Приклади використання людством свого розуму для самознищення – План. “У геолоічній історії біосфери перед людиною відкривається величезне майбутнє, якщо вона зрозуміє це І не буде вживати свій розум І свою працю на самознищення” В.І. Вернадський

Аналіз особливостей історичних етапів взаємодії суспільства І

Управління освіти і науки Миколаївської облдержадміністрації

Навчально-методичний центр ПТО в Миколаївській області

Южноукраїнський професійний машинобудівний ліцей

Склала:

Мітченко О.А.

викладач ЮПМЛ

Южноукраїнськ-2012

Практична робота №1

Тема. Аналіз особливостей історичних етапів взаємодії суспільства і

природи

Мета. З’ясувати особливості впливу людського суспільства на

біосферу на різних етапах взаємодії людини і природи; розвивати вміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки

Обладнання: інструкції до виконання, роздатковий дидактичний матеріал

ХІД РОБОТИ

1. Прочитайте текст підручника або додатковий теоретичний

матеріал за темою «Історичні етапи взаємодії суспільства

й природи та їх екологічні особливості».
2. Заповніть таблицю (8 б.):
ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПРИРОДИ


п/п

Назва історичного етапу

Тривалість етапу

Масштаби й характер

впливу людини на природу


1.

Етап мисливсько-збиральницької культури.

2.

Етап аграрної культури.

3.

Етап індустріального суспільства.

4.

Постіндустріальна епоха.

3. Дайте відповіді на запитання(4б.):

а) Який історичний етап відзначився значним впливом людини на природу? Із чим це пов’язано?

б) Як ви розумієте слова В. Вернадського: «У геологічній

історії біосфери перед людиною відкривається величезне

майбутнє, якщо вона зрозуміє це і не буде застосовувати

свій розум для самознищення»? Наведіть приклади використання людством свого розуму для самознищення.

4. Сформулюйте висновок.
ДОДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ
Етап мисливсько-збиральницької культури.

В епоху палеоліту (40–15 тис. рр. тому) основою існування первісного суспільства було полювання на крупних тварин, яке супроводжувалося збиранням комах, молюсків, рослинної їжі тощо. Первісна людина брала від природи рівно стільки, скільки їй було необхідно для забезпечення харчування. Важливим чинником відділення людини від еволюції тваринного світу став перехід до виготовлення й постійного використання знарядь мисливства і праці. Це були ножі, пилки, свердла, скребла, рубила, молотки. Для їх виготовлення використовували кремінь, кварц, гірський кришталь, застиглу вулканічну лаву. Техніка виготовлення цих знарядь праці поступово вдосконалювалася. Важливою відмінністю людей від інших видів тварин було використання вогню. Близько 300 тис. рр. тому людина почала використовувати природний вогонь (блискавки), а близько 150 тис. рр. тому вона навчилась його добувати. Використання вогню зробило людину менш залежною від кліматичних змін. Відходи життєдіяльності первісних мисливців швидко утилізувались природою. Первісна людина могла істотно регулювати чисельність окремих видів тварин, рослин, забруднювати продуктами життєдіяльності місця свого розселення. Однак загалом її взаємовідносини з природою були гармонійними. Первісна людина сприймала світ, відчуваючи себе частиною природи.

Етап аграрної культури.

Аграрна культура охоплює період,коли основою матеріального виробництва було землеробство і скотарство, з моменту появи сільського господарства (близько 8 тис. рр. тому) до виникнення повноцінного промислового виробництва (середина XVIII ст. н. е.). Приручення тварин, перехід від мисливства до сільського господарства й осілого способу життя отримало назву неолітичної революції. З появою перших сільськогосподарських культур (гарбуза, гороху, квасолі, льону) можна говорити про перші цивілізації, які виникли на Сході і змінили епоху варварства. Розвиток землеробства і скотарства зумовив істотні зміни в ландшафтах. За оцінками демографів, в епоху землеробства значно зросла чисельність населення, його густота. Зросла і тривалість життя людей. Основним регулятором тривалості життя були хвороби, які людині діставалися від тварин і через погані санітарно-гігієнічні умови проживання. Навколо поселень накопичувалися відходи, нечистоти, забруднювалися ґрунти й водойми, що сприяло поширенню збудників інфекцій. Істотної шкоди природному середовищу завдавало скотарство. Розведення свійських тварин, їхнє скупчення в околицях населених пунктів, випас на обмежених ділянках призвели до деградації трав’яного покриву, лісово-чагарникових угруповань, розвитку процесів спустелення в ряді регіонів світу. Виникнення міських поселень у 4–3 тисячолітті до н. е. сприяло концентрації населення, розвитку систем комунікацій, що істотно змінювало навколишню природу. Розпочався процес окультурення ландшафтів, який виявлявся у зміні їхньої структури, збідненні видової різноманітності, забрудненні водойм, ґрунтів, повітряного середовища. Останнім етапом у розвитку аграрної культури стала епоха феодалізму (V–VI ст. н. е.). Її характерною особливістю було широке використання у виробничих процесах природних енергетичних ресурсів — вітрових і водних. Вітрові й водні двигуни вперше були використані в млинах, на мануфактурах. Роль тяглової сили в господарських процесах виконують воли, коні, інші свійські тварини. У цей період істотно змінюється світосприйняття людини, розуміння її місця й ролі в природному середовищі. Так, в епоху середньовіччя стали з’являтися перші законодавчі акти природоохоронного спрямування, які регулювали мисливство, оберігали водно-болотяні угіддя, озера, ліси.

Етап індустріального суспільства.

Атрибутами нової індустріальної епохи спеціалісти вважають зародження машинного виробництва, яке спричинило різке зростання обсягів продукції, нових форм його організації (фабрик, заводів) і зростання рівня життя та чисельності населення. Свій відлік епоха індустріалізації веде з другої половини XVIII ст. У цей період зростають обсяги видобутку корисних копалин (вугілля, залізної руди, кольорових металів, нафти й газу). У місцях промислових розробок виникають фабричні поселення, формуються промислові центри, транспортні комунікації і транспортні засоби, що зрештою призводить до формування на місці природних ландшафтів їхніх модифікацій — антропогенних ландшафтів. Широке залучення сільськогосподарських машин і механізмів сприяло інтенсифікації процесів сільськогосподарського виробництва. Це зумовило зростання обсягів виробництва продовольства і його здешевлення. Концентрація населення в міських поселеннях призвела до розвитку масових епідемічних захворювань (грипу, черевного тифу, туберкульозу та ін.). Причиною цього є погіршення санітарно-гігієнічних умов проживання людей унаслідок різноманітних забруднень природного середовища, а також зростаюча ймовірність поширення захворювань за рахунок частіших контактів між людьми. У ХХ ст. винайдено різноманітні антибактеріальні та противірусні препарати, розроблено способи запобігання багатьом інфекціям. Водночас з’явились нові інфекційні захворювання, які є наслідком забрудненого навколишнього середовища.

Постіндустріальне суспільство.

Сучасну епоху характеризують як ядерну, космічну, електронну, як етап переходу до інформаційної цивілізації. Це епоха домінування знань, інформації й переходу до гармонізації суспільства і природи. Фундаментальною основою нового світогляду є концепція ноосфери як нової еволюційної стадії розвитку біосфери й людського суспільства. У ноосферну епоху людство має знайти спосіб, як відновити екологічну рівновагу на планеті, реалізувати стратегію безкризового розвитку суспільства і природи, а людина мусить узяти на себе всю повноту відповідальності за подальший збалансований розвиток. З другої половини ХХ ст. науковий світ розробляє низку підходів до гармонійного співіснування суспільства з природою: стратегію меж росту, стратегію збалансованого розвитку, стратегію сталого розвитку.

Практична робота № 2

Тема. Порівняння обсягів і структури забруднення міст України.

Мета . Сформувати поняття про стійкість природних екосистем, геосистем до антропогенних забруднень регіонів України; удосконалювати вміння спостерігати, аналізувати, порівнювати, творчо розв’язувати поставлені завдання.
Обладнання: інструкції до виконання, роздатковий дидактичний матеріал

ХІД РОБОТИ


  1. Ознайомтеся з картосхемою «Викиди шкідливих речовин

в атмосферне повітря» (додаток 1).

Визначте рівень забруднення вашої області та порівняйте із

сусідніми (4 бали)


  1. Дати пояснення (4 бали):

За даними Державного комітету статистики в 2009 р. в Україні було викинуто в атмосферу 6,4 млн т шкідливих речовин. Це на 10,6 % менше, ніж було в 2008-му.

Як ви гадаєте, чому відбулося зниження кількості викидів шкідливих речовин?


  1. За допомогою таблиці (додаток 2) визначте найтиповіші екологічні проблеми своєї області та населених пунктів, областей України, які з нею межують (4 бали)

ВИСНОВОК :

Зробити висновок про рівень забруднення свого міста, області.

Додатковий матеріал практичної роботи №2
Картосхема Додаток 1

«ВИКИДИ ШКІДЛИВИХ РЕЧОВИН В АТМОСФЕРНЕ ПОВІТРЯ

В 2009 РОЦІ (Т НА 1 КМ2

Додаток 2

Таблиця «Основні джерела забруднення населених пунктів, областей, межуючих з Миколаївською областю України»


Назва міста

Основні джерела забруднення

Одеса

Забруднення морського середовища відбувається, в основному, у результаті скиду в море неочищених та недостатньо очищених стічних вод прибережних міст і в тому числі Одеси, а також забрудненого поверхневого стоку з міської території та території майданчиків. Потенційно небезпечним в екологічному сенсі об’єктом у цьому районі є Одеський завод у порту Південний. Аварія на аміакопроводі може призвести до екологічної катастрофи на всьому узбережжі. Введення в експлуатацію Одеського

нафтового термінала, призначеного для прийняття та подальшого транспортування нафти, створює в цьому районі ще один об’єкт підвищеного екологічного контролю. Одеса — значний центр машинобудування, хімії та нафтохімії, переробки риби та сільгосппродукції. робота промислових підприємств формує високе техногенне навантаження на атмосферне повітря та пов’язана з утворенням великих об’ємів стічних вод. Очисні

споруди Одеси перевантажені, працюють неефективно. У літній час в Одесі різко зростає кількість автотранспорту, збільшується число морських суден у портах, у тому числі прибережного плавання. На долю автотранспорту та частково морських суден припадає близько 75 % сумарного викиду забруднених речовин в атмосферне повітря


Севастополь

Справжнім лихом для морського середовища в районі Севастополя є відпрацьовані судна. Сотні великих та малих суден кинуті в прибережних водах Севастопольської, Південної та Балаклавської бухт. інше лихо — доволі висока забрудненість моря навіть у районі міських пляжів. Особливо забруднена Балаклавська бухта, колись перлина цього району

Миколаїв

Великий центр суднобудування. Суднобудівні та судноремонтні підприємства розташовані безпосередньо в Бузькому лимані. Сюди ж скидаються стічні води міста та підприємств, розташованих уздовж узбережжя. Вода Бузького лиману має стійке забруднення від Миколаєва аж до впадання в Чорне море. Концентрації нафтопродуктів та органічних сполук перевищують допустимі норми в багато разів

Херсон

Суднобудівні та судноремонтні підприємства розташовані в Кошовій протоці, гідравлічно зв’язаній із Дніпром. Вода протоки вкрита товстим шаром нафтової плівки. У протоку потрапляють міські стічні води. Мають місце непоодинокі випуски виробничих стічних вод. Вода в нижній течії Дніпра забруднена багатьма токсичними речовинами, вміст яких перевищує гранично допустимі концентрації. До невирішених міських екологічних проблем Херсона слід віднести відсутність системи скиду, організованого відведення та очистки поверхневого стоку, що для міста, розташованого на крутому правобережному схилі Дніпра, є дуже актуальним

Дніпропетровськ

Над ним постійно нависає смог, що формується викидами двох потужних металургійних, двох трубопрокатних коксохімічного, шинного та лакофарбного заводів, а також великих машинобудівних підприємств. Підприємства

Дніпропетровська скидають у р. Дніпро значний об’єм неочищених та недостатньо очищених стічних вод.

Серйозні екологічні проблеми виникають у Дніпропетровську у зв’язку з утилізацією та складуванням відходів металургійного, шинного, коксохімічного та хімічного виробництв. частина побутових відходів утилізується на сміттєспалювальному заводі

Практична робота №3

Тема. Вплив інтенсивності ерозійних процесів на стан ґрунтового покриву

Мета. Сформувати поняття про деградовану геосистему, з’ясувати наслідки деградації природних компонентів; встановлювати причинно-наслідкові зв’язки

Обладнання: інструкції до виконання, роздатковий дидактичний матеріал

ХІД РОБОТИ


  1. Ознайомившись з теоретичним матеріалом (додаток 1), заповнити таблицю (8 балів):

Види ерозії

Вплив на стан ґрунтового покриву

Наслідки

Регіони України, уражені ерозійними процесами

  1. Дилема (2 бали):

Проблемі забруднення ґрунтів та зміні ландшафтів приділяється менше уваги, ніж проблемам забруднення води та повітря.

На які причини забруднення ви звернете увагу, щоб довести актуальність проблеми?Чому?

Варіанти дій:

1. Ерозія, спричинена недосконалими методами господарювання.

2. Підкислення ґрунту.

3. Забруднення важкими металами, пестицидами, нітратами

й фосфатами.

4.Радіаційне забруднення.


  1. Дати відповідь (2 бали):

  • Визначте регіони України, які найбільше уражені ерозійними процесами

  • Запропонуйте заходи, які можуть зменшити ерозійні процеси ґрунтів в Україні

Висновки

Зробити висновок про вплив інтенсивності ерозійних процесів на стан ґрунтового покриву

Додатковий матеріал до практичної роботи № 3

Додаток 1

Ерозія ґрунтів

Одним із основних дестабілізуючих факторів, що призводять до зниження продуктивності сільськогосподарських угідь та погіршують екологічну ситуацію в агроландшафтах, є ерозія. Ерозія — це процес руйнування ґрунту вітром, водою та іншими факторами з переміщенням продуктів ерозії за межі її виникнення. Вона

обумовлюється як природними, так і антропогенними факторами. Еродовані землі характеризуються гіршими, ніж повнопрофільні, фізичними, фізико-механічними, агрохімічними та біологічними властивостями, унаслідок чого на них недобирається значна частина врожаю.

