Життєві цінності зерова: Життя та творчість Миколи Зерова / Бібліотека Української Літератури – UkrClassic.com.ua – Зеров, Николай Константинович — Википедия

Життя та творчість Миколи Зерова / Бібліотека Української Літератури – UkrClassic.com.ua

 
Життя та творчість Миколи Зерова

Перекладач, учений, критик і поет,

Закоханий в Еладу і поетів Риму,

Плекав класичний ритм і срібнодзвонну риму Великий ерудит, природжений естет.

Прихильник строгих форм різьбив дзвінкий сонет. Перекладав поетів світових перлини,

Нещадно розбивав противників доктрини,

І кожен рік міцнів його високий лет...

В часи сваволі дикої, пітьми і зла,

Коли засліплені безглуздий культ кували,

В неволі дальній, де німа холодна мла,

Миколи Зерова не стало.

(О. Теліга)

У цьому сонеті влучно описане життя нашого славного зем­ляка, якого заслужено називають гордістю української літератури.

Широченна ерудиція в античній, західноєвропейській, укра­їнській і російській літературах, ґрунтовні знання з історії, тонкі естетичні відчуття, глибокий аналіз і розуміння літературних явищ, строгий критичний розум, феноменальна пам’ять, вільне володіння стародавніми й новими мовами (близько 20), блиску­чий ораторський талант, тонко вигострене слово — ось багатю­щий арсенал, яким володів Микола Зеров, який допомагав йому виходити переможцем із різних літературних дискусій. У цьому була його нездоланна сила. У цьому було і його нещастя.

Неокласична естетична позиція М. Зерова, як і його побратимів по перу (М. Рильського, П. Филиповича, М. Драй-Хмари, О. Бур- гардта), полягала в необхідності засвоєння найвищих літератур­них здобутків людства як передумови справжнього розквіту мис­тецтв, розуміння значення уроків класики у зростанні художника слова. Така позиція у 20-30-ті роки XX ст. була актуальна, адже в той час українську літературу заполонили твори-агітки, твори- плакати на злобу дня. Письменник писав власну історію душі, протиставляючи її сірості, провінційності. Він уважав україн­ську словесність невід’ємною складовою європейської словесності.

Як науковець і літературознавець М. Зеров турбувався й вбо­лівав за майбутнє української культури. Брав активну участь у літературній дискусії 1925-1928 рр., ставши на бік М. Хви­льового та інших членів ВАПЛІТЕ. Виступав проти російської культурної гегемонії, проти зведення штучної завіси між укра­їнською й західною культурами. Дбаючи про майбутнє україн­ського письменства, поет закликав звертатися до джерел, вивчати досвід минулих поколінь, традиції рідної культури, здійснювати новітні пошуки в письменстві. Йому було чуже неуцтво й при­стосовництво в літературі, виступав за творче змагання. Увижа­ється, що з цього все й почалося: неокласики, ортодокси, руйначі усталених традицій, формалісти, попутники, а значить — вороги народу. Звідси — неприязнь, підозра, несприйняття і, нарешті, репресії. Майже 10 років (до арешту) Микола Зеров жив у «підві­шеному» стані — зацькований і зневажений. Та вірив, що кривда відступить. Не відступила...

На Соловках, у нелюдських жахливих умовах, письменник намагався хоч якось зберегти свій внутрішній світ — останнє, що в нього залишилося. Але безжальна тоталітарна машина не зали­шала йому шансів на життя.

Микола Костянтинович Зеров, володіючи пам’яттю тисячо­літь, прагнув служити ідеалові гармонії в суспільстві. Але митець мусив трагічно загинути, бо жив у часи, коли такі особистості вважались небезпечними для суспільства.

Його реабілітовано посмертно. Творча спадщина Миколи Зерова повноправно входить у фонд культурних цінностей укра­їнського народу, якому він і присвятив усе своє коротке життя.

Зеров, Николай Константинович — Википедия

В Википедии есть статьи о других людях с фамилией Зеров.

Никола́й Константи́нович Зе́ров (укр. Мико́ла Костянти́нович Зе́ров; 14 [26] апреля 1890[3], Зеньков, Полтавская губерния — 3 ноября 1937, Сандармох, Карельская АССР) — украинский советский поэт, переводчик и литературовед. Лидер группы «неоклассиков».

Родился в многодетной семье учителя местной двухлетней школы Константина Ираклиевича Зерова. «Отец — учитель, затем — заведующий городской школой, наконец, в 1905 г., — инспектор народных школ, мать (Мария Яковлевна) — из рода мелких землевладельцев Яресько — из-под Диканьки, рода казачьего, но имеющего доказательства прав на дворянство», — пишет Зеров в автобиографии. Младший брат Николая — Михаил стал поэтом и переводчиком, известным под литературным псевдонимом Михаил Орест. Другой брат — Дмитрий — ботаник, академик АН УССР.

После окончания Зеньковской школы, где его одноклассником был будущий известный юморист Остап Вишня, учился в Ахтырской и Первой Киевской гимназиях (1903—1908). В 1908—1914 гг. — студент историко-филологического факультета Киевского университета Святого Владимира.

В 1912 г. опубликовал первые статьи и рецензии в журнале «Світло», газете «Рада». С 1914 г. приказом попечителя Киевского учебного округа был назначен на должность преподавателя истории Златопольськой мужской, а с октября 1916 г. — также женской гимназии. С 1917 г. работал учителем во Второй Киевской гимназии имени Кирилло-Мефодиевского братства и преподавал латынь. В 1918—1920 гг. преподавал украиноведение в Архитектурном институте, работает редактором библиографического журнала «Книгарь» (до начала 1920 г.).

В это время вошёл в элитный кружок деятелей украинской культуры, который сформировался вокруг Георгия Нарбута. На собраниях кружка обсуждались вопросы развития украинской литературы, искусства, графики.

В 1920 г. женился на Софии Лободе (позднее, после смерти Зерова, она вышла замуж за их общего друга писателя В. П. Петрова). Были опубликованы подготовленные им «Антология римской поэзии» и «Новая украинская поэзия».

Из голодного Киева Зерова пригласили на работу в Барышевскую социально-экономическую школу, где он работал около трёх лет. Все стихи из его сборника «Камена»[uk] (1924) были написаны именно здесь. Также в Барышевке выполнил много переводов, написал ряд сонетов и сатир-пародий, несколько небольших рассказов.

С 1 октября 1923 г. — профессор Киевского института народного образования. О лекциях Зерова среди студентов ходили легенды. Одновременно преподавал украинскую литературу в кооперативном техникуме и торгово-промышленной школе.

В 1923 г. громко заявила о себе группа «неоклассиков». Именно в этом году все они собрались в Киеве и объединились в рамках АСПИСа. В декабре 1923 г. состоялась первая встреча Зерова с Миколой Хвылевым, когда тот приехал в Киев в составе делегации харьковских писателей «Гарта». Неоклассики устраивают литературные вечера. Однако попытку Зерова предложить общую платформу для консолидации литературного процесса панфутуристы и «гартовцы» расценили как покушение на собственную идеологическую чистоту и отвергли.

1924 г. начался с бурных дискуссий. 3 января на культкомиссии Всеукраинской Академии наук Зеров произнёс доклад «Украинская литература в 1923 году»; 20 января состоялся диспут, на котором оппонентами доклада Д. Загула «Кризис современной украинской лирики», выступавшего с крайних большевистских позиций, выступили Зеров, Ю. Меженко, Г. Косынка, М. Ивченко. Лидер «неоклассиков» оценивал 1923 г. как «год литературного оживления». Его оппонент Д. Загул, напротив, отстаивал необходимость унификации и суровой регламентации как выбора идеи произведений, так и художественных способов её выражения.

В том же 1924 г. была опубликована «Камена» — первый сборник стихов Зерова.

Противники упрекали Зерова в безразличии к актуальным проблемам, в том, что он не выступает как литературный критик. Однако 1925 г. можно считать вершиной литературно-критической деятельности Зерова. Один лишь журнал «Життя й революція» поместил 17 его материалов, кроме которых были и публикации в других изданиях, лекции перед студентами.

В 1925 г. началась известная литературная дискуссия, которая продолжалась до 1928 г. Её началом считают статью Г. Яковенко «О критиках и критике в литературе» («Культура і побут», 1925, 20 апреля) и ответ на неё М. Хвылевого. Зеров-критик встал на сторону Хвылевого. Программа Зерова требовала осознания, осмысления и освоения сокровищ украинской национальной традиции, что, по его мнению, позволило бы трезво и реально оценить многие современные литературные авторитеты, перенести на украинскую почву лучшие произведения европейской классики и современной литературы, что, в свою очередь, повысило бы «планку художественности» и в конечном счёте установило бы атмосферу здоровой литературной конкуренции, а не конъюнктурного протекционизма. «Мы хотим, — заявлял Зеров, — такую литературную обстановку, в которой будут цениться не манифест, а труд писателя, и не убогие пререкания на теоретические темы — повторение одной и той же заезженной пластинки орущего граммофона, — а живая и серьёзная литературная студия; не писательский карьеризм „человека из организации“, а художественная требовательность автора прежде всего к себе самому».

Именно эти заявления и вызвали жаркие споры. Особенно раздражало оппонентов требование Зерова вместо кружковщины и протекционизма обеспечить нормальную литературную конкуренцию.

С 1926 г. Зеров выступал только как литературный критик, сосредоточив основные усилия на переводах и историко-литературных исследованиях. В том же году власть обвинила неоклассиков в антипролетарских настроениях. Григорий Майфет в письме 3 июля 1927 г. так писал Зерову о настроениях в Харькове: «Вообще литературная ситуация ужасает. Тычина говорит: „Жалею не о том, что ничего не публикую, а о том, что ничего не пишу для себя…“».

Июньский пленум ЦК КП(б)У 1927 г. дал прямые указания о политической оценке неоклассиков. Постановление пленума означало запрет литературной и критической деятельности Зерова. У него осталась возможность выступать лишь с историко-литературными исследованиями, на которых он и сосредоточился в конце 1920-х гг. Он писал предисловия к произведениям украинских классиков, которые издавались в издательствах «Книгоспілка» и «Сяйво». Из этих статей сложилась книга «Од Куліша до Винниченка» (1929). Однако и этот участок деятельности пришлось уступить. Процесс СВУ в начале 1930 г. стал переломным моментом. Издательство «Книгоспілка» было реорганизовано, «Сяйво» закрыто. Н. Кулиша и В. Винниченко объявили фашистскими писателями. В числе прочих в связи с процессом СВУ был арестован и Максим Рыльский, что стало ясным предупреждением для всех неоклассиков.

В феврале-марте 1930 г. Зеров был вынужден выступить «свидетелем» на процессе «Союза освобождения Украины» (М. Ефремов и др.). Самоубийство Хвылевого в мае 1933 г. стало ещё одной драмой. Все последующие годы ему фактически было запрещено заниматься творческой деятельностью, а с 1933 г. опасным становится даже молчание — от него требуют публичного самобичевания, заявлений о самокритике и саморазоблачении. Под давлением Зеров вместе с Филиповичем вынужден был опубликовать несколько таких «открытых писем». В конце 1934 Зеров окончательно уволен из университета. Он потерял последнюю материальную опору и был вынужден искать любую работу или покинуть Украину. Пережив ещё одну трагедию — смерть десятилетнего сына, — Зеров переехал в Москву. Там он начал работу над переводом латинской поэзии («Послание к Пизонам об искусстве поэзии» Горация, произведения Авзония, Клавдиана и др.) на русский язык; после ареста Зерова рукописи сохранились и были опубликованы в антологии под редакцией С. П. Кондратьева в 1939 г. без имени переводчика.

В ночь с 27 на 28 апреля 1935 г. Зеров был арестован под Москвой на станции Пушкино. 20 мая отправлен в Киев на следствие по обвинению в руководстве контрреволюционной террористической националистической организацией.

Военный трибунал Киевского военного округа на закрытом судебном заседании 1 февраля — 4 февраля 1936 г. без участия обвиняемых и защиты рассмотрел судебное дело № 0019 — 1936; Зеров был осуждён на 10 лет заключения в исправительно-трудовых лагерях с конфискацией всего принадлежавшего ему имущества.

В конце зимы осуждённые были направлены на Север по традиционному маршруту: Медвежья Гора — Кемь — Соловки, куда они прибыли в первых числах июня 1936 года. Поначалу режим в лагере был относительно терпимым. По состоянию здоровья Зеров не мог работать лесорубом и поэтому отвечал за хозяйственную службу. По окончании рабочего дня в сторожке он мог выполнять переводы и писать статьи. Часть текстов, отправленных Зеровым в письмах на волю, сохранилась. По многим свидетельствам, в том числе по письмам Зерова к жене, последнее из которых датировано 19 июня 1937 г., известно, что в то время он закончил украинский перевод «Энеиды» Вергилия (рукопись была утеряна).

9 октября 1937 г. без каких-либо дополнительных оснований и объяснений «дело Зерова и др.» было пересмотрено особой тройкой УНКВД по Ленинградской области. Зеров, Филипович, Вороной и др. были приговорены к высшей мере наказания — расстрелу. Все они были казнены 3 ноября 1937 г. в урочище Сандармох в составе большого этапа, выведенного с Соловецких островов.

Постановлением Военной коллегии Верховного Суда СССР от 31 марта 1958 г. приговор Военного трибунала Киевского военного округа от 1-4 февраля 1936 г. и постановление особой тройки УНКВД по Ленинградской области от 9 октября 1937 г. были отменены, а дело прекращено «за отсутствием состава преступления».

  • Агеєва В. П. Формалізм у концепціях київських неокласиків// Наукові записки «НаУКМА». Том 48. Філологічні науки. — Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2005. — С.3-10.
  • Брюховецький В. С. Микола Зеров. Літературно-критичний нарис. — К.: «Радянський письменник», 1990.
  • Гальчук О. В. Микола Зеров і античність: Навч. посіб. / Київський інститут «Слов’янський ун- т». — К., 2000. — 191 с.
  • Громова В. Неокласики// Стильові тенденції української літератури XX століття. — К., 2004. — С.107-135.
  • Зеров М. Твори: В 2 т. — К.: Дніпро, 1990.
  • Зеров М. К. Антологія римської поезії. — К., 1990.
  • Зеров Микола. Українське письменство / Микола Сулима (упоряд.) . — К. : Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2003. — 1301 с.
  • Зубрицька М. Микола Зеров: проблема діалогу з читачем //СіЧ, № 9, 1991. — С.54-58.
  • Івашко В. Микола Зеров і літературна дискусія (1925—1928) // СіЧ, № 4,1990. — С.18-27.
  • Київські неокласики/ Упор. Віра Агеєва. — К.: Факт, 2003.
  • Ковалів Ю.І. Літературна дискусія 1925—1928 рр. — К.: Знання, 1990.
  • Костенко Н. В. Українське віршування XX ст. — К., 1993.
  • Моренець В. Національні шляхи поетичного модерну першої половини XX ст.: Україна і Польща. — К.: «Основи», 2001. — 327 с.
  • Наливайко Д. С. Українські неокласики і класицизм// Наукові записки «НаУКМА». Том 4. Філологія. — Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 1998. — С.3-17.
  • Родинне вогнище Зерових / Упоряд. В. Шевчук; Вст. ст. Євг. Свертюка. — К.: Гелікон, 2004.
  • Соловей Е. Українська філософська лірика. — К.: Юніверс, 1999. — 368 с.
  • Темченко Л. В. Український неокласицизм 20-х рр. XX ст.: генезис, естетика, поетика: Автореф. — Дніпропетровськ, 1997. — 21 с.
  • Шерех Ю. Легенда про український неокласицизм.// Юрій Шерех. Пороги і запоріжжя: Література, мистецтво, ідеології. — Харків, 1998. — Т.1. — С.92-139.
  • Nevrly M., Kozak S. Neoklasycy kijowscy// Slavia orientalis. — 1974. — № 3.
  • Брюховецький В’ячеслав. «Літературна Україна», № 32(4441) від 8.08.1991

Микола Зеров. Критика. Світова культурна спадщина і творчість М. Зерова

Поетичне осмислення Миколою Зеровим світової культурної спадщини

Гальчук О.