Внаслідок ерозії зменшується товщина орного шару, уміст гумусу в ґрунті, погіршується його структура, склад і водно-повітряний режим. Змиті ґрунти впродовж вегетації рослин випаровують більше вологи і вбирають незначну її кількість. Чим інтенсивніші ерозійні процеси, тим менше вологи вбирає ґрунт.

В еродованих ґрунтах запаси вологи зменшуються на 14–22 %, що призводить до зниження врожайності сільськогосподарських культур. Навіть на слабо еродованих ґрунтах недобирається, як правило, до 15 % урожаю зернових. Погіршуючи ґрунтову родючість, ерозія ґрунтів не тільки знижує врожайність сільськогосподарських культур, а й порушує встановлену в процесі тривалого розвитку складну екологічну систему, змінюючи кругообіг поживних речовин у біосфері.

Залежно від факторів руйнування розрізняють наступні види ерозії:

• водну;

• вітрову;

• агротехнічну;

• технічну;

• пасовищну.

Водна ерозія — це змивання верхнього шару або його глибинний розмив. Вона буває: краплинною — руйнування ґрунтових агрегатів ударами дощових крапель, унаслідок чого шпарини забиваються дрібними часточками ґрунту, зменшуючи водопроникність і посилюючи поверхневий стік та змив ґрунту; площинною — більш-менш рівномірний змив ґрунту невеликими струменями талих і дощових вод; лінійною, що спричиняє розмиви ґрунту, підґрунтя, материнської породи концентрованими токами води; іригаційною, яка виникає за умов неправильно організованого зрошення на схилах.

Вітрова ерозія (дефляція) виникає при сильних вітрах, які видувають орний шар, унаслідок чого зменшується родючість ґрунту. Частіше вона спостерігається на недостатньо захищених або зовсім незахищених рослинами площах. Під дією сили повітряного потоку частинки ґрунту розміром 0,1–0,5 мм переміщуються поверхнею землі й руйнують її верхній шар, унаслідок чого ґрунт видувається ще інтенсивніше. Найбільш шкідливими є пилові бурі. На супіщаних ґрунтах процеси вітрової ерозії починаються при швидкості вітру 3–4 м/с, на легкосуглинкових — 4–6 м/с, на

важкосуглинкових — 5–7 м/с, на глинистих — 7–9 м/с.

Вітрова ерозія поширена, в основному, у південних і південно-східних районах України і зумовлюється сухістю клімату, зрідженістю природного рослинного покриву, сильними сухими вітрами, поганою структурою ґрунтів, неправильним сільськогосподарським їх використанням та недосконалою агротехнікою.

Найбільше пошкоджуються вітровою ерозією чорноземи та темно-каштанові ґрунти в Херсонській, Миколаївській, Одеській, Дніпропетровській, Луганській та Донецькій областях, а також піщані ґрунти, осушені торф’яники в поліських районах.

Процеси ерозії посилюються при нераціональному розорюванні земель, суцільному вирубуванні лісу, неправильному випасанні тварин на пасовищах.

Площа ерозійно небезпечних земель в Україні сягає майже 18 млн га, з них може піддаватися дефляції 5 млн га, а змиванню — 13 млн га. На значній площі обидва види ерозії можуть виявлятися сумісно. Вітрова ерозія щороку завдає збитків на пісках у районі нижньої течії Дніпра та інших південних районів. Періодично (кожні 5–7 років) у південних степових, південних і східних лісостепових районах значні території охоплюють пилові бурі.

Неодноразово вони знищували посіви на тисячах гектарів, засипали пилюкою багаторічні насадження, зрошувальні канали, пошкоджували лінії електропередач, руйнували споруди тощо. Найбільш інтенсивно вітрова ерозія виявляється у квітні — першій половині травня в районах, де поширені піщані, супіщані та інші ґрунти з легким механічним складом. Іноді вона спостерігається наприкінці зими в південних районах, переважно в лютому, коли в сухі морозні дні сніг здувається разом із верхнім шаром ґрунту.

Під час пилових бур пилуваті часточки переносяться повітряним потоком на десятки, а іноді й сотні кілометрів.

Найбільш ерозійнонебезпечними зонами в Україні є право бережжя Дніпра, Десни й Сіверського Дінця, міжріччя Дніпро —Південний Буг, Дністер — Прут, верхів’я Сіверського Дінця, Сейм та Донецький кряж. Великомасштабне обстеження ґрунтів показало, що на території України водною ерозією частково або повністю зруйновані значні площі в гірських районах Криму і Карпат, на Донецькому кряжі, Подільській і Наддністровській височинах.

У Лісостепу водна ерозія має досить значне поширення. Так у Тернопільській області площа слабо, середньо і сильно змитих ґрунтів становить 29 %, у Хмельницькій — 31,3, Вінницькій — 32,1, Харківській — 35,3 %. У Полтавській області, де розміщена велика площа терас Дніпра, їх значно менше. У степовій зоні України еродовані ґрунти є в усіх південних областях, але найбільш їх у Луганській (54,7 %) та Одеській (61 %) областях.
Додаток 2

Причини забруднення ґрунтів

1. Ерозія, спричинена недосконалими методами господарювання. (Ерозія ґрунту виникає, коли земля експлуатується занадто інтенсивно, без урахування впливу дощу і вітру. Наслідки відчуватимуться упродовж десятиліть або навіть століть.)

2. Підкислення ґрунту. (Підкислення ґрунту відбувається природним шляхом, але викиди сполук сірки та азоту внаслідок спалювання твердих видів палива та надмірне використання азотних добрив ще більше ускладнили ситуацію, наприклад,

45 % території лісів у Європі перебувають під загрозою.)

3. Забруднення важкими металами, пестицидами, нітратами й фосфатами. (забруднення металами впливає на продукти харчування і якість води. використання пестицидів має негативний вплив на ґрунт, завдаючи шкоди організмам, що там живуть (порушуючи баланс), та забруднюючи ґрунтові води й поверхневі водні об’єкти. Нітрати й фосфати здебільшого потрапляють із добрив і впливають на якість ґрунту через тривале вимивання.)

4. Радіаційне забруднення. (Територія України тривалий час зазнавала радіоактивного забруднення. внаслідок катастрофи на ЧАЕС 1986 р. в навколишнє середовище було викинуто близько 50 Мкі екологічно небезпечних радіонуклідів. внаслідок цього

зазнали радіоактивного забруднення сільськогосподарські угіддя площею понад 4,5 млн га.)

Практична робота №4

Задания к лабораторным и практическим работам


Тема: Ноосфера. Еволюція уявлень про місце людини в природі. Історичні етапи взаємодії суспільства і природи та їх екологічні особливості. Масштаби й наслідки антропогенного впливу на природне середовище на сучасному етапі

Інструктивна картка

ПРАКТИЧНА РОБОТА з екології № 1

АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ ІСТОРИЧНИХ ЕТАПІВ ВЗАЄМОДІЇ СУСПІЛЬСТВА І ПРИРОДИ

1.         Прочитайте текст підручника або додатковий теоретичний матеріал за темою «Історичні етапи взаємодії суспільства й природи та їх екологічні особливості».

2.         Заповніть таблицю.

ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА І ПРИРОДИ

Назва історичного етапу

Тривалість етапу

Масштаби й характер впливу людини на природу

3.                  Сформулюйте висновок.

4.                   Дайте відповіді на запитання:

а) Який історичний етап відзначився значним впливом людини на природу? Із чим це пов’язано?

б) Як ви розумієте слова В. Вернадського: «У геологічній історії біосфери перед людиною відкривається величезне майбутнє, якщо вона зрозуміє це і не буде застосовувати свій розум для самознищення»?

Наведіть приклади використання людством свого розуму для самознищення.

ДОМАШНЕ ЗАВДАННЯ

Прочитати відповідний параграф підручника, виконати письмове завдання.

Екологічна задача: Туристична група зупинилася на ніч. Як організувати зупинку, щоб негативний вплив на навколишню природу був мінімальним?

Підготувати доповідь на тему «Діоксини».

ДОДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ

Історичні етапи взаємодії суспільства й природи та їх екологічні особливості

Вченими виділено чотири етапи (періоди) становлення взаємовідносин між суспільством і природою:

1.                       Етап мисливсько-збиральницької культури.

2.                       Етап аграрної культури.

3.                       Етап індустріального суспільства.

4.                       Постіндустріальна епоха.

Етап мисливсько-збиральницької культури. В епоху палеоліту (40—15 тис. рр. тому) основою існування первісного суспільства було полювання на крупних тварин, яке супроводжувалося збиранням комах, молюсків, рослинної їжі тощо. Первісна людина брала від природи рівно стільки, скільки їй було необхідно для забезпечення харчування. Важливим чинником відділення людини від еволюції тваринного світу став перехід до виготовлення й по­стійного використання знарядь мисливства і праці. Це були ножі, пилки, свердла, скребла, рубила, молотки. Для їх виготовлення використовували кремінь, кварц, гірський кришталь, застиглу вулканічну лаву. Техніка виготовлення цих знарядь праці поступово вдосконалювалася. Важливою відмінністю людей від інших видів тварин було використання вогню. Близько 300 тис. рр. тому людина почала використовувати природний вогонь (блискавки), а близько 150 тис. рр. тому вона навчилась його добувати. Використання вогню зробило людину менш залежною від кліматичних змін. Відходи життєдіяльності первісних мисливців швидко утилізувались природою. Первісна людина могла істотно регулювати чисельність окремих видів тварин, рослин, забруднювати продуктами життєдіяльності місця свого розселення. Однак загалом її взаємовідносини з природою були гармонійними. Первісна людина сприймала світ, відчуваючи себе частиною природи.

Етап аграрної культури. Аграрна культура охоплює період, коли основою матеріального виробництва було землеробство і скотарство, з моменту появи сільського господарства (близько 8 тис. рр. тому) до виникнення повноцінного промислового виробництва (середина ХУШ ст. н. е.). Приручення тварин, перехід від мисливства до сільського господарства й осілого способу життя отримало назву неолітичної революції. З появою перших сільськогосподар­ських культур (гарбуза, гороху, квасолі, льону) можна говорити про перші цивілізації, які виникли на Сході і змінили епоху варварства. Розвиток землеробства і скотарства зумовив істотні зміни в ландшафтах. За оцінками демографів, в епоху землеробства значно зросла чисельність населення, його густота. Зросла і тривалість життя людей. Основним регулятором тривалості життя були хвороби, які людині діставалися від тварин і через погані санітарно-гігієнічні умови проживання. Навколо поселень накопичувалися відходи, нечистоти, забруднювалися ґрунти й водойми, що сприяло поширенню збудників інфекцій. Істотної шкоди природному середовищу завдавало скотарство. Розведення свійських тварин, їхнє скупчення в околицях населених пунктів, випас на обмежених ділянках призвели до деградації трав’яного покриву, лісово-чагарникових угруповань, розвитку процесів спустелення в ряді регіонів світу. Виникнення міських поселень у 4—3 тисячолітті до н. е. сприяло концентрації населення, розвитку систем комунікацій, що істотно змінювало навколишню природу. Розпочався процес окультурення ландшафтів, який виявлявся у зміні їхньої структури, збідненні видової різноманітності, забрудненні водойм, ґрунтів, повітряного середовища. Останнім етапом у розвитку аграрної культури стала епоха феодалізму (V—VІ ст. н. е.). Її характерною особливістю було широке використання у виробничих процесах природних енергетичних ресурсів — вітрових і водних. Вітрові й водні двигуни вперше були використані в млинах, на мануфактурах. Роль тяглової сили в господарських процесах виконують воли, коні, інші свійські тварини. У цей період істотно змінюється світосприйняття людини, розуміння її місця й ролі в природному середовищі. Так, в епоху середньовіччя стали з’являтися перші законодавчі акти природоохоронного спрямування, які регулювали мисливство, оберігали водно-болотяні угіддя, озера, ліси.

Етап індустріального суспільства. Атрибутами нової індустріальної епохи спеціалісти вважають зародження машинного виробництва, яке спричинило різке зростання обсягів продукції, нових форм його організації (фабрик, заводів) і зростання рівня життя та чисельності населення. Свій відлік епоха індустріалізації веде з другої половини XVIII ст. У цей період зростають обсяги видобутку корисних копалин (вугілля, залізної руди, кольорових металів, нафти й газу). У місцях промислових розробок виникають фабричні поселення, формуються промислові центри, транспортні комунікації і транспортні засоби, що зрештою призводить до формування на місці природних ландшафтів їхніх модифікацій — антропогенних ландшафтів. Широке залучення сільськогосподарських машин і механізмів сприяло інтенсифікації процесів сільськогосподарського виробництва. Це зумовило зростання обсягів виробництва продовольства і його здешевлення. Концентрація населення в міських поселеннях призвела до розвитку масових епідемічних захворювань (грипу, черевного тифу, туберкульозу та ін.). Причиною цього є погіршення санітарно-гігієнічних умов проживання людей унаслідок різноманітних забруднень природного середовища, а також зростаюча ймовірність поширення захворювань за рахунок частіших контактів між людьми. У ХХ ст. винайдено різноманітні антибактеріальні та противірусні препарати, розроблено способи запобігання багатьом інфекціям. Водночас з’явились нові інфекційні захворювання, які є наслідком забрудненого навколишнього середовища.

Постіндустріальне суспільство. Сучасну епоху характеризують як ядерну, космічну, електронну, як етап переходу до інформаційної цивілізації. Це епоха домінування знань, інформації й переходу до гармонізації суспільства і природи. Фундаментальною основою нового світогляду є концепція ноосфери як нової еволюційної стадії розвитку біосфери й людського суспільства.

У ноосферну епоху людство має знайти спосіб, як відновити екологічну рівновагу на планеті, реалізувати стратегію безкризового розвитку суспільства і природи, а людина мусить узяти на себе всю повноту відповідальності за подальший збалансований розвиток.

З другої половини ХХ ст. науковий світ розробляє низку підходів до гармонійного співіснування суспільства з природою: стратегію меж росту, стратегію збалансованого розвитку, стратегію сталого розвитку.



Тема: Ноосфера. Еволюція уявлень про місце людини в природі. Історичні етапи взаємодії суспільства і природи та їх екологічні особливості. Масштаби й наслідки антропогенного впливу на природне середовище на сучасному етапі
Інструктивна картка Тема: Стійкість природних компонентів, геосистем до антропогенних забруднень. Форми стійкості геосистем. Стійкість природних і антропогенізованих геосистем Практична робота з екології № 2 «ПОРІВНЯННЯ ОБСЯГІВ І СТРУКТУРИ ЗАБРУДНЕННЯ МІСТ УКРАЇНИ» Мета: порівняти ступінь забруднення атмосферного повітря у областних центрах України; познайомитися із структурою забруднення повітря, тобто, дізнатися, які за походженням можуть бути джерела забруднення атмосферного повітря; скласти структуру забруднення повітря для міста Харкова. 1. Спираючись на значення таблиці №1, визначте ступені забруднення атмосферного повітря вказаних міст України.                                                    (1б) Забруднення атмосферного повітря (викиди шкідливих речовин)
Тис. тон на рік Тис. тон на рік
1.     Луганськ 2.     Донецьк 3.     Дніпропетровськ 4.     Запоріжжя 7.     Миколаїв 10.           Кіровоград 11.           Київ 12.           Чернігів 13.         Житомир 14.         Вінниця 15.         Хмельницький 16.         Рівне 17.         Тернопіль 18.         Івано-Франківськ 19.         Ужгород 20.         Чернівці 21.         Полтава 22.         Черкаси 23.         Львів
2. Побудуйте стовпчасті діаграми, які б відображали кількість областних центрів України з різним рівнем забруднення атмосферного повітря. Для цього на осі абсцис (Х) розмісти стовпчики, а на осі ординат (У) – ступені забруднення повітря (тис. тон). (виберіть 3-4 області)                                                                                  (5б)

3. Ознайомтеся з картосхемою «Викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря». Визначте рівень забруднення вашої області та порівняйте із сусідніми.       (2б) Викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря в 2013році  (т на 1 км2) 4. За даними Державного комітету статистики в 2013 р. в Україні було викинуто в атмосферу 6,4 млн т шкідливих речовин. Це на 10,6 % менше, ніж було в 2011-му. Як ви гадаєте, чому відбулося зниження кількості викидів шкідливих речовин? (Дайте письмову відповідь на питання)                                                     (2б) 4. Зробіть висновки, де зазначте:                                                                          (2б) ·        Що робили на практичній роботі; ·        Вкажіть рівень забруднення свого міста; ·        Чи була досягнута мета роботи особисто тобою?
Практична робота з екології № 3 Мета: вивчення впливу інтенсивності ерозійних процесів на стан грунтового покриву 1 Прочитайте теоретичний матеріал. Ерозія ґрунтів Одним із основних дестабілізуючих факторів, що призводять до зниження продуктивності сільськогосподарських угідь та погіршують екологічну ситуацію в агроландшафтах, є ерозія. Ерозія — це процес руйнування ґрунту вітром, водою та іншими факторами з переміщенням продуктів ерозії за межі її виникнення. Вона обумовлюється як природними, так і антропогенними факторами. Еродовані землі характеризуються гіршими, ніж повнопрофільні, фізичними, фізико-механічними, агрохімічними та біологічними властивостями, унаслідок чого на них недобирається значна частина врожаю. Внаслідок ерозії зменшується товщина орного шару, уміст гумусу в ґрунті, погіршується його структура, склад і водно-повітряний режим. Змиті ґрунти впродовж вегетації рослин випаровують більше вологи і вбирають незначну її кількість. Чим інтенсивніші ерозійні процеси, тим менше вологи вбирає ґрунт. В еродованих ґрунтах запаси вологи зменшуються на 14—22 %, що призводить до зниження врожайності сільськогосподарських культур. Навіть на слабо еродованих ґрунтах недобирається, як правило, до 15 % урожаю зернових. Погіршуючи ґрунтову родючість, ерозія ґрунтів не тільки знижує врожайність сільськогосподарських культур, а й порушує встановлену в процесі тривалого розвитку складну екологічну систему, змінюючи кругообіг поживних речовин у біосфері. Залежно від факторів руйнування розрізняють наступні види ерозії: Ø     вітрову; Ø     агротехнічну; Ø     технічну; Ø     пасовищну. Водна ерозія — це змивання верхнього шару або його глибинний розмив. Вона буває:  краплинною — руйнування ґрунтових агрегатів ударами дощових крапель, унаслідок чого шпарини забиваються дрібними часточками ґрунту, зменшуючи водопроникність і посилюючи поверхневий стік та змив ґрунту;  площинною — більш-менш рівномірний змив ґрунту невеликими струменями талих і дощових вод;  лінійною, що спричиняє розмиви ґрунту, підґрунтя, материнської породи концентрованими токами води;  іригаційною, яка виникає за умов неправильно організованого зрошення на схилах. Вітрова ерозія (дефляція) виникає при сильних вітрах, які видувають орний шар, унаслідок чого зменшується родючість ґрунту. Частіше вона спостерігається на недостатньо захищених або зовсім незахищених рослинами площах. Під дією сили повітряного потоку частинки ґрунту розміром 0,1—0,5 мм переміщуються поверхнею землі й руйнують її верхній шар, унаслідок чого ґрунт видувається ще інтенсивніше. Найбільш шкідливими є пилові бурі. На супіщаних ґрунтах процеси вітрової ерозії починаються при швидкості вітру 3—4 м/с, на легкосуглинкових — 4—6 м/с, на важкосуглинкових — 5—7 м/с, на глинистих — 7—9 м/с. Вітрова ерозія поширена, в основному, у південних і південно-східних районах України і зумовлюється сухістю клімату, зрідженістю природного рослинного покриву, сильними сухими вітрами, поганою структурою ґрунтів, неправильним сільськогосподарським їх використанням та недосконалою агротехнікою. Найбільше пошкоджуються вітровою ерозією чорноземи та темно-каштанові ґрунти в Херсонській, Миколаївській, Одеській, Дніпропетровській, Луганській та Донецькій областях, а також піщані ґрунти, осушені торф’яники в поліських районах. Процеси ерозії посилюються при нераціональному розорюванні земель, суцільному вирубуванні лісу, неправильному випасанні тварин на пасовищах. Площа ерозійно небезпечних земель в Україні сягає майже 18 млн га, з них може піддаватися дефляції 5 млн га, а змиванню — 13 млн га. На значній площі обидва види ерозії можуть виявлятися сумісно. Вітрова ерозія щороку завдає збитків на пісках у районі нижньої течії Дніпра та інших південних районів. Періодично (кожні 5—7 років) у південних степових, південних і східних лісостепових районах значні території охоплюють пилові бурі. Неодноразово вони знищували посіви на тисячах гектарів, засипали пилюкою багаторічні насадження, зрошувальні канали, пошкоджували лінії електропередач, руйнували споруди тощо. Найбільш інтенсивно вітрова ерозія виявляється у квітні — першій половині травня в районах, де поширені піщані, супіщані та інші ґрунти з легким механічним складом. Іноді вона спостерігається наприкінці зими в південних районах, переважно в лютому, коли в сухі морозні дні сніг здувається разом із верхнім шаром ґрунту. Під час пилових бур пилуваті часточки переносяться повітряним потоком на десятки, а іноді й сотні кілометрів. Найбільш ерозійно небезпечними зонами в Україні є правобережжя Дніпра, Десни й Сіверського Дінця, міжріччя Дніпро — Південний Буг, Дністер — Прут, верхів’я Сіверського Дінця, Сейму та Донецький кряж. Великомасштабне обстеження ґрунтів показало, що на території України водною ерозією частково або повністю зруйновані значні площі в гірських районах Криму і Карпат, на Донецькому кряжі, Подільській і Наддністровській височинах. У Лісостепу водна ерозія має досить значне поширення. Так, у Тернопільській області площа слабо, середньо і сильно змитих ґрунтів становить 29 %, у Хмельницькій — 31,3, Вінницькій — 32,1, Харківській — 35,3 %. У Полтавській області, де розміщена велика площа терас Дніпра, їх значно менше. У степовій зоні України еродовані ґрунти є в усіх південних областях, але найбільше їх у Луганській (54,7 %) та Одеській (61 %) областях. 2. Визначте регіони України, які найбільше уражені ерозійними процесами. 3. Заповніть таблицю:
Вплив на стан ґрунтового покриву
4. Висновок: Запропонуйте заходи, які можуть зменшити ерозійні процеси ґрунтів в Україні. Інструктивна робота ПРАКТИЧНА РОБОТА з екології № 5 Тема: «АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ РОЗВИТКУ ЗАПОВІДНОЇ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ» Мета роботи: Провести аналіз особливостей розвитку заповідної мережі України. Обладнання й матеріали: Картки для практичної роботи з даними по заповідній мережі України. Завдання 1. Прочитайте теоретичний матеріал. Теоретичний матеріал Природно-заповідний фонд — це ділянки суходолу і водного простору, природні комплекси яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну цінність. За роки незалежності площа природно-заповідного фонду України зросла більш ніж удвічі. До його складу входять понад 7250 територій та об’єктів загальною площею 3,3 млн га, що становить близько 6 % території держави (1991р. цей показник становив лише 1,9 %). Але цього замало: площа заповідних земель на одну людину в Європі становить 2200 м2. а в Україні — лише 570 м2. Станом на 1 березня 2010 р. в Україні, за даними Мінприроди, діяло 19 природних і 4 біосферних заповідники, 47 національних природних парків, 2853 заказники, 3203 пам’ятки природи, 27 ботанічних садів, 12 зоопарків, 54 дендропарки, 542 парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, 55 регіональних ландшафтних парків, 800 заповідних урочищ. Сучасні ретельні еколого-економічні розрахунки й моделі показують: збереження генофонду будь-якого регіону можливе лише за умови, що не менше ніж 10-15 % його площі зайнято заповідними територіями рангу заповідника чи заказника. У більшості країн Європи середній відсоток заповідності становить 15%. Наявність розвиненої мережі заповідних територій — необхідна (хоч і не достатня) умова збереження біорізноманіття. Тому кожна держава, яка приєдналася до Конвенції про біорізноманіття, зобов’язана підтримувати й розвивати мережу заповідних територій, насамперед — заповідників. Завдання 2. Розгляньте таблиці «Біосферні заповідники України» та  «Природні заповідники України» , визначте особливості розвитку мережі заповідних територій нашої країни з 1921 до 2009 року. (побудуйте гістограму, яка б відображала певні періоди, наприклад, десятиріччя та кількість створених заповідних територій.) Біосферні заповідники України — природно-заповідні території міжнародного значення, в яких охороняються всі шари біосфери і доступ до яких вкрай обмежений. БІОСФЕРНІ ЗАПОВІДНИКИ УКРАЇНИ
Дунайський біосферний заповідник
Карпатський біосферний заповідник
Чорноморський біосферний заповідник Херсонська, Миколаївська


ПРИРОДНІ ЗАПОВІДНИКИ УКРАЇНИ
Рік створення
Природний заповідник «Горгани» Івано-Франківська
Дніпровсько-Орільский природний заповідник Дніпропетровська
Древлянський природний заповідник
Природний заповідник «Єланецький степ»
Казантипський природний заповідник Автономна Республіка Крим
Канівський природний заповідник
Карадазький природний заповідник Автономна Республіка Крим
Кримський природний заповідник Автономна Республіка Крим
Луганський природний заповідник
Природний заповідник «Медобори» Тернопільська
Природний заповідник «Мис Мартьян» Автономна Республіка Крим
Природний заповідник «Михайлівська цілина»
Опукський природний заповідник Автономна Республіка Крим
Природний заповідник «Розточчя»
Поліський природний заповідник

Практична робота №1 — Скарбничка розробок з екології — Каталог статей

 

Тема.  Аналіз  особливостей історичних етапів взаємодії  суспільства і   природи

Мета.  З’ясувати особливості впливу людського суспільства на

біосферу на різних етапах взаємодії людини і природи; розвивати вміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки

Обладнання: інструкції до виконання, роздатковий дидактичний матеріал

ХІД РОБОТИ

1.  Прочитайте  текст  підручника  або  додатковий  теоретичний

матеріал  за  темою  «Історичні  етапи  взаємодії  суспільства

й  природи та  їх  екологічні  особливості».

 

2.  Заповніть  таблицю (8 б.):

ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПРИРОДИ

№ п/п

Назва історичного етапу

Тривалість етапу

Масштаби й характер

впливу людини на природу

1.

 Етап  мисливсько-збиральницької  культури.

 

 

2.

  Етап  аграрної  культури.

 

 

3.

Етап  індустріального  суспільства.

 

 

4.

Постіндустріальна  епоха.

 

 

 

3.  Дайте  відповіді  на  запитання(4б.):

а)    Який  історичний  етап  відзначився  значним  впливом  людини  на  природу?  Із  чим  це  пов’язано?

 

б)    Як  ви  розумієте  слова  В.  Вернадського:  «У  геологічній

історії  біосфери  перед  людиною  відкривається  величезне

майбутнє,  якщо  вона  зрозуміє  це  і  не  буде  застосовувати

свій  розум  для  самознищення»? Наведіть приклади  використання  людством  свого  розуму  для  самознищення.