Серед різних типів української філософської лірики XX ст. поезія лідера київських неокласиків Миколи Зерова, на думку дослідників, відзначається особливою світоглядною парадигмою. В її основі — «знакова система» світової культури. Своєю культурологічною спрямованістю творчість Зерова найтісніше пов’язана з філософсько-поетичним інтелектуалізмом Лесі Українки, а за межами національної позиції — з поезією Р.-М. Рільке та Т. Еліота.

Зеров мав виважену концепцію розвитку національної культури, за якою українська словесність — невід’ємна складова частина європейської культури, а кращі зразки здатні задовольнити найвимогливіший смак. На думку Зерова, «культурним орієнтиром» для України має стати величезний європейський мистецький фонд. Це положення поет відстоював і в своїх статтях та публічних виступах під час літературної дискусії 1925-1928 років, і в численних висококваліфікованих перекладах, і, звичайно, в оригінальній ліриці.

Власна поетична спадщина Зерова порівняно невелика. Тривалий час лише близькі друзі знали, що глибоко ерудований критик і літературознавець, талановитий лектор і визнаний авторитет серед перекладачів до того ж і поет. Після виходу в світ у 1920 році книжок «Антологія римської поезії» і «Нова українська поезія» та їхнього визнання з'являється збірка оригінальної лірики «Камена» (1924). «Дух класичної простоти, по-парнаському піднесене почуття, глибоке проникнення у філософську сутність буття, вишукана мова, високоверсифікаторська майстерність» поезій цієї збірки – все це вражало читачів. З-поміж великої кількості захоплених відгуків наведемо один, що належить Євгенові Маланюку: «...Такого підручника смаку і стилю, такої скарбниці слова, такого пам'ятника культури мови - нам може позаздрити не один нарід».

Неокласицизм Зерова закорінений у глибокі культурологічні шари. «Я знаю: ми — тугі бібліографи, і мудрість наша — шафа книжкова», — писав поет у сонеті «Самоозначення». Це легко доводить аналіз так званих «вічних образів» його оригінальної поезії. За походженням вони поділяються на кілька груп, найбільші з них міфологічні, історичні та літературні. Міфологічні образи — це персонажі слов'янської, античної та біблійної міфологій. Активне використання Зеровим цих образів ще раз потверджує відому тенденцію про те, що енергія міфів живить сучасність, також доводить, що поетові властивий особливий, культурологічний тип мислення.

Для Зерова характерна і традиційна, і власне авторська інтерпретація міфологічного образу або сюжету. У більшості випадків вони несуть не тільки естетичне, а й етичне навантаження; часто автор вводить образ, термін, реалії (міфологічні й історичні) в канву «сучасного» твору.

У тривожний 1919 рік Зеров пише вірш «Ріг Вернигори». Мусій Вернигора — легендарна постать з українських народних переказів про характерників — стає для автора символом відродження національного духу, його ріг «гонить розпач і тривогу, і міцніє людський дух, і зростають людські сили, А з забутої могили Вирина життя і рух».

Традиційну інтерпретацію міфологічного персонажа Дива подає Зеров у сонеті «Князь Ігор». Згідно з віруваннями давніх слов’ян. Див (або Чорнобог) — похмура, смертоносна і зла істота. У «Слові о полку Ігоревім» висловом «Дивь кличеть вЬрху дріва» виражається віщування про небезпеку. А в іншому місці звістка про напад половців і лихо, що прийшло на Русь, передається так: «Дивь вЬржєся на зЬмлю». У названому сонеті образ Дива несе аналогічне функціональне навантаження. Відчуття тривоги і небезпеки підсилюється епітетом чорний: «і горе чорний накликає Див».

Відомий з «Повісті минулих літ» вислів «Згинули як обри» і розповідь літописця про їхню жорстокість і напади на слов'ян наштовхнули Зерова на сміливі асоціації з «продзагонівськими» вакханаліями 20-х років (сонет «Обри»). У цьому творі виразно виявляється характерна особливість усієї поезії Зерова — накладання різних асоціативних шарів у межах одного тексту. Так, епіграфом до сонета «Обри» поет використав цитату з козацької літописної хроніки. На позначення весняних гроз автор вживає метафоричне словосполучення антично-слов’янського походження — «Зевсові перуни». Щоб підкреслити трагічність зображеної доби замість слова плач подає емоційніше насичений термін тренос, яким у Давній Греції називали заплачку, голосіння над померлим. Зауважимо, що термін тренос використав у свій час М. Смотрицький. Його «Тренос, альбо Плач єдиної святої вселенської апостольської східної церкви» (1610 р.) став одним з найпомітніших творів давньої української літератури. Автор, одштовхуючись від реального факту погрому уніатським митрополитом І. Потієм православних церков і монастирів, відтворює узагальнену картину жорстоких національних та економічних утисків в Україні. Масштабність зображеного досягається низкою художніх засобів, формою твору, а також вдалим застосуванням підкреслено драматичного слова «тренос». Отже, в сонеті «Обри» Зеров поєднує європейську й національну літературні традиції. Кілька різних за походженням поетичних стихій творять у цьому сонеті неповторну гармонію. Це створює враження універсальності лірики Зерова і, водночас, елітності: цілісне її сприйняття потребує певного освітнього рівня.

Загальновизнаним стало положення про орієнтацію неокласиків на античність. Хірон, Орфей, Феб, Тесей, Аріадна, Навсікая, Пегас, Муза, Ікар, Поліфем, Ахілл, Ерот, Псіхея, аргонавти — це далеко не повний перелік персонажів античної міфології, які використовує у своїй поезії Зеров. Назва збірки «Камена» теж узята з античної міфології: каменами римляни називали богинь — покровительок поезії, мистецтв і наук.

Серед численних образів давньогрецької міфології в поезії Зерова важливими, на нашу думку, є образи Хірона та Навсікаї. Кентавр Хірон для Зерова — це символ мудрості і врівноваженості. Таке ж значення мав цей образ і в Данте: у його першій частині «Божественної Комедії» серед кентаврів, що стережуть вхід до сьомого кола пекла, саме Хірон вирізняється своїм мудрим спокоєм. У Зерова до того ж, як і в Гомера, Хірон — митець, спів якого «побожно п’ють Орфей і Лін». «Він переміг звірячу хіть кентавра», тому уособлює перемогу гармонії над хаосом, цивілізації над варварством («Хірон»). Можна припустити, що цей образ у Зерова втілює його власний погляд на життєву позицію митця і разом із тим є поетичним баченням суті самої античності. У багатьох творах поета, і в названому зокрема, вбачаємо прямий перегук з концепцією античності І. Вінкельмана, сформульованої в статті «Думки про наслідування грецьких зразків» (1755). Суттєвою рисою античності він вважав відчуття «шляхетної простоти і спокійної величі» світовідчуття.

Втіленням гармонії краси для Зерова є також Навсікая. Двічі цей образ виринає у рядках його поезій — у сонетах «Навсікая» та «Саломея». Якщо у першому випадку автор подає цей образ, йдучи за Гомером, у сцені зустрічі феацької царівни з Одіссеєм, то в другому Навсікая — символ перемоги духовного над тілесним — протиставляється біблійній героїні Саломеї. В обох сонетах характеристика Навсікаї підсилюється зоровими образами — «струнка, мов промінь, чиста Навсікая» («Саломея») і «як промінь сонця на піску морськім», «ясна, зцілюща, мов жива роса» («Навсікая»).

Поширене у Зерова й метафоричне вживання міфологічних імен. Так, вислів Фебовий лавр означає славу, визнання («Хірон»), Аїдові дороги — безсмертя, Ітака — батьківщина, меценат — покровитель мистецтва («Брама Заборовського» II), гермокопіди — варвари, руйнівники («Київ навесні ввечері»), сміх Арістофана — висміяння і Сократів бич — розум та інші. Кожен із вжитих Зеровим «вічних образів» є своєрідним символом, засобом відтворення не тільки думки, а й почуття, емоційного стану, якісної суті ліричного героя.