4. Сформулюйте  висновок.

ДОДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ

Етап  мисливсько-збиральницької  культури. 

В  епоху  палеоліту  (40–15  тис.  рр.  тому)  основою  існування  первісного  суспільства  було  полювання  на  крупних  тварин,  яке  супроводжувалося збиранням комах, молюсків, рослинної  їжі тощо. Первісна людина брала  від  природи  рівно  стільки,  скільки  їй  було  необхідно  для забезпечення харчування. Важливим чинником відділення людини від  еволюції  тваринного  світу  став  перехід  до  виготовлення  й  постійного  використання  знарядь мисливства  і праці. Це  були ножі, пилки,  свердла,  скребла,  рубила,  молотки.  Для  їх  виготовлення використовували кремінь, кварц, гірський кришталь, застиглу вулканічну  лаву.  Техніка  виготовлення  цих  знарядь  праці  поступово вдосконалювалася. Важливою  відмінністю  людей  від  інших  видів тварин було використання вогню. Близько 300 тис. рр. тому людина почала використовувати природний вогонь (блискавки), а близько  150  тис. рр.  тому  вона навчилась його  добувати. Використання вогню зробило людину менш залежною від кліматичних змін. Відходи життєдіяльності  первісних  мисливців швидко  утилізувались природою. Первісна людина могла  істотно регулювати чисельність окремих видів тварин, рослин, забруднювати продуктами життєдіяльності місця свого розселення. Однак загалом  її взаємовідносини з природою були гармонійними. Первісна людина сприймала світ, відчуваючи  себе  частиною  природи.

 

Етап  аграрної  культури

Аграрна  культура  охоплює  період,коли основою матеріального виробництва було землеробство  і скотарство, з моменту появи сільського господарства (близько 8 тис. рр. тому) до виникнення повноцінного промислового виробництва  (середина  XVIII  ст.  н.  е.).  Приручення  тварин,  перехід  від  мисливства до  сільського  господарства й осілого  способу життя отримало назву  неолітичної  революції.  З  появою  перших  сільськогосподарських  культур  (гарбуза,  гороху,  квасолі,  льону)  можна  говорити  про  перші  цивілізації,  які  виникли  на  Сході  і  змінили  епоху варварства.  Розвиток  землеробства  і  скотарства  зумовив  істотні зміни  в  ландшафтах.  За  оцінками  демографів,  в  епоху  землеробства  значно  зросла  чисельність  населення,  його  густота.  Зросла  і тривалість життя людей. Основним регулятором тривалості життя були хвороби, які людині діставалися від  тварин  і через погані санітарно-гігієнічні умови проживання. Навколо поселень накопичувалися  відходи,  нечистоти,  забруднювалися  ґрунти  й  водойми, що  сприяло  поширенню  збудників  інфекцій.  Істотної  шкоди  природному  середовищу  завдавало  скотарство.  Розведення  свійських тварин,  їхнє  скупчення  в  околицях  населених  пунктів,  випас  на обмежених  ділянках  призвели  до  деградації  трав’яного  покриву, лісово-чагарникових  угруповань,  розвитку  процесів  спустелення  в  ряді  регіонів  світу.  Виникнення  міських  поселень  у  4–3  тисячолітті  до  н.  е.  сприяло  концентрації  населення,  розвитку  систем комунікацій,  що  істотно  змінювало  навколишню  природу.  Розпочався  процес  окультурення  ландшафтів,  який  виявлявся  у  зміні їхньої  структури,  збідненні  видової  різноманітності,  забрудненні водойм,  ґрунтів,  повітряного  середовища.  Останнім  етапом  у  розвитку аграрної культури стала епоха феодалізму  (V–VI ст. н. е.). Її характерною особливістю було широке використання у виробничих процесах природних енергетичних ресурсів — вітрових і водних. Вітрові й водні двигуни вперше були використані в млинах, на мануфактурах. Роль тяглової сили в господарських процесах виконують воли, коні,  інші свійські тварини. У цей період  істотно змінюється світосприйняття  людини,  розуміння  її  місця  й  ролі  в  природному середовищі. Так, в епоху середньовіччя стали з’являтися перші законодавчі  акти  природоохоронного  спрямування,  які  регулювали мисливство,  оберігали  водно-болотяні  угіддя,  озера,  ліси.

Етап  індустріального суспільства.

Атрибутами нової  індустріальної епохи спеціалісти вважають зародження машинного виробництва,  яке  спричинило  різке  зростання  обсягів  продукції,  нових форм  його  організації  (фабрик,  заводів)  і  зростання  рівня  життя та  чисельності  населення.  Свій  відлік  епоха  індустріалізації  веде  з другої половини XVIII ст. У цей період зростають обсяги видобутку  корисних  копалин  (вугілля,  залізної  руди,  кольорових металів, нафти й газу). У місцях промислових розробок виникають фабричні поселення, формуються промислові центри, транспортні комунікації  і транспортні засоби, що зрештою призводить до формування на місці природних  ландшафтів  їхніх модифікацій —  антропогенних ландшафтів. Широке залучення сільськогосподарських машин і механізмів  сприяло  інтенсифікації  процесів сільськогосподарського виробництва.  Це  зумовило  зростання  обсягів  виробництва  продовольства  і  його  здешевлення.  Концентрація  населення  в  міських поселеннях  призвела  до  розвитку  масових  епідемічних  захворювань  (грипу, черевного тифу, туберкульозу та  ін.). Причиною цього  є  погіршення  санітарно-гігієнічних  умов  проживання  людей  унаслідок різноманітних  забруднень природного  середовища, а  також зростаюча  ймовірність  поширення  захворювань  за  рахунок  частіших  контактів  між  людьми.  У  ХХ  ст.  винайдено  різноманітні антибактеріальні  та  противірусні  препарати,  розроблено  способи запобігання  багатьом  інфекціям.  Водночас  з’явились  нові  інфекційні  захворювання, які  є наслідком  забрудненого навколишнього середовища.

Постіндустріальне  суспільство. 

Сучасну  епоху  характеризують  як  ядерну,  космічну,  електронну,  як  етап  переходу  до  інформаційної  цивілізації. Це  епоха  домінування  знань,  інформації  й  переходу  до  гармонізації  суспільства  і  природи. Фундаментальною основою нового світогляду є концепція ноосфери як нової еволюційної  стадії  розвитку  біосфери  й  людського  суспільства. У  ноосферну епоху людство має знайти спосіб, як відновити екологічну рівновагу на планеті, реалізувати стратегію безкризового розвитку суспільства  і природи, а людина мусить узяти на себе всю повноту відповідальності  за  подальший  збалансований  розвиток. З  другої  половини  ХХ  ст.  науковий  світ  розробляє  низку підходів  до  гармонійного  співіснування  суспільства  з  природою: стратегію меж росту, стратегію збалансованого розвитку, стратегію сталого  розвитку.

Ecology

Урок 3
Тема. Ноосфера. Еволюція уявлень про місце
людини в природі. Історичні етапи
взаємодії суспільства і природи
та їх екологічні особливості.
Масштаби й наслідки антропогенного
впливу на природне середовище
на сучасному етапі
                                                        Практична робота
«Аналіз особливостей історичних етапів
взаємо дії суспільства і природи».
Мета: сформувати уявлення про ноосферу як екологічно стабільне суспільство і необхідну
умову розвитку людства; з’ясувати особливості впливу людського суспільства на
біосферу на різних етапах взаємодії людини і природи; розвивати вміння вста-
новлювати причинно-наслідкові зв’язки, удосконалювати вміння застосовувати
теоретичні знання на практиці; формувати екологічно цілісну орієнтацію в плані
взаємин людини і навколишнього природного середовища.
Очікувані результати: після цього уроку учні зможуть: дати визначення поняттю «ноосфера»;
назвати та пояснити умови становлення та існування ноосфери; схарактеризувати
історичні етапи взаємодії суспільства і природи та вказати їх екологічні особли-
вості; аналізувати наслідки змін і перетворень природних процесів і компонентів
природи антропогенною діяльністю; дати власну оцінку масштабам і наслідкам
антропогенного впливу на природне середовище на сучасному етапі.
Обладнання та матеріали: портрет В. І. Вернадського, таблиці, схеми на дошці, роздатковий
дидактичний матеріал.
Базові поняття та терміни: біосфера, ноосфера, антропогенний вплив.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Методи навчання: інтерактивні, пояснювально-ілюстративні — бесіда, розповідь; репродуктивні,
частково пошукові, проблемні, творчі.

Структура уроку
I. Організаційний етап . . . . . . . . . . . . . . 1 хв
II. Перевірка домашнього завдання . . . . . . . . . . . . . . 11 хв
III. Актуалізація опорних знань . . . . . 3 хв
IV. Мотивація навчальної діяльності . . 1 хв
V. Вивчення нового матеріалу . . 16 хв
VI. Узагальнення та систематизація знань . . . . . . . . . 10 хв
Практична робота «Аналіз особливостей історичних етапів
взаємодії суспільства і природи»
VII. Підсумки уроку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2 хв
VIII. Домашнє завдання . . 1 хв
Хід уроку
I. Організаційний етап
Перевірка готовності учнів до уроку, налаштування на
робочий лад.
ІІ . Перевірка домашнього завдання
1. В иконання тестових завдань
1. Вперше термін «біосфера» введено:
а) В. І. Вернадським;
б) Е. Геккелем;
в) Е. Зюссом.
2. Вчення про біосферу запропоновано:
а) В. І. Вернадським;
б) Е. Геккелем;
в) Е. Зюссом.
3. Біосфера є результатом взаємодії:
а) живої і неживої матерії;
б) живої матерії й господарської діяльності людей;
в) неживої матерії й космічних випромінювань.
4. Хто з учених уперше запропонував термін «екологія»?
а) В. І. Вернадський;
б) К. Руль;
в) Б. Коммонер;
г) Е. Геккель.
5. Що є основним джерелом енергії біосфери?
а) енергія нафти, вугілля, природного газу;
б) ядерна енергія АЕС;
в) енергія Сонця;
г) енергія ядра Землі.
Правильні відповіді: 1 — В; 2 — А; 3 — А; 4 — Г; 5 — В.
2. Індивідуальне завдання учням
Закінчити схему «Властивості складних систем»:
                                                        Властивості складних систем
                   1                  2                  3                 4                    5                  6

3. В права «Оратори»
У кінці минулого уроку учні об’єднались у групи для того,
щоб працювати над створенням плаката на тему «Ми — створіння
природи і повинні жити в гармонії з нею» та підготувати короткий
захист до нього. Представнику кожної групи необхідно захистити
свій плакат (до 1 хв).
4. Творче завдання
Запропонуйте свої міркування щодо висловлювання видат-
ного російського письменника Л. Толстого: «Питання полягає
в тому, що вважати добробутом — поліпшення шляхів сполучення,
поширення книгодрукування, освітлення вулиць, зведення будин-
ків притулку для бідних чи первісне багатство — ліс, дичину, рибу,
сильний фізичний розвиток, чистоту моралі тощо».
III. Актуалізація опорних знань
 Завдання для учнів
Як би ви могли схарактеризувати сучасний стан біосфери?
Назвіть причини ситуації, що склалася.
ІV. Мотивація навчальної діяльності
 Вступне слово вчителя
Людина
Невидима була в земному стаді.
Суцільний лід, що сунув з полюсів,
Стіснив життя, яке буяло в долах.
Тоді вогонь багаття спалахнув,
Оповістивши звірів про людину.
(М. Волошин)
Природа Землі мільярди років «цілеспрямовано» йшла до
формування якоїсь нової сили, яка була покликана стати своє-
рідним центром управління життям планети. Еволюція земної
природи, історія біосфери сконцентрувалась у людині, у людському
суспільстві. Людина своєю послідовною діяльністю підносить біо-
сферу до нового стану, до нової якості. Багато років тому В. І. Вер-
надський побачив неминучість цього переходу біосфери Землі
в нову якість. Він був глибоко переконаний у всепереможній силі
життя і не допускав думки про те, що Земля коли-небудь огор-
неться некросферою.
Навпаки! Людина прикрасить планету, забезпечить іще біль-
ший її розквіт. Розум захистить природу, візьме її під свій захист.
І новий стан біосфери великий учений назвав ноосферою — сферою
розуму.
Концепцію ноосфери Вернадський сформулював на початку
20-х рр. ХХ ст. Вона — джерело оптимізму і причина великих
дискусій, під час яких її намагаються спростувати за допомогою
конкретних фактів руйнування природи, які й справді змушують
часом думати про нерозумні дії Homo Sapiens. Спробуємо й ми сьо-
годні пірнути в глибини вчення про ноосферу.