Порівняно менше в його поезії персонажів біблійних переказів і міфології (Саломея, Ной, Хам, Сим, ґефсиманський сад). Вони, як уже зазначалося, найчастіше виступають тематичною антитезою образам античної міфології. Світ біблійних переказів, на думку Зерова, жорстокий, кривавий, позбавлений гармонії. Так, у сонеті «Саломея» головна героїня уособлює руйнівне начало й перемогу плоті над душею: « Там диким цвітом процвіла любов, і все в крові — шоломи і тіари».

Антагоністи, за біблійними переказами, син Ноя Хам і Сим у поезії Зерова знов «поєдналися без розмов і сварки», щоб розпочати нове панування. Створений ними світ поет влучно називає «вертепищем».

Передчуття неминучої біди навіюють рядки сонета «Чистий Четвер». За допомогою біблійних атрибутів поет передає духовну ситуацію кінця громадянської війни: «Лунає спів тузи і безнадії, Навколо нас — кати і кустодії, Синедріон, і кесар, і претор». У цьому сонеті автор дає своєрідне визначення ролі біблійних образів у своїй ліриці: «/ темний ряд євангельських історій Звучить як низка тонких алегорій Про наші підлі і скупі часи». Така інтерпретація біблійних персонажів є художнім втіленням позиції Зерова-критика щодо співвідношення християнської і античної традицій і їхнє значення для розвитку української літератури і культури взагалі. Це питання, що особливо гостро постало у літературній дискусії 1925 — 1928 років, розв'язувалося Зеровим, як і М. Хвильовим, на користь античності.

Важливим для з’ясування розуміння поетом світопорядку є образ лотоса, «нетипового» для заданих структур неокласиків (сонет «Kosmos»). Цей образ, взятий Зеровим в поезії французького парнасця Ж. Лагора, своїм корінням сягає єгипетської міфології.

У давньому Єгипті з лотосом пов’язаний космогонічний міф про сонячне дитя, що «освітило землю, яка перебувала в темряві». А в Індії образ лотоса, що втілює жіноче начало, богиню-матір, конструюється в поняття космічного лотоса як особливого, універсального принципу, що керує світом і розвиває в ньому життя. Водночас у міфопоетичній традиції Давньої Індії образ лотоса виступає і в ролі символу творчої сили. Священною рослиною вважався лотос і в Китаї. Цікавим є функціональне навантаження цього образу в буддійській концепції західного неба, на якому розташоване лотосове озеро. Кожний лотос, що росте на цьому озері, співвідноситься з душею померлої людини. Залежно від міри добродійності земного життя людини квіти лотоса розцвітають або в’януть.

Зеров подає широке тлумачення цього міфоепічного символу, поєднуючи основні його значення, зафіксовані у міфах різних народів. У лотосі втілений погляд на людське життя і світ одночасно: народжений з темряви, він за порівняно короткий час покликаний виконати своє призначення як частини гармонійно-неохопного всесвіту. У Зерова: «зринає він, дзвінкий і розмаїтий, На шістдесят земних коротких літ 3 грузького дна — латаття ніжний цвіт, Щоб нам жагу безмежну напоїти...». До речі, і «батько» любовної елегії давньогрецький поет Мімнерм визначав 60 років як оптимальний термін свідомого і повноцінного життя.

У сонеті «Kosmos» світопорядок визначають пари антагоністичних понять: «дно — небо», «темний — світлий», «білий — чорний», «зринає — вертають (на дно)». Це підпорядковано темі пошуку співмірності між вічним і швидкоплинним, яка пронизує не тільки аналізований твір, а й становить поетичний стрижень усієї творчості Зерова. «Kosmos» Зерова ідейно перегукується з творами М. Драй-Хмари і П.Филиповича «Єдина воля володіє світом», що підтверджує цілісність світобачення і світовідчуття неокласиків. Так П. Филипович «виводить» у своїй поезії «єдиний закон» розвитку людського буття і Всесвіту, За цим універсальним законом «єдиною волею», що володіє світом, є людяність: «Віки летять, а в неозорім морі Єдине сонце для землі горить, І всі колись з'єднаютьсяв просторі — людина, звір, і квітка, і блакить».

Образ латаття стрічається також у сонеті «Данте». Зеров доповнює його: чисті квіти, «далекі від тривог і від земної сварки», символізують незаідеологізоване мистецтво, орієнтоване на загальнолюдські цінності та ідеали.

Широкий спектр використаних міфологічних образів дає підстави стверджувати, що український неокласик не обмежувався наслідуванням античних авторів і французьких парнасців. Неокласика Зерова формувалася під впливом світових культурних традицій, а корінням своїм сягала національного грунту.

Друга група персонажів поезії Зерова — видатні діячі української і світової історії та культури. Принципом «добору» імен, на нашу думку, стало визначення внеску в національний духовний розвій того чи того діяча, хоча інколи і непоцінованого сучасниками. Про це говорить вже сама назва циклу «Культуртрегери», в якому автор подає поетичні характеристики П. Куліша, І. Турчиновського, І. Котляревського, В. Горленка, М. Чернишевського. Провідна тема циклу — віддане ідеї служіння народові життя героя. Так, у сонеті «Куліш» автор подає проникливий психологічний портрет героя: «Він бере тупість і муругу лінь, В Європі хоче «ставити курінь», Над творами культурників п'яніє». Всього в трьох рядках поет характеризує постать Пантелеймона Куліша, але за ними значний і грунтовний науковий аналіз. Творчість П. Куліша Зеров досліджував у історико-літературних розвідках, у курсі лекцій «Українське письменство XIX століття», у нарисах з новітнього українського письменства «Від Куліша до Винниченка» 1928 року, у праці з віршового перекладу «У справі віршового перекладу» (1928 р.). У стислу оповідь поет вводить біографічну деталь, яка доповнює портрет Куліша: «І днів старечих тягота легка, / навіть в смертних муках агонії В повітрі пише ще його рука». В інших поезіях Зеров пропонує читачеві цілу галерею історичних постатей — від князів Ігоря і Святослава до поетів-сучасників П. Тичини, Г. Чупринки та інших.

Досить часто автор звертається до образів античних поетів, учених та політичних діячів (Овідій, Вергілій, Сапфо, Сократ, Аристофан, Фукідід, Трасібул, Арістарх, Геродот, Елій Ламія). Не обмежуючись стародавньою історією, Зеров залучає в коло своїх культурологічних зацікавлень постаті Данте, Леконта де Ліля, Жозе Ередіа, Байрона, Клінгера.

Особливість інтерпретації Зеровим історичних постатей — точність фактури і фактів, стислість і науковість характеристики, вкраплення суто біографічних деталей. Такий підхід до передачі реальних деталей і фактів був винятковим для багатої на довільні інтерпретації та домисли літератури 20 — 30-х років. У цьому виявляється тематична і стильова спорідненість поезій неокласика з власними історико-літературними студіями.

Для прикладу візьмемо постать Вергілія. Творчість Вергілія, як і багатьох інших поетів «золотого віку» римської літератури, стала об'єктом уважного вивчення Зерова-літературознавця, джерелом ремінісценцій Зерова-поета і благодатним поетичним материком Зерова-перекладача. Йому належать переклади окремих еклог Вергілія зі збірок «Буколіки» й «Георгіки», частини поеми «Енеїда» (повний переклад, на жаль, втрачено в соловецьких таборах). У згадуваному курсі лекцій «Нове українське письменство», говорячи про «першоджерело всіх «Енеїд», Зеров характеризує особистість і творчість великого римського поета епохи Августа. У поезії «Вергілій» він осмислює основні моменти біографії, визначає провідні теми всієї творчості поета («звеличив кий, і плуг, і мідяний шолом»), дає оцінку «Енеїді» й місця Вергілія в світовій літературі («Та він живе, і дзвін гучний його поем Донині сниться нам риданнями Дідони, Бряжчанням панцирів і сплесками трирем»). І все це у суворих рамках сонета! Зіставлення тексту сонета з історичним та міфологічним матеріалом підводить до висновку, що «Вергілій» є не тільки поетичним осмисленням постаті римського поета, а й своєрідним підсумком, результатом ретельного і грунтовного дослідження з історії античної літератури.