V. В ивчення нового матеріалу
1. П оняття про ноосферу
 Розповідь учителя
В. І. Вернадський зазначав, що можливості людини з її ро-
зумом і технікою такі значні, що вона може втручатись у хід
геолого-хімічних процесів Землі і навіть змінювати їх природний
напрямок. Людство має усвідомити свою силу і роль у біосфері,
і тоді настане новий етап її розвитку.
Ноосфера — це етап розвитку біосфери, на якому людина,
свідомо використовуючи свої знання, буде підтримувати існування
біосфери та сприяти її розвитку.
Основні положення вчення В. І. Вернадського про ноосферу
1.Ноосфера —історично останній стан геологічної оболонки біосфери, що перетворюється діяльністю людини
2.Ноосфера -сфера розуму і праці
3.Розвиток ноосфери пов’язаний із розвитком соціально-економічних факторів
4.Зміни біосфери обумовлені як свідомою, так і підсвідомою діяльністю людини.
Обговорення з учнями основних положень учення В. І. Вер-
надського про ноосферу .
Отже, ноосфера — нова, вища стадія еволюції біосфери, яка
пов’язана із виникненням та розвитком у ній людства, яке, пізна-
ючи закони природи та вдосконалюючи техніку, починає впливати
на хід природних та космічних процесів.
 Самостійна робота учнів із таблицею
Розгляньте умови становлення та існування ноосфери (за
В. І. Вернадським), заповніть другу частину таблиці, використову-
ючи позначки «+» або «–», і дайте відповідь на запитання:
• Чи можливе становлення ноосфери на сучасному етапі?
Відповідь обґрунтуйте.
Умови становлення та існування ноосфери за Вернадським                                 Сучасний етап

  • Заселення людиною всієї планети
  • Різке перетворення засобів зв’язку та обміну між країнами
  • Посилення зв’язків, у тому числі й політичних, між усіма країнами Землі
  • Початок переважання геологічної ролі людини над іншими геологічними
  • процесами, які відбуваються в біосфері
  • Розширення меж біосфери та вихід у космос
  • Відкриття нових джерел енергії
  • Рівність людей усіх рас та релігій
  • Збільшення ролі народних мас у вирішенні питань зовнішньої та внутрішньої
  • політики
  • Свобода наукової думки та наукового пошуку від тиску релігійних,
  • філософських і політичних факторів та створення умов, сприятливих
  • для вільної наукової думки
  • Продумана система народної освіти та зростання благоустрою народу
  • Розумне перетворення первісної природи Землі з метою задовольняння
  • всіх матеріальних, естетичних та духовних потреб населення
  • Виключення війн із життя суспільства
(Обговорення відповідей учнів і формулювання висновку.)

2. Е волюція уявлень про місце людини в природі
Протягом тисячоліть людство робило спроби усвідомити своє
місце в природі, визначити своє ставлення до неї, а також визна-
чити межі свого впливу на навколишній світ. Це знайшло відо-
браження у світогляді, філософії того чи іншого періоду існування
і розвитку людських цивілізацій.
Вправа «Установи відповідність». Учитель пропонує учням
розглянути таблицю «Екологічний світогляд людини за різних ча-
сів» і виправити помилку, тобто встановити відповідність між іс-
торичними етапами та особливостями світоглядів, характерними
для них (таблиця може бути зображена на дошці або на екрані
у вигляді слайда, якщо в школі є мультимедійне обладнання):
Еко логічний світог ляд людини за різних час ів
Історичний етап                                           Світогляд
1. Первісна людина    А. Природа не безмежна і людина — не володар природи
2. Античні часи          Б. Природа як об’єкт необмеженої експансії капіталу та джерело
отримання нових прибутків. Людина — володар природи
3. Середньовіччя         В. Повернення світогляду античних часів
4. Епоха Відродження    Г. Природа — основа небесної Божої благодаті, здатна задоволь-
нити потреби людини
5. Капіталістичний період    Д. Природа — мірило мудрості, вершина доцільності, гармонії
і краси
6. Сучасний період      Е. Навколишній світ — цілісний і є сукупністю істот, споріднених
із людиною. Природа одухотворена, наділена такими самими
властивостями, що й людина
Правильні відповіді: 1 — Е, 2 — Д, 3 — Г, 4 — В, 5 — Б,
6 — А.

Доповідь учня (Випереджувальне завдання)
Масштаби й наслідки антропогенного впливу на природне
середовище на сучасному етапі.
Підведення підсумку вчителем
Сьогодні можна констатувати, що біосфера справді різко змі-
нюється під впливом технологічної діяльності людини, дедалі біль-
ше замінюється техносферою, у якій дехто з учених іще недавно
схильний був убачати початок формування ноосфери, передбачуваної
В. І. Вернадським. Проте сьогодні стало ясно, що наступ тех-
носфери супроводжується такими змінами природного середовища,
які вже почали загрожувати самому існуванню людини на Землі.
Відбувається прискорене руйнування основних, життєво важливих
частин біосфери, яке прогресує й уже здатне призвести до її повної
деградації й загибелі, що автоматично означає загибель людства,
оскільки люди не можуть існувати в іншому середовищі, ніж те,
у якому вони з’явилися та існували. Отже, дедалі активніше руха-
ючи вперед «технічний прогрес», людство лише погіршує загальну
ситуацію в біосфері й своє власне становище в ній.
У результаті тривалого антропогенного впливу на природне
середовище сталися такі глобальні зміни природних процесів і ком-
понентів природи:
• порушення теплового балансу планети;
• зміна ланок колообігу речовин і енергії;
• забруднення навколишнього середовища;
• деградація компонентів природи;
• формування антропогенних модифікацій ландшафтів.
Усі ці зміни природних процесів і компонентів природи ми
будемо розглядати, починаючи з наступного уроку.
VI. У загальнення та систематизація знань
Практична робота
А наліз особливостей історичних етапів взаємо дії
суспільства і природи
1. Прочитайте текст підручника або додатковий теоретичний
матеріал за темою «Історичні етапи взаємодії суспільства
й природи та їх екологічні особливості».
2. Заповніть таблицю.
Особ ливост і вза ємод ії людс ького сусп ільства і природ и
№ з/п    Назва історичного етапу       Тривалість етапу          Масштаби й  характервпливу               людини на природу.

 3. Сформулюйте висновок. Дайте відповіді на запитання:
а) Який історичний етап відзначився значним впливом лю-
дини на природу? Із чим це пов’язано?
50
б) Як ви розумієте слова В. Вернадського: «У геологічній
історії біосфери перед людиною відкривається величезне
майбутнє, якщо вона зрозуміє це і не буде застосовувати
свій розум для самознищення»? Наведіть приклади вико-
ристання людством свого розуму для самознищення.
VII. Підсумки уроку 
Розповідь учителя
Сьогодні на уроці ми дійшли висновку, що розвиток люд-
ського суспільства неможливий без взаємодії з довкіллям. Люди
перетворюють природу, отримуючи від неї все необхідне для жит-
тя — енергію, продукти харчування, різні матеріали. Природа за-
довольняє й естетичні потреби людини. Але цей процес може по-
вернутися для людства зовсім іншим боком. Добробут і комфорт
можуть стати небезпечною ілюзією, якщо не потурбуватися про
збереження нашої біосфери. А для цього необхідна екологічна гра-
мотність і культура.
Заповідь, якою повинні користуватися всі люди, сформульо-
вана в казці А. Сент-Екзюпері: «Є таке тверде правило: уранці
встав, умився, привів себе в порядок — і одразу приведи в порядок
свою планету».
Сподіваюся, що відтепер ви будете завжди дотримуватися
цього золотого правила.
VIII. Домашнє завдання
Прочитати відповідний параграф підручника, виконати
письмове завдання.
Екологічна задача: Туристична група зупинилася на ніч. Як
організувати зупинку, щоб негативний вплив на навколишню при-
роду був мінімальним?
Підготувати доповідь на тему «Діоксини».

Аналіз особливостей історичних етапів взаємодії суспільства І

Управління освіти і науки Миколаївської облдержадміністрації

Навчально-методичний центр ПТО в Миколаївській області

Южноукраїнський професійний машинобудівний ліцей

Склала:

Мітченко О.А.

викладач ЮПМЛ

Южноукраїнськ-2012

Практична робота №1

Тема. Аналіз особливостей історичних етапів взаємодії суспільства і

природи

Мета. З’ясувати особливості впливу людського суспільства на

біосферу на різних етапах взаємодії людини і природи; розвивати вміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки

Обладнання: інструкції до виконання, роздатковий дидактичний матеріал

ХІД РОБОТИ

1. Прочитайте текст підручника або додатковий теоретичний

матеріал за темою «Історичні етапи взаємодії суспільства

й природи та їх екологічні особливості».
2. Заповніть таблицю (8 б.):
ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПРИРОДИ


п/п

Назва історичного етапу

Тривалість етапу

Масштаби й характер

впливу людини на природу


1.

Етап мисливсько-збиральницької культури.

2.

Етап аграрної культури.

3.

Етап індустріального суспільства.

4.

Постіндустріальна епоха.

3. Дайте відповіді на запитання(4б.):

а) Який історичний етап відзначився значним впливом людини на природу? Із чим це пов’язано?
б) Як ви розумієте слова В. Вернадського: «У геологічній

історії біосфери перед людиною відкривається величезне

майбутнє, якщо вона зрозуміє це і не буде застосовувати

свій розум для самознищення»? Наведіть приклади використання людством свого розуму для самознищення.

4. Сформулюйте висновок.
ДОДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ
Етап мисливсько-збиральницької культури.

В епоху палеоліту (40–15 тис. рр. тому) основою існування первісного суспільства було полювання на крупних тварин, яке супроводжувалося збиранням комах, молюсків, рослинної їжі тощо. Первісна людина брала від природи рівно стільки, скільки їй було необхідно для забезпечення харчування. Важливим чинником відділення людини від еволюції тваринного світу став перехід до виготовлення й постійного використання знарядь мисливства і праці. Це були ножі, пилки, свердла, скребла, рубила, молотки. Для їх виготовлення використовували кремінь, кварц, гірський кришталь, застиглу вулканічну лаву. Техніка виготовлення цих знарядь праці поступово вдосконалювалася. Важливою відмінністю людей від інших видів тварин було використання вогню. Близько 300 тис. рр. тому людина почала використовувати природний вогонь (блискавки), а близько 150 тис. рр. тому вона навчилась його добувати. Використання вогню зробило людину менш залежною від кліматичних змін. Відходи життєдіяльності первісних мисливців швидко утилізувались природою. Первісна людина могла істотно регулювати чисельність окремих видів тварин, рослин, забруднювати продуктами життєдіяльності місця свого розселення. Однак загалом її взаємовідносини з природою були гармонійними. Первісна людина сприймала світ, відчуваючи себе частиною природи.
Етап аграрної культури.

Аграрна культура охоплює період,коли основою матеріального виробництва було землеробство і скотарство, з моменту появи сільського господарства (близько 8 тис. рр. тому) до виникнення повноцінного промислового виробництва (середина XVIII ст. н. е.). Приручення тварин, перехід від мисливства до сільського господарства й осілого способу життя отримало назву неолітичної революції. З появою перших сільськогосподарських культур (гарбуза, гороху, квасолі, льону) можна говорити про перші цивілізації, які виникли на Сході і змінили епоху варварства. Розвиток землеробства і скотарства зумовив істотні зміни в ландшафтах. За оцінками демографів, в епоху землеробства значно зросла чисельність населення, його густота. Зросла і тривалість життя людей. Основним регулятором тривалості життя були хвороби, які людині діставалися від тварин і через погані санітарно-гігієнічні умови проживання. Навколо поселень накопичувалися відходи, нечистоти, забруднювалися ґрунти й водойми, що сприяло поширенню збудників інфекцій. Істотної шкоди природному середовищу завдавало скотарство. Розведення свійських тварин, їхнє скупчення в околицях населених пунктів, випас на обмежених ділянках призвели до деградації трав’яного покриву, лісово-чагарникових угруповань, розвитку процесів спустелення в ряді регіонів світу. Виникнення міських поселень у 4–3 тисячолітті до н. е. сприяло концентрації населення, розвитку систем комунікацій, що істотно змінювало навколишню природу. Розпочався процес окультурення ландшафтів, який виявлявся у зміні їхньої структури, збідненні видової різноманітності, забрудненні водойм, ґрунтів, повітряного середовища. Останнім етапом у розвитку аграрної культури стала епоха феодалізму (V–VI ст. н. е.). Її характерною особливістю було широке використання у виробничих процесах природних енергетичних ресурсів — вітрових і водних. Вітрові й водні двигуни вперше були використані в млинах, на мануфактурах. Роль тяглової сили в господарських процесах виконують воли, коні, інші свійські тварини. У цей період істотно змінюється світосприйняття людини, розуміння її місця й ролі в природному середовищі. Так, в епоху середньовіччя стали з’являтися перші законодавчі акти природоохоронного спрямування, які регулювали мисливство, оберігали водно-болотяні угіддя, озера, ліси.
Етап індустріального суспільства.

Атрибутами нової індустріальної епохи спеціалісти вважають зародження машинного виробництва, яке спричинило різке зростання обсягів продукції, нових форм його організації (фабрик, заводів) і зростання рівня життя та чисельності населення. Свій відлік епоха індустріалізації веде з другої половини XVIII ст. У цей період зростають обсяги видобутку корисних копалин (вугілля, залізної руди, кольорових металів, нафти й газу). У місцях промислових розробок виникають фабричні поселення, формуються промислові центри, транспортні комунікації і транспортні засоби, що зрештою призводить до формування на місці природних ландшафтів їхніх модифікацій — антропогенних ландшафтів. Широке залучення сільськогосподарських машин і механізмів сприяло інтенсифікації процесів сільськогосподарського виробництва. Це зумовило зростання обсягів виробництва продовольства і його здешевлення. Концентрація населення в міських поселеннях призвела до розвитку масових епідемічних захворювань (грипу, черевного тифу, туберкульозу та ін.). Причиною цього є погіршення санітарно-гігієнічних умов проживання людей унаслідок різноманітних забруднень природного середовища, а також зростаюча ймовірність поширення захворювань за рахунок частіших контактів між людьми. У ХХ ст. винайдено різноманітні антибактеріальні та противірусні препарати, розроблено способи запобігання багатьом інфекціям. Водночас з’явились нові інфекційні захворювання, які є наслідком забрудненого навколишнього середовища.
Постіндустріальне суспільство.

Сучасну епоху характеризують як ядерну, космічну, електронну, як етап переходу до інформаційної цивілізації. Це епоха домінування знань, інформації й переходу до гармонізації суспільства і природи. Фундаментальною основою нового світогляду є концепція ноосфери як нової еволюційної стадії розвитку біосфери й людського суспільства. У ноосферну епоху людство має знайти спосіб, як відновити екологічну рівновагу на планеті, реалізувати стратегію безкризового розвитку суспільства і природи, а людина мусить узяти на себе всю повноту відповідальності за подальший збалансований розвиток. З другої половини ХХ ст. науковий світ розробляє низку підходів до гармонійного співіснування суспільства з природою: стратегію меж росту, стратегію збалансованого розвитку, стратегію сталого розвитку.