Остання група досліджуваних образів — персонажі славетних творів світової літератури. Улюбленим книгам Зеров присвятив цикл «Книжки і автори», який відкривається «програмовою» поезією «Semper legenda». Як згадував М. Рильський, Зеров вважав, що у домашній бібліотеці повинні бути книги тільки завжди перечитувані. Цей вислів і визначив лейтмотив всього циклу. У використанні образів літературного походження Зеров іде різними шляхами: у одних випадках сонети неокласика є своєрідними стислими інтерпретаціями найцікавіших фрагментів відомих творів Ч. Діккенса («Домбі і син»), Марка Твена («Життя на Міссісіпі»), У. Теккерея («Історія Генрі Есмонда»), С. Лагарлефа («Легенда однієї садиби»), в інших — талановитими ремінісценціями. Так, «Словом о полку Ігоревім» навіяні сонети «Сон Святослава» і «Князь Ігор». За мотивами роману Е. Золя «Провина абата Мюре» написаний цикл сонетів «Параду», а за епопеєю Гомера — «Мотиви «Одіссеї». Поезія великого Тагора наштовхнула до створення сонета «На мотив Рабиндраната Тагора».

В окремих поезіях глибина психологічної характеристики досягається оповіддю від імені самого героя («Гуллівер», «Гільгамеш»), що зближує позиції ліричного героя і власне автора. Так, сонет «Гуллівер» написаний у липні 1934 року, найдраматичнішого року в житті Зерова. Розпочалося планомірне цькування поета і вченого: на початку січня відбулося засідання університетського товариства «Літератор-марксист», де П. Колесник виголосив доповідь «Буржуазно-націоналістична літературознавча концепція М. Зерова і хвильовизм». Через кілька місяців професора Зерова було звільнено з університету. Останній удар долі — смерть десятилітнього сина. Так збіглися в часі для Зерова трагедія суспільства й особиста. Героя його поезії Гуллівера лякають не «великі» вороги, явні, а ті, що «лагідно і так зухвало» плетуть інтриги. Зеров зображує соціальне явище того часу: «Не так-бо люті тигри і леви, Як дріб'язкові, мстиві ліліпути». Подібний мотив — і в поезії «Incognito». Лицемірство й дволикість стають для багатьох його сучасників нормою поведінки: «Він народивсь давно, — і то не маячня! Живе в усіх часах, в усіх суспільних шарах, Та нині розплодивсь у безліч екземплярах, Мов літоросль повзка до в’язового пня».

Трактуванням літературних образів адекватно реальному життю і накладанням різних часових планів сонети Зерова, за спостереженням М. Ласло-Куцюк, надзвичайно близькі до творів його сучасника — російського поета Осипа Мандельштама, що вирізнявся своїм талантом з-поміж членів літературного угрупування «Лирический круг».

Зрештою, зауважимо, що значну культурологічну цінність мають коментарі Зерова, якими він супроводжував оригінальні поезії в збірці «Камена». Глибока ерудиція, літературний смак, почуття міри перетворюють їх на своєрідні науково-популярні твори.

Отже, активно використовуючи образи світової культури, Зеров увиразнює поетичну розповідь, надає їй неповторного, зеровського колориту, забарвлює емоційно, спрямовує думку, полегшує розуміння змісту. «Культурологічна» буттєва парадигма стала основою світогляду Зерова-неокласика. Думки поета, «закодовані» в культурософські образи, не втрачають своєї естетичної цінності й нині.

Л-ра: Дивослово. – 1997. – № 8. – С. 4-7.

Біографія

Твори

Критика

Ключевые слова: Микола Зеров,Николай Зеров,критика на творчество Николая Зерова,критика на творчість Миколи Зерова,скачать критику,скачать бесплатно,характеристика творчества Николая Зерова

Розвиток особистості. Життєві цінності й пріоритети - Підручник з Громадянської освіти. 10 клас. Бакка

Підручник з Громадянської освіти. 10 клас. Бакка - Нова програма

Обговоріть у групах:

Як потреби впливають на розвиток особистості?

Яка взаємозалежність між потребами?

Чи можна задовольнити потреби поваги й самовираження, якщо всі інші потреби не забезпечені?

Презентуйте роботу груп.

Розвиток особистості, або її самореалізація, залежить від потреб, мотивів, мрій, прагнень, переконань, можливостей і дій.

Потреби особистості поділяють на:

біологічні — потреби в їжі, праці, відпочинку;

соціальні — спілкування, суспільна діяльність, існування особистості в групі й суспільстві;

матеріальні — одяг, житло, побутові предмети тощо;

духовні — виконання морального обов’язку, пізнання світу, дружба, кохання тощо.

Самореалізація особистості — це потреба в тому, щоб бути почутим, зрозумілим і прийнятим суспільством, відшукати своє місце в житті, досягти значного успіху.

Важливим елементом розвитку особистості є мотивація, яка формує усвідомлення, чого ми прагнемо, для чого воно і як до нього рухатися. Мотивація — це процес спонукання себе до діяльності для досягнення особистих цілей. Людина самостійно обирає собі напрям і ставить мету. Наявність мети допомагає розвиватися таким особистим якостям, як амбіційність, наполегливість, упевненість у собі, ініціативність, що змушує людину всебічно розвиватися й удосконалюватися.

Ідеї для дослідження

Працюючи в малих групах, виробіть основні кроки розвитку мотивації.

Своєрідним фундаментом, що сприяє самореалізації людини, є її індивідуальність, на яку впливає спадковість і середовище, у якому вона живе. Індивідуальність виявляється в задатках і здібностях. Задатки — це вроджені в людині фізичні та психічні властивості, як-от точна пам’ять, музичний слух, відмінні фізичні дані. Задатки визначають базу для розвитку природних здібностей. Здібності людини формуються в навчальній, трудовій, культурній, науковій та інших видах діяльності. Людина розвиває свої задатки і здібності лише в процесі постійної праці й самовдосконалення.

Розвиток особистості також залежить від автономії особистості, здатності приймати свідомі рішення щодо себе незалежно від навколишнього впливу. Автономія особистості передбачає рівень володіння собою, визначення власної долі, прийняття відповідальності за свої дії та почуття, вчинки й свободу вибору.

Часто люди думають, що вони є автономними й діють відповідно до власних рішень, насправді ж перебувають під впливом думки батьків, друзів, громади тощо. Автономність передбачає самоусвідомлення, самопізнання й самооцінку. Це вміння відчувати свій внутрішній світ, усвідомлювати самого/саму себе, обирати можливий спосіб своєї поведінки, діяти гнучко за ситуацією, бути відкритим/відкритою бути собою та бути в гармонії із собою.

Кожна людина щодня у процесі спілкування та співпраці опиняється перед вибором, як їй діяти, якими принципами керуватися, чому надати перевагу. Здійснюючи вибір, людина керується певними життєвими цінностями, які служать своєрідними маркерами й дороговказами життєвого шляху. Життя людини є гармонійним і змістовним, якщо воно відповідає набору цінностей особистості.

Життєві цінності поділяють на матеріальні й духовні. Матеріальні цінності, іноді ще їх називають благами, задовольняють повсякденне життя й потреби людини. До них належать їжа, житло, техніка, засоби пересування, засоби праці й творчості тощо. Духовні цінності включають моральні вимоги, норми та принципи, ідеали, а також естетичні почуття прекрасного. Вони містять поняття добра, любові, справедливості, честі, гідності, обов’язку, краси, гармонії.

Ідеї для дослідження

Попрацюйте в малих групах. Ознайомтеся з переліком цінностей. Виберіть з них спочатку десять, потім п’ять найважливіших цінностей і пронумеруйте їх за ступенем значущості від 5 до 1. Далі на трьох окремих аркушах паперу напишіть по одній цінності з цих п’яти, які ви обрали як найважливіші. Потім оберіть одну цінність, яка є найбільш значимою. Ознайомте інші групи зі своїми результатами. Аргументуйте, чому ви не надали переваги певним цінностям, чому найважливішу цінність обрали саме таку і що ця цінність значить для вас.

Цінність

Виберіть 10 цінностей, особливо важливих для вас

З вибраних цінностей виберіть п’ять

Пронумеруйте їх за ступенем значимості

1

Свобода

     

2

Самоповага

     

3

Довіра

     

4

Терпимість

     

5

Сила

     

6

Вірність

     

7

Любов

     

8

Здоровий глузд

     

9

Надія

     

10

Честь

     

11

Гідність

     

12

Незалежність

     

13

Розум

     

14

Совість

     

15

Дружба

     

16

Чесність

     

17

Здоров’я

     

18

Гармонія в сім’ї

     

19

Воля

     

20

Ризик

     

21

Краса

     

22

Віра

     

23

Добро

     

24

Багатство

     

25

Гуманізм

     

26

Добробут

     

27

Відповідальність

     

28

Досягнення мети

     

29

Освіта

     

30

Толерантність

     

Кожна людина, обираючи для себе життєві цінності, керується власними мотивами, внутрішніми установками, які залежать від середовища існування, системи виховання та світогляду. Дуже важливо, щоб людина визначилася, що є найголовнішим для неї, які в неї бажання і прагнення, і відповідно до цього розставила свої пріоритети. Залежно від пріоритетів людини змінюється і набір її цінностей. Отже, цінності й пріоритети людини взаємопов’язані, але вони мають змінний характер.

Визначення пріоритетів допомагає реалізувати себе, ставити цілі й завдання власного життя, визначати кроки їх досягнення. Для цього необхідно поставити собі питання: «Чого я хочу від життя?», «Ким я хочу стати?», «Чого я хочу досягнути? ». Відповіді на ці питання допоможуть правильно розставити короткочасні та довгострокові пріоритети. Головне — прислухатися до себе, приймати власні рішення, не піддаватися впливу інших — вибір людини має залежати лише від неї. Однак існують ризики у виборі пріоритетів: якщо їх буде забагато, то вони можуть бути недосяжними. Потрібно чітко формулювати мету, зосереджуватися на головному та відкидати другорядне.

Прокоментуйте філософські думки

Вітайте зміни, але не втрачайте свої цінності.

Далай-лама 14

Пам’ятник Маленькому принцу в Дніпрі

Прибрався сам — прибери свою планету.

Наповнюй душу світлом, а серце — теплом.

Тримай в чистоті свою душу.

Будь вірним у дружбі й любові.

Не залишайся осторонь того, що відбувається у світі.

Не будь байдужим до зла.

Ти назавжди береш на себе відповідальність за того, кого приручив.

Антуан де Сент-Екзюпері

Згідно з дослідженнями соціологічної науки, цінність здоров’я є в пріоритеті абсолютної більшості людей у всіх вікових групах. Саме стан здоров’я визначає рівень можливостей людини до пошуку сенсу життя, повноцінного розвитку особистості, розкриття її духовно-творчого потенціалу. Відсутність здоров’я, його втрата знижує якість життя особистості, погіршує її гармонійне існування.

У преамбулі статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я записано: «Здоров’я — це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад». Таке визначення є найбільш чітким, зрозумілим, повним, оскільки воно пов’язане з біологічними, соціальними та психологічними аспектами даної проблеми.

Яскрава особистість

Микола АМОСОВ (1913—2002) — український лікар, учений у галузі медицини та біокібернетики, громадський діяч, видатний хірург, який одним з перших почав проводити операції на серці. На його рахунку — тисячі врятованих життів. Він першим здійснив протезування мітрального клапана серця. Нині діє Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М. Амосова, заснований ним ще в 1955 р. Завдяки власним науковим розробкам Інститут входить до п’ятірки провідних Європейських центрів серцево-судинної хірургії.

Цитати Миколи Амосова про здоров’я:

Добути і зберегти своє здоров’я може тільки сама людина.

Поведінка є таким самим джерелом патології, як гени й середовище... Неправильна поведінка людей є більш частою причиною їхніх захворювань, аніж зовнішні дії чи слабкість природи людини.

Щоб бути здоровим, потрібні власні зусилля, постійні й значні. Замінити їх не можна нічим.

Яка основна думка наведених вище цитат М. Амосова? Чи погоджуєтеся ви з нею?

Здоров’я людини визначається як благо, позитивна цінність, суспільне багатство, фізичне, духовне, соціальне благополуччя, вид гармонії, закон існування та розвитку людини. Здоров’я є однією з умов досягнення людиною максимальних успіхів у галузі освіти, професійної діяльності, ефективності праці, позитивного ставлення до тих, хто поруч, і навколишнього середовища.

Рефлексія до засвоєного



Роль життєвих цінностей у формуванні характеру. Цінності і якість життя - Підручник з Основ здоров’я. 9 клас. Тагліна

Підручник з Основ здоров’я. 9 клас. Тагліна - Нова програма

Обміркуйте й обговоріть ситуацію. Гліб розповів другові Сергію про свої сумніви й переживання з приводу стосунків, що склалися в їхньому класі. Наступного дня більша частина класу вже знала зміст їхньої розмови. На уроці з основ здоров’я Гліб та Сергій відповідали на запитання щодо своїх життєвих цінностей, і обидва поставили на одне з перших місць таку цінність, як дружба. Оцініть їхню поведінку та їхню відповідь на уроці.

Роль життєвих цінностей у формуванні характеру

Кожна людина в процесі життя визначає для себе життєві цінності. Саме життєві цінності створюють фундамент особистості людини, оскільки це те, що людина вважає найголовнішим у своєму житті. Це переконання, ідеї, принципи, орієнтири, тобто ті цінності, що сповнюють наше життя сенсом, формують наш характер, визначають нашу долю. Це цінності, що дають людині можливість відповісти на запитання «Для чого я живу?».

Життєві цінності — це внутрішні зобов’язання людини перед собою, вона не може їх порушити, бо при цьому перестає існувати як особистість.

Характер людини формується під безпосереднім впливом життєвих цінностей, інколи людині легше померти, ніж відмовитися від них. І це не образний вислів, а реальність життя людей, їхні долі. Прикладом цього є життя видатного біолога, селекціонера, генетика, мандрівника Миколи Івановича Вавилова. У трагічні роки сталінських репресій він, зіткнувшись з аморальними людьми, для яких головним у житті було писання доносів, фабрикування судових справ проти невинних, руйнування науки, сказав: «Підемо на вогнище, будемо горіти, але від переконань своїх не відмовимося!». Кажучи це, вчений мав на увазі наукові переконання та базові людські цінності. Для Вавилова найголовнішими в житті були честь, гідність, мужність, справедливість, творчий науковий пошук, спрямований на благо всього людства. Ці цінності сформували основні риси його характеру — активність, працелюбність, сміливість, талановитість, порядність. Він загинув у сталінських катівнях 1943 року. Усе його життя — яскравий приклад людини, яка захистила свої переконання ціною свого життя, приклад характеру, що визначив долю.

Знайдіть необхідну інформацію і дайте відповідь на запитання. Микола Вавилов дуже любив казати: «Життя коротке, треба поспішати». А ще він писав: «Якщо ти став на шлях ученого, то пам'ятай, що прирік себе на вічні пошуки нового, на неспокійне життя аж до самої смерті. У кожного вченого має бути потужний ген занепокоєння. Він має бути одержимим». Для справжнього вченого великою цінністю життя є можливість відкривати нове. Як така життєва цінність може впливати на характер ученого?

Було б добре навчитися аналізувати свої життєві цінності. По-перше, визначитися з їх наявністю. По-друге, сформулювати їх у зрозумілій для себе формі. По-третє, пам’ятати, що життєві цінності виявляються не в словах, а в діях, у вашому повсякденному житті.

Цінності і якість життя

На жаль, є люди, які не замислюються над визначенням цінностей свого життя, вони просто живуть, пристосовуючись до обставин за будь-яку ціну. Вони можуть красиво говорити про цінності, але за їхніми діями та вчинками видно, що це лише слова. Насправді поведінка таких людей визначається не життєвими цінностями, а якимись іншими чинниками.

Кожен з вас сам формує себе як особистість, визначає риси свого характеру, обирає життєві пріоритети.

Основними життєвими цінностями, що формують ваш характер, є сім’я, навчання, любов, дружба, здоров’я, творчість, свобода, справедливість, самовдосконалення .