Практична робота № 2

Тема. Порівняння обсягів і структури забруднення міст України.

Мета . Сформувати поняття про стійкість природних екосистем, геосистем до антропогенних забруднень регіонів України; удосконалювати вміння спостерігати, аналізувати, порівнювати, творчо розв’язувати поставлені завдання.
Обладнання: інструкції до виконання, роздатковий дидактичний матеріал

ХІД РОБОТИ


  1. Ознайомтеся з картосхемою «Викиди шкідливих речовин

в атмосферне повітря» (додаток 1).

Визначте рівень забруднення вашої області та порівняйте із

сусідніми (4 бали)


  1. Дати пояснення (4 бали):

За даними Державного комітету статистики в 2009 р. в Україні було викинуто в атмосферу 6,4 млн т шкідливих речовин. Це на 10,6 % менше, ніж було в 2008-му.

Як ви гадаєте, чому відбулося зниження кількості викидів шкідливих речовин?


  1. За допомогою таблиці (додаток 2) визначте найтиповіші екологічні проблеми своєї області та населених пунктів, областей України, які з нею межують (4 бали)

ВИСНОВОК :

Зробити висновок про рівень забруднення свого міста, області.

Додатковий матеріал практичної роботи №2
Картосхема Додаток 1

«ВИКИДИ ШКІДЛИВИХ РЕЧОВИН В АТМОСФЕРНЕ ПОВІТРЯ

В 2009 РОЦІ (Т НА 1 КМ2

Додаток 2

Таблиця «Основні джерела забруднення населених пунктів, областей, межуючих з Миколаївською областю України»


Назва міста

Основні джерела забруднення

Одеса

Забруднення морського середовища відбувається, в основному, у результаті скиду в море неочищених та недостатньо очищених стічних вод прибережних міст і в тому числі Одеси, а також забрудненого поверхневого стоку з міської території та території майданчиків. Потенційно небезпечним в екологічному сенсі об’єктом у цьому районі є Одеський завод у порту Південний. Аварія на аміакопроводі може призвести до екологічної катастрофи на всьому узбережжі. Введення в експлуатацію Одеського

нафтового термінала, призначеного для прийняття та подальшого транспортування нафти, створює в цьому районі ще один об’єкт підвищеного екологічного контролю. Одеса — значний центр машинобудування, хімії та нафтохімії, переробки риби та сільгосппродукції. робота промислових підприємств формує високе техногенне навантаження на атмосферне повітря та пов’язана з утворенням великих об’ємів стічних вод. Очисні

споруди Одеси перевантажені, працюють неефективно. У літній час в Одесі різко зростає кількість автотранспорту, збільшується число морських суден у портах, у тому числі прибережного плавання. На долю автотранспорту та частково морських суден припадає близько 75 % сумарного викиду забруднених речовин в атмосферне повітря


Севастополь

Справжнім лихом для морського середовища в районі Севастополя є відпрацьовані судна. Сотні великих та малих суден кинуті в прибережних водах Севастопольської, Південної та Балаклавської бухт. інше лихо — доволі висока забрудненість моря навіть у районі міських пляжів. Особливо забруднена Балаклавська бухта, колись перлина цього району

Миколаїв

Великий центр суднобудування. Суднобудівні та судноремонтні підприємства розташовані безпосередньо в Бузькому лимані. Сюди ж скидаються стічні води міста та підприємств, розташованих уздовж узбережжя. Вода Бузького лиману має стійке забруднення від Миколаєва аж до впадання в Чорне море. Концентрації нафтопродуктів та органічних сполук перевищують допустимі норми в багато разів

Херсон

Суднобудівні та судноремонтні підприємства розташовані в Кошовій протоці, гідравлічно зв’язаній із Дніпром. Вода протоки вкрита товстим шаром нафтової плівки. У протоку потрапляють міські стічні води. Мають місце непоодинокі випуски виробничих стічних вод. Вода в нижній течії Дніпра забруднена багатьма токсичними речовинами, вміст яких перевищує гранично допустимі концентрації. До невирішених міських екологічних проблем Херсона слід віднести відсутність системи скиду, організованого відведення та очистки поверхневого стоку, що для міста, розташованого на крутому правобережному схилі Дніпра, є дуже актуальним

Дніпропетровськ

Над ним постійно нависає смог, що формується викидами двох потужних металургійних, двох трубопрокатних коксохімічного, шинного та лакофарбного заводів, а також великих машинобудівних підприємств. Підприємства

Дніпропетровська скидають у р. Дніпро значний об’єм неочищених та недостатньо очищених стічних вод.

Серйозні екологічні проблеми виникають у Дніпропетровську у зв’язку з утилізацією та складуванням відходів металургійного, шинного, коксохімічного та хімічного виробництв. частина побутових відходів утилізується на сміттєспалювальному заводі

Практична робота №3

Тема. Вплив інтенсивності ерозійних процесів на стан ґрунтового покриву

Мета. Сформувати поняття про деградовану геосистему, з’ясувати наслідки деградації природних компонентів; встановлювати причинно-наслідкові зв’язки

Обладнання: інструкції до виконання, роздатковий дидактичний матеріал

ХІД РОБОТИ


  1. Ознайомившись з теоретичним матеріалом (додаток 1), заповнити таблицю (8 балів):

Види ерозії

Вплив на стан ґрунтового покриву

Наслідки

Регіони України, уражені ерозійними процесами

  1. Дилема (2 бали):

Проблемі забруднення ґрунтів та зміні ландшафтів приділяється менше уваги, ніж проблемам забруднення води та повітря.

На які причини забруднення ви звернете увагу, щоб довести актуальність проблеми?Чому?

Варіанти дій:

1. Ерозія, спричинена недосконалими методами господарювання.

2. Підкислення ґрунту.

3. Забруднення важкими металами, пестицидами, нітратами

й фосфатами.

4.Радіаційне забруднення.


  1. Дати відповідь (2 бали):

  • Визначте регіони України, які найбільше уражені ерозійними процесами

  • Запропонуйте заходи, які можуть зменшити ерозійні процеси ґрунтів в Україні

Висновки

Зробити висновок про вплив інтенсивності ерозійних процесів на стан ґрунтового покриву

Додатковий матеріал до практичної роботи № 3

Додаток 1

Ерозія ґрунтів

Одним із основних дестабілізуючих факторів, що призводять до зниження продуктивності сільськогосподарських угідь та погіршують екологічну ситуацію в агроландшафтах, є ерозія. Ерозія — це процес руйнування ґрунту вітром, водою та іншими факторами з переміщенням продуктів ерозії за межі її виникнення. Вона

обумовлюється як природними, так і антропогенними факторами. Еродовані землі характеризуються гіршими, ніж повнопрофільні, фізичними, фізико-механічними, агрохімічними та біологічними властивостями, унаслідок чого на них недобирається значна частина врожаю.

Внаслідок ерозії зменшується товщина орного шару, уміст гумусу в ґрунті, погіршується його структура, склад і водно-повітряний режим. Змиті ґрунти впродовж вегетації рослин випаровують більше вологи і вбирають незначну її кількість. Чим інтенсивніші ерозійні процеси, тим менше вологи вбирає ґрунт.

В еродованих ґрунтах запаси вологи зменшуються на 14–22 %, що призводить до зниження врожайності сільськогосподарських культур. Навіть на слабо еродованих ґрунтах недобирається, як правило, до 15 % урожаю зернових. Погіршуючи ґрунтову родючість, ерозія ґрунтів не тільки знижує врожайність сільськогосподарських культур, а й порушує встановлену в процесі тривалого розвитку складну екологічну систему, змінюючи кругообіг поживних речовин у біосфері.

Залежно від факторів руйнування розрізняють наступні види ерозії:

• водну;

• вітрову;

• агротехнічну;

• технічну;

• пасовищну.

Водна ерозія — це змивання верхнього шару або його глибинний розмив. Вона буває: краплинною — руйнування ґрунтових агрегатів ударами дощових крапель, унаслідок чого шпарини забиваються дрібними часточками ґрунту, зменшуючи водопроникність і посилюючи поверхневий стік та змив ґрунту; площинною — більш-менш рівномірний змив ґрунту невеликими струменями талих і дощових вод; лінійною, що спричиняє розмиви ґрунту, підґрунтя, материнської породи концентрованими токами води; іригаційною, яка виникає за умов неправильно організованого зрошення на схилах.

Вітрова ерозія (дефляція) виникає при сильних вітрах, які видувають орний шар, унаслідок чого зменшується родючість ґрунту. Частіше вона спостерігається на недостатньо захищених або зовсім незахищених рослинами площах. Під дією сили повітряного потоку частинки ґрунту розміром 0,1–0,5 мм переміщуються поверхнею землі й руйнують її верхній шар, унаслідок чого ґрунт видувається ще інтенсивніше. Найбільш шкідливими є пилові бурі. На супіщаних ґрунтах процеси вітрової ерозії починаються при швидкості вітру 3–4 м/с, на легкосуглинкових — 4–6 м/с, на

важкосуглинкових — 5–7 м/с, на глинистих — 7–9 м/с.

Вітрова ерозія поширена, в основному, у південних і південно-східних районах України і зумовлюється сухістю клімату, зрідженістю природного рослинного покриву, сильними сухими вітрами, поганою структурою ґрунтів, неправильним сільськогосподарським їх використанням та недосконалою агротехнікою.

Найбільше пошкоджуються вітровою ерозією чорноземи та темно-каштанові ґрунти в Херсонській, Миколаївській, Одеській, Дніпропетровській, Луганській та Донецькій областях, а також піщані ґрунти, осушені торф’яники в поліських районах.

Процеси ерозії посилюються при нераціональному розорюванні земель, суцільному вирубуванні лісу, неправильному випасанні тварин на пасовищах.

Площа ерозійно небезпечних земель в Україні сягає майже 18 млн га, з них може піддаватися дефляції 5 млн га, а змиванню — 13 млн га. На значній площі обидва види ерозії можуть виявлятися сумісно. Вітрова ерозія щороку завдає збитків на пісках у районі нижньої течії Дніпра та інших південних районів. Періодично (кожні 5–7 років) у південних степових, південних і східних лісостепових районах значні території охоплюють пилові бурі.

Неодноразово вони знищували посіви на тисячах гектарів, засипали пилюкою багаторічні насадження, зрошувальні канали, пошкоджували лінії електропередач, руйнували споруди тощо. Найбільш інтенсивно вітрова ерозія виявляється у квітні — першій половині травня в районах, де поширені піщані, супіщані та інші ґрунти з легким механічним складом. Іноді вона спостерігається наприкінці зими в південних районах, переважно в лютому, коли в сухі морозні дні сніг здувається разом із верхнім шаром ґрунту.

Під час пилових бур пилуваті часточки переносяться повітряним потоком на десятки, а іноді й сотні кілометрів.

Найбільш ерозійнонебезпечними зонами в Україні є право бережжя Дніпра, Десни й Сіверського Дінця, міжріччя Дніпро —Південний Буг, Дністер — Прут, верхів’я Сіверського Дінця, Сейм та Донецький кряж. Великомасштабне обстеження ґрунтів показало, що на території України водною ерозією частково або повністю зруйновані значні площі в гірських районах Криму і Карпат, на Донецькому кряжі, Подільській і Наддністровській височинах.

У Лісостепу водна ерозія має досить значне поширення. Так у Тернопільській області площа слабо, середньо і сильно змитих ґрунтів становить 29 %, у Хмельницькій — 31,3, Вінницькій — 32,1, Харківській — 35,3 %. У Полтавській області, де розміщена велика площа терас Дніпра, їх значно менше. У степовій зоні України еродовані ґрунти є в усіх південних областях, але найбільш їх у Луганській (54,7 %) та Одеській (61 %) областях.
Додаток 2

Причини забруднення ґрунтів

1. Ерозія, спричинена недосконалими методами господарювання. (Ерозія ґрунту виникає, коли земля експлуатується занадто інтенсивно, без урахування впливу дощу і вітру. Наслідки відчуватимуться упродовж десятиліть або навіть століть.)

2. Підкислення ґрунту. (Підкислення ґрунту відбувається природним шляхом, але викиди сполук сірки та азоту внаслідок спалювання твердих видів палива та надмірне використання азотних добрив ще більше ускладнили ситуацію, наприклад,

45 % території лісів у Європі перебувають під загрозою.)

3. Забруднення важкими металами, пестицидами, нітратами й фосфатами. (забруднення металами впливає на продукти харчування і якість води. використання пестицидів має негативний вплив на ґрунт, завдаючи шкоди організмам, що там живуть (порушуючи баланс), та забруднюючи ґрунтові води й поверхневі водні об’єкти. Нітрати й фосфати здебільшого потрапляють із добрив і впливають на якість ґрунту через тривале вимивання.)

4. Радіаційне забруднення. (Територія України тривалий час зазнавала радіоактивного забруднення. внаслідок катастрофи на ЧАЕС 1986 р. в навколишнє середовище було викинуто близько 50 Мкі екологічно небезпечних радіонуклідів. внаслідок цього

зазнали радіоактивного забруднення сільськогосподарські угіддя площею понад 4,5 млн га.)

Практична робота №4

Аналіз особливостей історичних етапів взаємодії суспільства І

Управління освіти і науки Миколаївської облдержадміністрації

Навчально-методичний центр ПТО в Миколаївській області

Южноукраїнський професійний машинобудівний ліцей

Склала:

Мітченко О.А.

викладач ЮПМЛ

Южноукраїнськ-2012

Практична робота №1

Тема. Аналіз особливостей історичних етапів взаємодії суспільства і

природи

Мета. З’ясувати особливості впливу людського суспільства на

біосферу на різних етапах взаємодії людини і природи; розвивати вміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки

Обладнання: інструкції до виконання, роздатковий дидактичний матеріал

ХІД РОБОТИ

1. Прочитайте текст підручника або додатковий теоретичний

матеріал за темою «Історичні етапи взаємодії суспільства

й природи та їх екологічні особливості».
2. Заповніть таблицю (8 б.):
ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПРИРОДИ


п/п

Назва історичного етапу

Тривалість етапу

Масштаби й характер

впливу людини на природу


1.