Життєві цінності починають формуватися в дитинстві та є підґрунтям усього подальшого життя, впливають на його якість.

Онука запитала у свого дідуся про цінності, які він уважає головними в житті. Дідусь відповів: «Головна цінність — це гідне життя. Тому, якщо в тебе є вибір, завжди обирай гідне життя». Якщо онука, як і дідусь, обере головною цінністю гідне життя, то як такий вибір вплине на її характер?

Чи може бути таке, що ваша найголовніша життєва цінність посідає останнє місце або взагалі відсутня в системі цінностей іншої людини? Чи збігатимуться ваші оцінки якості життя?

Якість життя — це сприйняття людиною свого становища в суспільстві залежно від її культурних особливостей, системи цінностей та у зв’язку з її цілями, очікуваннями, стандартами. Фактично якість життя — це ступінь задоволення матеріальних, культурних і духовних потреб людини. Людина визначає якість свого життя, порівнюючи фактичний рівень задоволення потреб з очікуваним. Таке порівняння складається з об’єктивних і суб’єктивних критеріїв, що характеризують фізичний, психічний і соціальний добробут.

Суб’єктивно людина оцінює якість свого життя за системою власних цінностей. Якщо головною цінністю людини є, наприклад, творча робота, то саме її наявність сприймається як висока якість життя, а якщо людина вважає, що головне — це гроші, то високу якість життя визначають доходи, але аж ніяк не творча робота. Отже, наші цінності безпосередньо впливають на нашу суб’єктивну оцінку якості власного життя.

Опорні точки. Життєві цінності відіграють важливу роль у формуванні характеру людини і впливають на її оцінку якості власного життя.

Запитання для повторення й обговорення

I рівень

1. Що таке життєві цінності?

2. Що таке якість життя?

3. Коли починають формуватися життєві цінності?

II рівень

4. Яким чином формуються життєві цінності?

5. Які основні життєві цінності сформували ваш характер?

6. Як людина визначає якість свого життя?

III рівень

7. Чи можуть нам нав'язати чужі цінності, які ми не хочемо розділяти?

8. Чому люди інколи захищають свої переконання ціною власного життя?

9. Поясніть, чому люди обирають різні критерії для оцінювання якості свого життя?

IV рівень

10. Доведіть, що життєві цінності є фундаментом особистості людини.

11. Доведіть на прикладах, що характер людини формується під безпосереднім впливом життєвих цінностей.

12. Чому саме вчинки визначають дійсні життєві цінності людини?



Особливості психічного і духовного розвитку підлітків. Розвиток потреб. Життєві цінності і здоров’я - Підручник з Основ здоров’я. 7 клас. Тагліна

Підручник з Основ здоров’я. 7 клас. Тагліна - Нова програма

Розділ 3

Вивчивши цей розділ, ви дізнаєтеся:

• про особливості свого психічного і духовного розвитку;

• умови успішного навчання;

• чинники виживання в екстремальних ситуаціях;

• позитивне мислення;

• способи конструктивного розв’язання конфліктів;

навчитеся:

• аналізувати особисту систему цінностей;

• концентрувати увагу, розвивати пам'ять і уяву;

• формувати позитивну адекватну самооцінку;

• оцінювати рівень ризику в щоденних ситуаціях.

Тема 9

Обміркуйте й обговоріть ситуацію. Ви вважаєте себе вже достатньо дорослими, аби робити те, що ви самі захочете. Наприклад, повертатися додому тоді, коли вам зручно. Дорослі ж, приміром ваші батьки, із цим не згодні. Як ви вважаєте, чому?

Особливості психічного і духовного розвитку підлітків

Були часи, коли поняття «підлітковий вік» не існувало. Людина дозрівала фізично й ставала дорослою. Але потім, із розвитком людства, виявилося, що одного фізичного дозрівання мало. Людину можна вважати дорослою, якщо вона відповідає тим вимогам, які висуває до неї суспільство. І ці вимоги до соціальної зрілості постійно ростуть. Тому психологи й виокремили період, під час якого людина готується стати зрілою не тільки фізично, але й соціально.

У підлітковий період ви:

• розвиваєтеся фізично, психічно і духовно;

• здобуваєте нові пізнавальні можливості;

• вчитеся керувати собою;

• формуєте власні погляди на події, що відбуваються;

• робите перший життєвий вибір;

• по-новому спілкуєтеся з батьками, з однолітками.

Спілкування з однолітками є дуже важливим для підлітка

Основним психологічним підсумком підліткового віку вважають набуття людиною нового рівня самосвідомості. Наприкінці підліткового періоду людина вже має певне цілісне уявлення про саму себе, намагається виправити свої негативні риси, ставити перед собою завдання саморозвитку.

Пізнання себе передбачає порівняння себе з іншими. Тому особливе значення в підлітковому віці має спілкування, насамперед спілкування з однолітками. І це не випадково, адже однолітки перебувають у рівних умовах, що надає максимальні можливості для психічного, духовного і соціального порівняння.

У чому полягають особливості психічного і духовного розвитку підлітків?

По-перше, підліток дуже чутливо реагує на оцінку його особистості сторонніми. Він прагне визнання й схвалення з боку інших.

По-друге, підліток часто впадає в крайнощі. Він може бути водночас сором’язливим і зухвалим, уважним до людей і черствим, йому притаманні бажання бути визнаним і показна незалежність, війна з авторитетами й обожнювання кумирів.

По-третє, у підлітка яскраво проявляється допитливість розуму, прагнення до пізнання навколишнього світу.

Підлітковий період — це непростий період у житті будь-якої людини. Підлітку треба вирішити безліч завдань, пов’язаних із психологічним і духовним дорослішанням.

Тож з’ясуймо, за яких умов це дорослішання буде успішнішим. За яких умов ви можете одержати знання про життя й сформуватися як доросла людина? Звісно, це мусить бути насичене життя. Вам потрібні друзі, однолітки, з якими ви можете спілкуватися, проводити свій час, мати спільні з ними інтереси. Вам захочеться вийти з-під опіки батьків і вчителів, будувати своє життя самостійно. Це нормальне бажання. Але є фактори ризику, які можуть призвести до того, що ви потрапите під вплив, який може вам нашкодити.

Підліток може перечити дорослим, але в усьому погоджуватися з друзями

Наприклад, ви регулярно перечите дорослим, але в усьому погоджуєтеся з новим приятелем, який з’явився у вашій компанії. Чому ви довіряєте йому — незрозуміло, але все, що він пропонує, здається вам дуже цікавим. Проте цей приятель насправді може виявитися зовсім не таким, як вам здалося, на відміну від дорослих, з якими ви спілкуєтеся постійно.

Ви можете потрапити в погану компанію, яка негативно вплине на вашу поведінку та стосунки з іншими людьми. Така компанія є фактором ризику для вашого розвитку. І, навпаки, компанія, де вас щиро приймають і зважають на ваші інтереси, стане важливою умовою вашого психічного розвитку. Головне — відрізнити одну ситуацію від іншої. У вас неодмінно мають з’явитися друзі, яким ви довіряєте, з якими у вас багато спільного.

Дуже важливими для вашого розвитку є й стосунки з дорослими людьми. Ви маєте довіряти їм і розуміти, що саме вони найбільше зацікавлені в тому, аби ваше дорослішання пройшло нормально.

Розвиток потреб. Життєві цінності і здоров’я

Потребою називається необхідність у чомусь, яку людина переживає й усвідомлює. Потреби можуть бути біологічні, соціальні й духовні. До біологічних потреб відносять голод, спрагу, сон, потребу в русі. Ці потреби є спадковими. А ось із соціальними й духовними потребами людина не народжується. Вони формуються в процесі її розвитку як особистості. Соціальними є потреби в спілкуванні, у праці, визнанні власних заслуг. Духовними є потреби в пізнанні, творчості, саморозвитку. Такі потреби людини обумовлені процесом її виховання і залучення до світу культури. Розвиток потреб пов’язаний із життєвими цінностями.

Життєві цінності — це те, що люди вважають важливим для свого життя, це те, про що вони мріють і чого прагнуть.