Етап мисливсько-збиральницької культури.

2.

Етап аграрної культури.

3.

Етап індустріального суспільства.

4.

Постіндустріальна епоха.

3. Дайте відповіді на запитання(4б.):

а) Який історичний етап відзначився значним впливом людини на природу? Із чим це пов’язано?
б) Як ви розумієте слова В. Вернадського: «У геологічній

історії біосфери перед людиною відкривається величезне

майбутнє, якщо вона зрозуміє це і не буде застосовувати

свій розум для самознищення»? Наведіть приклади використання людством свого розуму для самознищення.

4. Сформулюйте висновок.
ДОДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ
Етап мисливсько-збиральницької культури.

В епоху палеоліту (40–15 тис. рр. тому) основою існування первісного суспільства було полювання на крупних тварин, яке супроводжувалося збиранням комах, молюсків, рослинної їжі тощо. Первісна людина брала від природи рівно стільки, скільки їй було необхідно для забезпечення харчування. Важливим чинником відділення людини від еволюції тваринного світу став перехід до виготовлення й постійного використання знарядь мисливства і праці. Це були ножі, пилки, свердла, скребла, рубила, молотки. Для їх виготовлення використовували кремінь, кварц, гірський кришталь, застиглу вулканічну лаву. Техніка виготовлення цих знарядь праці поступово вдосконалювалася. Важливою відмінністю людей від інших видів тварин було використання вогню. Близько 300 тис. рр. тому людина почала використовувати природний вогонь (блискавки), а близько 150 тис. рр. тому вона навчилась його добувати. Використання вогню зробило людину менш залежною від кліматичних змін. Відходи життєдіяльності первісних мисливців швидко утилізувались природою. Первісна людина могла істотно регулювати чисельність окремих видів тварин, рослин, забруднювати продуктами життєдіяльності місця свого розселення. Однак загалом її взаємовідносини з природою були гармонійними. Первісна людина сприймала світ, відчуваючи себе частиною природи.
Етап аграрної культури.

Аграрна культура охоплює період,коли основою матеріального виробництва було землеробство і скотарство, з моменту появи сільського господарства (близько 8 тис. рр. тому) до виникнення повноцінного промислового виробництва (середина XVIII ст. н. е.). Приручення тварин, перехід від мисливства до сільського господарства й осілого способу життя отримало назву неолітичної революції. З появою перших сільськогосподарських культур (гарбуза, гороху, квасолі, льону) можна говорити про перші цивілізації, які виникли на Сході і змінили епоху варварства. Розвиток землеробства і скотарства зумовив істотні зміни в ландшафтах. За оцінками демографів, в епоху землеробства значно зросла чисельність населення, його густота. Зросла і тривалість життя людей. Основним регулятором тривалості життя були хвороби, які людині діставалися від тварин і через погані санітарно-гігієнічні умови проживання. Навколо поселень накопичувалися відходи, нечистоти, забруднювалися ґрунти й водойми, що сприяло поширенню збудників інфекцій. Істотної шкоди природному середовищу завдавало скотарство. Розведення свійських тварин, їхнє скупчення в околицях населених пунктів, випас на обмежених ділянках призвели до деградації трав’яного покриву, лісово-чагарникових угруповань, розвитку процесів спустелення в ряді регіонів світу. Виникнення міських поселень у 4–3 тисячолітті до н. е. сприяло концентрації населення, розвитку систем комунікацій, що істотно змінювало навколишню природу. Розпочався процес окультурення ландшафтів, який виявлявся у зміні їхньої структури, збідненні видової різноманітності, забрудненні водойм, ґрунтів, повітряного середовища. Останнім етапом у розвитку аграрної культури стала епоха феодалізму (V–VI ст. н. е.). Її характерною особливістю було широке використання у виробничих процесах природних енергетичних ресурсів — вітрових і водних. Вітрові й водні двигуни вперше були використані в млинах, на мануфактурах. Роль тяглової сили в господарських процесах виконують воли, коні, інші свійські тварини. У цей період істотно змінюється світосприйняття людини, розуміння її місця й ролі в природному середовищі. Так, в епоху середньовіччя стали з’являтися перші законодавчі акти природоохоронного спрямування, які регулювали мисливство, оберігали водно-болотяні угіддя, озера, ліси.
Етап індустріального суспільства.

Атрибутами нової індустріальної епохи спеціалісти вважають зародження машинного виробництва, яке спричинило різке зростання обсягів продукції, нових форм його організації (фабрик, заводів) і зростання рівня життя та чисельності населення. Свій відлік епоха індустріалізації веде з другої половини XVIII ст. У цей період зростають обсяги видобутку корисних копалин (вугілля, залізної руди, кольорових металів, нафти й газу). У місцях промислових розробок виникають фабричні поселення, формуються промислові центри, транспортні комунікації і транспортні засоби, що зрештою призводить до формування на місці природних ландшафтів їхніх модифікацій — антропогенних ландшафтів. Широке залучення сільськогосподарських машин і механізмів сприяло інтенсифікації процесів сільськогосподарського виробництва. Це зумовило зростання обсягів виробництва продовольства і його здешевлення. Концентрація населення в міських поселеннях призвела до розвитку масових епідемічних захворювань (грипу, черевного тифу, туберкульозу та ін.). Причиною цього є погіршення санітарно-гігієнічних умов проживання людей унаслідок різноманітних забруднень природного середовища, а також зростаюча ймовірність поширення захворювань за рахунок частіших контактів між людьми. У ХХ ст. винайдено різноманітні антибактеріальні та противірусні препарати, розроблено способи запобігання багатьом інфекціям. Водночас з’явились нові інфекційні захворювання, які є наслідком забрудненого навколишнього середовища.
Постіндустріальне суспільство.

Сучасну епоху характеризують як ядерну, космічну, електронну, як етап переходу до інформаційної цивілізації. Це епоха домінування знань, інформації й переходу до гармонізації суспільства і природи. Фундаментальною основою нового світогляду є концепція ноосфери як нової еволюційної стадії розвитку біосфери й людського суспільства. У ноосферну епоху людство має знайти спосіб, як відновити екологічну рівновагу на планеті, реалізувати стратегію безкризового розвитку суспільства і природи, а людина мусить узяти на себе всю повноту відповідальності за подальший збалансований розвиток. З другої половини ХХ ст. науковий світ розробляє низку підходів до гармонійного співіснування суспільства з природою: стратегію меж росту, стратегію збалансованого розвитку, стратегію сталого розвитку.

Практична робота № 2

Тема. Порівняння обсягів і структури забруднення міст України.

Мета . Сформувати поняття про стійкість природних екосистем, геосистем до антропогенних забруднень регіонів України; удосконалювати вміння спостерігати, аналізувати, порівнювати, творчо розв’язувати поставлені завдання.
Обладнання: інструкції до виконання, роздатковий дидактичний матеріал

ХІД РОБОТИ


  1. Ознайомтеся з картосхемою «Викиди шкідливих речовин

в атмосферне повітря» (додаток 1).

Визначте рівень забруднення вашої області та порівняйте із

сусідніми (4 бали)


  1. Дати пояснення (4 бали):

За даними Державного комітету статистики в 2009 р. в Україні було викинуто в атмосферу 6,4 млн т шкідливих речовин. Це на 10,6 % менше, ніж було в 2008-му.

Як ви гадаєте, чому відбулося зниження кількості викидів шкідливих речовин?


  1. За допомогою таблиці (додаток 2) визначте найтиповіші екологічні проблеми своєї області та населених пунктів, областей України, які з нею межують (4 бали)

ВИСНОВОК :

Зробити висновок про рівень забруднення свого міста, області.

Додатковий матеріал практичної роботи №2
Картосхема Додаток 1

«ВИКИДИ ШКІДЛИВИХ РЕЧОВИН В АТМОСФЕРНЕ ПОВІТРЯ

В 2009 РОЦІ (Т НА 1 КМ2

Додаток 2

Таблиця «Основні джерела забруднення населених пунктів, областей, межуючих з Миколаївською областю України»


Назва міста

Основні джерела забруднення

Одеса

Забруднення морського середовища відбувається, в основному, у результаті скиду в море неочищених та недостатньо очищених стічних вод прибережних міст і в тому числі Одеси, а також забрудненого поверхневого стоку з міської території та території майданчиків. Потенційно небезпечним в екологічному сенсі об’єктом у цьому районі є Одеський завод у порту Південний. Аварія на аміакопроводі може призвести до екологічної катастрофи на всьому узбережжі. Введення в експлуатацію Одеського

нафтового термінала, призначеного для прийняття та подальшого транспортування нафти, створює в цьому районі ще один об’єкт підвищеного екологічного контролю. Одеса — значний центр машинобудування, хімії та нафтохімії, переробки риби та сільгосппродукції. робота промислових підприємств формує високе техногенне навантаження на атмосферне повітря та пов’язана з утворенням великих об’ємів стічних вод. Очисні

споруди Одеси перевантажені, працюють неефективно. У літній час в Одесі різко зростає кількість автотранспорту, збільшується число морських суден у портах, у тому числі прибережного плавання. На долю автотранспорту та частково морських суден припадає близько 75 % сумарного викиду забруднених речовин в атмосферне повітря


Севастополь

Справжнім лихом для морського середовища в районі Севастополя є відпрацьовані судна. Сотні великих та малих суден кинуті в прибережних водах Севастопольської, Південної та Балаклавської бухт. інше лихо — доволі висока забрудненість моря навіть у районі міських пляжів. Особливо забруднена Балаклавська бухта, колись перлина цього району

Миколаїв

Великий центр суднобудування. Суднобудівні та судноремонтні підприємства розташовані безпосередньо в Бузькому лимані. Сюди ж скидаються стічні води міста та підприємств, розташованих уздовж узбережжя. Вода Бузького лиману має стійке забруднення від Миколаєва аж до впадання в Чорне море. Концентрації нафтопродуктів та органічних сполук перевищують допустимі норми в багато разів

Херсон

Суднобудівні та судноремонтні підприємства розташовані в Кошовій протоці, гідравлічно зв’язаній із Дніпром. Вода протоки вкрита товстим шаром нафтової плівки. У протоку потрапляють міські стічні води. Мають місце непоодинокі випуски виробничих стічних вод. Вода в нижній течії Дніпра забруднена багатьма токсичними речовинами, вміст яких перевищує гранично допустимі концентрації. До невирішених міських екологічних проблем Херсона слід віднести відсутність системи скиду, організованого відведення та очистки поверхневого стоку, що для міста, розташованого на крутому правобережному схилі Дніпра, є дуже актуальним

Дніпропетровськ

Над ним постійно нависає смог, що формується викидами двох потужних металургійних, двох трубопрокатних коксохімічного, шинного та лакофарбного заводів, а також великих машинобудівних підприємств. Підприємства

Дніпропетровська скидають у р. Дніпро значний об’єм неочищених та недостатньо очищених стічних вод.

Серйозні екологічні проблеми виникають у Дніпропетровську у зв’язку з утилізацією та складуванням відходів металургійного, шинного, коксохімічного та хімічного виробництв. частина побутових відходів утилізується на сміттєспалювальному заводі

Практична робота №3

Тема. Вплив інтенсивності ерозійних процесів на стан ґрунтового покриву

Мета. Сформувати поняття про деградовану геосистему, з’ясувати наслідки деградації природних компонентів; встановлювати причинно-наслідкові зв’язки

Обладнання: інструкції до виконання, роздатковий дидактичний матеріал

ХІД РОБОТИ


  1. Ознайомившись з теоретичним матеріалом (додаток 1), заповнити таблицю (8 балів):

Види ерозії

Вплив на стан ґрунтового покриву

Наслідки

Регіони України, уражені ерозійними процесами

  1. Дилема (2 бали):

Проблемі забруднення ґрунтів та зміні ландшафтів приділяється менше уваги, ніж проблемам забруднення води та повітря.

На які причини забруднення ви звернете увагу, щоб довести актуальність проблеми?Чому?

Варіанти дій:

1. Ерозія, спричинена недосконалими методами господарювання.

2. Підкислення ґрунту.

3. Забруднення важкими металами, пестицидами, нітратами

й фосфатами.

4.Радіаційне забруднення.


  1. Дати відповідь (2 бали):

  • Визначте регіони України, які найбільше уражені ерозійними процесами

  • Запропонуйте заходи, які можуть зменшити ерозійні процеси ґрунтів в Україні

Висновки

Зробити висновок про вплив інтенсивності ерозійних процесів на стан ґрунтового покриву

Додатковий матеріал до практичної роботи № 3

Додаток 1

Ерозія ґрунтів

Одним із основних дестабілізуючих факторів, що призводять до зниження продуктивності сільськогосподарських угідь та погіршують екологічну ситуацію в агроландшафтах, є ерозія. Ерозія — це процес руйнування ґрунту вітром, водою та іншими факторами з переміщенням продуктів ерозії за межі її виникнення. Вона

обумовлюється як природними, так і антропогенними факторами. Еродовані землі характеризуються гіршими, ніж повнопрофільні, фізичними, фізико-механічними, агрохімічними та біологічними властивостями, унаслідок чого на них недобирається значна частина врожаю.

Внаслідок ерозії зменшується товщина орного шару, уміст гумусу в ґрунті, погіршується його структура, склад і водно-повітряний режим. Змиті ґрунти впродовж вегетації рослин випаровують більше вологи і вбирають незначну її кількість. Чим інтенсивніші ерозійні процеси, тим менше вологи вбирає ґрунт.

В еродованих ґрунтах запаси вологи зменшуються на 14–22 %, що призводить до зниження врожайності сільськогосподарських культур. Навіть на слабо еродованих ґрунтах недобирається, як правило, до 15 % урожаю зернових. Погіршуючи ґрунтову родючість, ерозія ґрунтів не тільки знижує врожайність сільськогосподарських культур, а й порушує встановлену в процесі тривалого розвитку складну екологічну систему, змінюючи кругообіг поживних речовин у біосфері.

Залежно від факторів руйнування розрізняють наступні види ерозії:

• водну;

• вітрову;

• агротехнічну;

• технічну;

• пасовищну.

Водна ерозія — це змивання верхнього шару або його глибинний розмив. Вона буває: краплинною — руйнування ґрунтових агрегатів ударами дощових крапель, унаслідок чого шпарини забиваються дрібними часточками ґрунту, зменшуючи водопроникність і посилюючи поверхневий стік та змив ґрунту; площинною — більш-менш рівномірний змив ґрунту невеликими струменями талих і дощових вод; лінійною, що спричиняє розмиви ґрунту, підґрунтя, материнської породи концентрованими токами води; іригаційною, яка виникає за умов неправильно організованого зрошення на схилах.

Вітрова ерозія (дефляція) виникає при сильних вітрах, які видувають орний шар, унаслідок чого зменшується родючість ґрунту. Частіше вона спостерігається на недостатньо захищених або зовсім незахищених рослинами площах. Під дією сили повітряного потоку частинки ґрунту розміром 0,1–0,5 мм переміщуються поверхнею землі й руйнують її верхній шар, унаслідок чого ґрунт видувається ще інтенсивніше. Найбільш шкідливими є пилові бурі. На супіщаних ґрунтах процеси вітрової ерозії починаються при швидкості вітру 3–4 м/с, на легкосуглинкових — 4–6 м/с, на

важкосуглинкових — 5–7 м/с, на глинистих — 7–9 м/с.

Вітрова ерозія поширена, в основному, у південних і південно-східних районах України і зумовлюється сухістю клімату, зрідженістю природного рослинного покриву, сильними сухими вітрами, поганою структурою ґрунтів, неправильним сільськогосподарським їх використанням та недосконалою агротехнікою.

Найбільше пошкоджуються вітровою ерозією чорноземи та темно-каштанові ґрунти в Херсонській, Миколаївській, Одеській, Дніпропетровській, Луганській та Донецькій областях, а також піщані ґрунти, осушені торф’яники в поліських районах.

Процеси ерозії посилюються при нераціональному розорюванні земель, суцільному вирубуванні лісу, неправильному випасанні тварин на пасовищах.

Площа ерозійно небезпечних земель в Україні сягає майже 18 млн га, з них може піддаватися дефляції 5 млн га, а змиванню — 13 млн га. На значній площі обидва види ерозії можуть виявлятися сумісно. Вітрова ерозія щороку завдає збитків на пісках у районі нижньої течії Дніпра та інших південних районів. Періодично (кожні 5–7 років) у південних степових, південних і східних лісостепових районах значні території охоплюють пилові бурі.

Неодноразово вони знищували посіви на тисячах гектарів, засипали пилюкою багаторічні насадження, зрошувальні канали, пошкоджували лінії електропередач, руйнували споруди тощо. Найбільш інтенсивно вітрова ерозія виявляється у квітні — першій половині травня в районах, де поширені піщані, супіщані та інші ґрунти з легким механічним складом. Іноді вона спостерігається наприкінці зими в південних районах, переважно в лютому, коли в сухі морозні дні сніг здувається разом із верхнім шаром ґрунту.

Під час пилових бур пилуваті часточки переносяться повітряним потоком на десятки, а іноді й сотні кілометрів.

Найбільш ерозійнонебезпечними зонами в Україні є право бережжя Дніпра, Десни й Сіверського Дінця, міжріччя Дніпро —Південний Буг, Дністер — Прут, верхів’я Сіверського Дінця, Сейм та Донецький кряж. Великомасштабне обстеження ґрунтів показало, що на території України водною ерозією частково або повністю зруйновані значні площі в гірських районах Криму і Карпат, на Донецькому кряжі, Подільській і Наддністровській височинах.

У Лісостепу водна ерозія має досить значне поширення. Так у Тернопільській області площа слабо, середньо і сильно змитих ґрунтів становить 29 %, у Хмельницькій — 31,3, Вінницькій — 32,1, Харківській — 35,3 %. У Полтавській області, де розміщена велика площа терас Дніпра, їх значно менше. У степовій зоні України еродовані ґрунти є в усіх південних областях, але найбільш їх у Луганській (54,7 %) та Одеській (61 %) областях.
Додаток 2

Причини забруднення ґрунтів

1. Ерозія, спричинена недосконалими методами господарювання. (Ерозія ґрунту виникає, коли земля експлуатується занадто інтенсивно, без урахування впливу дощу і вітру. Наслідки відчуватимуться упродовж десятиліть або навіть століть.)

2. Підкислення ґрунту. (Підкислення ґрунту відбувається природним шляхом, але викиди сполук сірки та азоту внаслідок спалювання твердих видів палива та надмірне використання азотних добрив ще більше ускладнили ситуацію, наприклад,

45 % території лісів у Європі перебувають під загрозою.)

3. Забруднення важкими металами, пестицидами, нітратами й фосфатами. (забруднення металами впливає на продукти харчування і якість води. використання пестицидів має негативний вплив на ґрунт, завдаючи шкоди організмам, що там живуть (порушуючи баланс), та забруднюючи ґрунтові води й поверхневі водні об’єкти. Нітрати й фосфати здебільшого потрапляють із добрив і впливають на якість ґрунту через тривале вимивання.)

4. Радіаційне забруднення. (Територія України тривалий час зазнавала радіоактивного забруднення. внаслідок катастрофи на ЧАЕС 1986 р. в навколишнє середовище було викинуто близько 50 Мкі екологічно небезпечних радіонуклідів. внаслідок цього

зазнали радіоактивного забруднення сільськогосподарські угіддя площею понад 4,5 млн га.)

Практична робота №4

Читать онлайн «Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення)» автора Губерский Л. В. — RuLit

Все це результат цефалізації Дана (1856), зростання людського мозку й праці, яку вона ним скеровує.

У яскравому образі економіст Л. Брентано ілюстрував планетарну значимість цього явища. Він підрахував, що, якби кожній людині дати один квадратний метр і поставити всіх людей поруч, вони не зайняли б навіть всієї площі маленького Боденського озера на границі Баварії й Швейцарії. Інша поверхня Землі залишилася б порожньою від людини. Таким чином, все людство, разом узяте, представляє незначну масу речовини планети. Міць її зв’язана не з її матерією, але з її мозком, з її розумом і спрямованою цим розумом її працею.

У геологічній історії біосфери перед людиною відкривається величезне майбутнє, якщо вона зрозуміє це й не буде використовувати свій розум і свою працю для самознищення.

10. Геологічний еволюційний процес відповідає біологічній єдностій рівності всіх людей −Homo sapiens і його геологічних предків Sinanthropus і ін., потомство яких для білих, червоних, жовтих і чорних рас − будь-яким чином серед них всіх − розвивається невпинно в незліченних поколіннях. Це − закон природи.Всі раси між собою схрещуються й дають плідне потомство.

В історичному змаганні, наприклад у війні такого масштабу, як нинішня, зрештою, перемагає той, хто цього закону притримується. Не можна безкарно йти проти принципу єдності всіх людей як закону природи. Я вживаю тут поняття “закон природи”, так як це тепер все більше входить у життя в області фізико-хімічних наук, як точно встановлене емпіричне узагальнення.

Історичний процес на наших очах докорінно змінюється. Вперше в історії людства інтереси народних мас − всіх і кожного − і вільної думки особистості визначає життя людства, яке є мірилом його уявлень про справедливість. Людство, взяте в цілому, стає потужною геологічною силою. І перед ним, перед його думкою й працею, постає питання про перебудову біосфери в інтересах вільно мислячого людства як єдиного цілого.

Це новий стан біосфери, до якого ми, не непомічаючи цього, наближаємося, і є “ноосфера”.

11. В 1922/23 р. на лекціях у Сорбоні в Парижі я прийняв як основу біосфери біогеохімічні явища.Частина цих лекцій була надрукована в моїй книзі “Нариси геохімії”.

Прийнявши встановлену мною біогеохімічну основу біосфери за вихідне, французький математик і філософ бергсоніанець Є. Ле Руа у своїх лекціях у Коллеж де Франс у Парижі ввів в 1927 р. поняття “ноосфери” як сучасної стадії, геологічно пережитої біосфери. Він підкреслював при цьому, що він прийшов до такого уявлення разом зі своїм другом, геологом і палеонтологом Тейяром де Шарденом, який працює в Китаї.

12. Ноосфера є нове геологічне явище на нашій планеті. У ній вперше людина стає найбільшою геологічною силою .Вона може й повинна перебудовувати своєю працею й думкою область свого життя, перебудовувати докорінно в порівнянні з тим, що було раніше. Перед нею відкриваються ширші творчі можливості. І може бути, покоління моєї внучки вже наблизиться до їхнього розквіту.

Тут перед нами постала нова загадка. Думка не є форма енергії.Як же може вона змінювати матеріальні процеси? Це питання й дотепер науково не вирішене. Його поставив уперше, наскільки я знаю, американський учений, який народився у Львові, математик і біофізик Альфред Лотка. Але вирішити його він не міг.

Як правильно сказав колись Ґете (1749-1832) − не тільки великий поет, але й великий учений, − у науці ми можемо знати лише, яквідбулося що-небудь, а не чому й для чого.

Емпіричні результати такого “незрозумілого” процесу ми бачимо навколо нас на кожному кроці.

Мінералогічна рідкість — самородне залізо —виробляється тепер у мільярдах тонн. Ніколи не існуючий на нашій планеті самородний алюміній виробляється тепер у будь-яких кількостях. Те ж саме має місце стосовно майже незліченної кількості знову створюваних на нашій планеті штучних хімічних сполук (біогенних культурних мінералів). Маса таких штучних мінералів безупинно росте. Вся стратегічна сировинавідноситься сюди.

Зовнішній вигляд планети − біосфера − хімічно різко змінюється людиною свідомо й головним чином несвідомо. Змінюється людиною фізично й хімічно повітряна оболонка суходолу, всі її природні води.

У результаті зростання людської культури в XX ст. усе більш різко стали змінюватися (хімічно й біологічно) прибережні моряй частини океану. Людина повинна тепер вживати все більше й більше заходів для того, щоб зберегти для майбутніх поколінь морські багатства, які нікому не належать.

Більше того, людиною створюються нові види й раси тварин і рослин.

У майбутньому перед нами постають як можливі казкові мріяння: людина прагне вийти за межі своєї планети в космічний простір. І, імовірно, вийде.

У цей час ми не можемо не зважати на те, що в пережитій нами великій історичній трагедії ми пішли правильним шляхом, який відповідає ноосфері.

Історики й державні діячі тільки підходять до окреслення явищ на основі цієї точки зору. Дуже цікавий щодо цього підхід до проблеми як історика й державного діяча Уїнстона С. Черчілля (1932).

13. Ноосфера −останній з багатьох станів еволюції біосферив геологічній історії − стан наших днів. Хід цього процесу тільки починає нам з’ясовуватися з вивчення її геологічного минулого в деяких своїх аспектах.

Наведу кілька прикладів. П’ятсот мільйонів років тому, у кембрійській геологічній ері, уперше в біосфері з’явилися багаті на кальцій скелетні утворення тварин, а рослин − більше двох мільярдів років тому. Це − кальцієва функція живої речовини, нині могутньо розвинена, − була одна з найважливіших еволюційних стадій геологічної зміни біосфери.

Не менш важлива зміна біосфери відбулася 70-110 мільйонів років тому, під час крейдової системи, і особливо третичної. У цю епоху вперше створилися в біосфері наші зелені ліси, всім нам рідні й близькі. Це інша більша еволюційна стадія, аналогічна ноосфері. Імовірно, у цих лісах еволюційним шляхом з’явилася людина близько 15-20 млн. років тому.

Зараз ми переживаємо нову геологічну еволюційну зміну біосфери. Ми входимо в ноосферу.

Ми вступаємо в неї − у новий стихійний геологічний процес − у грізний час, в епоху руйнівної світової війни.

Але найважливішим для нас є той факт, що ідеали нашої демократії йдуть в унісон зі стихійним геологічним процесом, із законами природи, відповідають ноосфері.

Тому можна дивитися на наше майбутнє впевнено. Воно в наших руках. Ми його не випустимо.

1944 р.

Вернадський В.И. Несколько слов о ноосфере // Вернадський В.И. Биосфера и ноосфера. − М.: Рольф, 2002. − С.470-482.

Печчеї, Ауреліо

(1908 – 1984)

Італійський вчений, підприємець і громадський діяч, засновник і президент Римського клубу. Зробив значний внесок у вивчення перспектив розвитку біосфери і пропаганду ідеї гармонізації відносин людини і природи. Автор концепції “внутрішніх меж” яка полягає у розповсюдженні ідеї необхідності розкриття нових потенційних можливостей людини.

ЛЮДСЬКІ ЯКОСТІ.

Шість цілей для людства

1. Час діяти

Отже, все свідчить про те, що людська система вступила в епоху великих змін. Протягом усієї історії свого існування людство неодноразово переживало складні, критичні періоди, але ніколи ці кризи за масштабністю та наслідками процесів, навіть віддалено не нагадували теперішню істинно головоломну людську експансію та невтримний прогрес. Однак – безпрецедентність цієї ситуації та неможливість передбачити її справжні наслідки – незаперечно свідчить одне – людству нікого звинувачувати в ній, крім себе, й вихід із скрутного становища є лише один: оцінивши сміливо, об’єктивно та всебічно сутність того, що відбувається, зваживши всі свої сили та можливості, визначити абсолютно новий напрямок розвитку, для того, щоб відтепер та надалі тримати під контролем усе, що відбувається на планеті.

Отправить ответ

avatar
  Подписаться  
Уведомление о