Знайдіть необхідну інформацію й дайте відповідь на запитання. Семикласник Вадим вважає, що головне в житті — це можливість купити все що завгодно. А його однокласник Максим каже, що головне — це надійні друзі, які завжди підтримають і допоможуть, якщо треба, і яких завжди підтримаєте ви. Чим відрізняються системи цінностей у цих хлопчиків?

До життєвих цінностей належать здоров’я, цікава робота, добробут у родині, упевненість у собі, самостійність, наявність вірних друзів, творчість, уміння бачити красу природи й мистецтва, свобода, життєва мудрість тощо. Зробити висновок про життєві цінності людини можна на підставі її вчинків.

Життєві цінності є індивідуальними. Для когось найважливішою життєвою цінністю, яку він ставить на перше місце, є духовний розвиток особистості, для когось — матеріальне благополуччя, ще для когось — здоров’я.

Наші цінності можуть змінюватися протягом життя, тому що ми часто визначаємо, що для нас є цінним саме сьогодні, зараз. Визначити свою систему цінностей можна, давши відповіді на такі запитання: «Чого я прагну? Яка в мене мета?», «Що я готовий зробити для досягнення цієї мети?», «Який результат я хочу отримати завдяки своїм діям?».

Разом зі ставленням людини до здоров’я вибудовується загальна система цінностей, без якої людське існування втрачає сенс. Тому про здоров’я можна говорити як про універсальну людську цінність.

Опорні точки. Основним психологічним підсумком підліткового віку вважають набуття людиною нового рівня психічного і духовного розвитку.

Запитання для повторення й обговорення

І-ІІ рівні

1. Наведіть приклади соціальних потреб.

2. Наведіть приклади духовних потреб.

III рівень

3. Коли людину можна вважати дорослою?

4. Доведіть, що особливе значення в підлітковому віці має спілкування з однолітками.

IV рівень

5. Доведіть, що життєві цінності є індивідуальними.

6. Доведіть, що однією з найголовніших цінностей людського життя є здоров’я.

Вправа № 9

«Аналіз особистої системи цінностей»

Мета: навчитися аналізувати особисту систему цінностей.

Хід роботи

1. Оберіть з варіантів, запропонованих нижче, ті цінності, які входять до вашої індивідуальної системи цінностей, і розташуйте їх в порядку зниження значимості для вас.

Здоров’я, матеріально забезпечене життя, любов, цікава робота, саморозвиток, відпочинок, відчуття захищеності, свобода, творчість, дружні стосунки з однолітками, гарний настрій, уміння робити добрі справи, благополуччя в родині, упевненість у собі, самостійність, наявність вірних друзів, творчість, можливість відчувати красу природи й мистецтва, життєва мудрість, повага товаришів, можливість покращення своєї освіти, інтелектуальний розвиток, розваги, щастя інших людей, акуратність, вихованість, життєрадісність, почуття гумору, старанність, уміння тримати своє слово, сміливість у відстоюванні своєї думки, уміння не відступати перед труднощами, чесність, щирість, працьовитість, чуйність.

2. Запишіть особисту систему цінностей на окремому аркуші. Проаналізуйте її. Зробіть висновки.

3. Порівняйте свою систему цінностей із системами цінностей своїх однокласників. Зробіть висновки.



Основні життєві цінності - ПСИХОЛОГІС

Які основні життєві цінності? Скільки їх взагалі? Список усіх життєвих цінностей величезний, але все занадто велике можна розділити на частини. В синтон-підході основні життєві цінності здорової особистості можуть бути згруповані в три основні кола цінностей:

  • Особисте життя і стосунки,
  • Справа, бізнес, робота,
  • Власне розвиток

Якщо ж і ці частини розділити на більш дрібні, у нас вийде наступний список.

Любов, азарт, розваги та відпочинок.

Це цінності радості - відривайся, насолоджуйся, живи на всю котушку. Подорож у далеку теплу країну, де блакитне море і білий пісочок. Гра в казино, коли від ставок захоплює дух. Романтика зустрічей у кафе, де затишний напівтемрява і прекрасна людина навпаки.

Сім'я, взаєморозуміння, діти.

Це тривалі стосунки в парі, батьки і діти, друзі і близькі. Це цінність відносини з іншими людьми. Тут теж є любов - як радісна турбота, ласкаве увагу, тепле повагу. Ось чоловік після робочого дня радісно йде додому - там його сім'я, його дружина і діти. Ось молодий хлопець кидає все і їде допомагати батькам з городом - тому що батькам вже важко, а він їх любить. Ось жінка куйовдить волосся дитині і сідає поруч, щоб почитати казку.

Будинок, комфорт, гроші.

Це цінність впорядкованого побуту. Вона лежить на стику двох сфер - адже «будинок, комфорт, гроші» дуже потрібні для сім'ї і не завадять відпочинку. З іншого боку, гроші - це вже вихід у сферу «Справа, робота, бізнес». Молода пара на весь день їде в IKEA, щоб купити меблі в свою нову квартиру. Вони ретельно вибирають кожен стілець і кожну полицю - купити хочеться багато, а грошей менше, ніж хочеться.

Моє діло, що мої проекти.

Чим ви займаєтеся по життю? На що витрачаєте час, коли йдете на роботу? Які плани будуєте, засинаючи ввечері? Це все - цінність справи. Тут зібрано все, що стосується вашої роботи, ваших ідей і планів по створенню і розвитку. Хлопець з підліткового віку захоплювався фотографією і відеозйомкою. Скрізь намагався вхопити щось незвичайне. Минуло десять років - він знімає дорогі, якісні кліпи і хоче замахнутися на кіно.

Кар'єра, влада, статус.

Це цінність соціального розвитку - одержання більш високого соціального статусу, нових можливостей впливати і робити. Чоловік раз у раз змінює машину, купуючи все більш престижні марки. Жінка ходить тільки в дорогі бутики. Кожен з них показує свій статус і кожен багато працював, щоб досягти такої висоти.

Освіта, підвищення професійної кваліфікації.

Складно робити свою справу добре без освіти і досвіду. Тому цінність розвитку майстерності знаходиться сфері «Справа, робота, бізнес». З іншого боку, будь-яка освіта і підвищення професійної кваліфікації обов'язково призводить до особистісного розвитку. Тому цінність розвитку майстерності одночасно належить до сфери «Я і власний розвиток». Ось дівчина уважно дивиться, як виглядає голлівудська зірка на вручення «Оскара». Дівчина - стиліст, вона дивиться церемонію, щоб вловити самі модні тенденції. Дівчина - на роботі.

Особистісний ріст, соціальні і психологічні навички.

Це цінність розвитку особистості. Особистісний ріст можна коротко назвати словом «мудрість». Це зрілість, виважені висновки, увагу до інших людей. Соціальні навички - це поведінка у суспільстві, наприклад, уміння з робочим розмовляти на одній мові, а з інтелігентом на іншому. Психологічні навички - це подолання своїх страхів, володіння своїми емоціями, чистота і ясність мислення. Дівчина була уїдливою і запальною, поряд з нею було важко. Вона зайнялася собою і стала м'якше у спілкуванні, акуратніше у вираженні почуттів. Поруч тут же з'явилися люди.

Краса, здоров'я, гармонійний розвиток.

Зовнішність, струнка фігура, добре розвинена мускулатура, вміння танцювати і красиво рухатися - це все цінність тіла. Ця цінність лежить на стику двох сфер - коли людина займається своїм здоров'ям, він обов'язково розвивається, тому цінність справедливо входить в сферу «Я і власний розвиток». З іншого боку, краса і здоров'я сильно впливає на відносини і тому належить до сфери «Особисте життя і стосунки». Спортивному, підтягнутому хлопцеві легше зацікавити дівчину. Гнучкою і граціозною дівчині простіше привернути увагу хлопця.

Духовне зростання, пізнання життя, реалізація призначення.

Якщо ви живете не тільки для себе, якщо для вас важливо залишити в житті добрий слід - у вас самі високі мотиви, вас можна назвати людиною з духовними устремліннями. Якщо ж ви любитель літератури про духовних практиках, де продається стандартний набір з астрології, йоги, езотерики та цілительства разом з психотерапією і східними вченнями, то ви просто покупець літератури цього жанру.

Leave a Reply

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *