Чесність – це внутрішній принцип
Оригінал статті у PDF
Запозичена думка, як і запозичені гроші, лише демонструє бідність того, хто позичає.
Тема академічного шахрайства у вищій школі України вийшла з тіні в останні рік-два. Ухвалено Закон «Про вищу освіту» (в якому є чітке визначення плагіату і механізми боротьби з ним), у багатьох вишах впроваджується курс академічного письма, чимало плагіатників уже втратили нечесно здобутий науковий ступінь. На думку експертів, таке наукове «очищення» – процес не швидкий, але абсолютно невідворотний. Чи спрацьовують норми закону щодо плагіату? Чи вдається університетам і науковим інститутам змінювати ситуацію із «запозиченнями» у дипломних і кандидатських роботах? Чи є «каральні дії» держави за плагіат запорукою підвищення культури академічної доброчесності?
Днями у Міністерстві юстиції України фахівці МОН, Мін’юсту, представники вищих навчальних закладів і громадськості зібралися, щоб дати відповідь на ці питання.
На програму сподівайся…
Директор департаменту атестації кадрів вищої кваліфікації та ліцензування МОН Андрій Шевцов переконаний: увага академічної спільноти, громадських організацій, академій і університетів до фактів плагіату – хороший знак. Це говорить про те, що суспільство рухається у правильному напрямку.
Андрій Гаррієвич виокремив три аспекти проблеми. На його думку, потрібно закінчити роботу з побудови репозитарію академічних текстів, організувати систему електронного порівняння текстів і знаходження запозичень, удосконалити правове поле щодо визначення плагіату.
– Бувають випадки, коли програма знаходить запозичення, але не помічає посилання на першоджерело, – розповів Андрій Шевцов. – Тому кожен висновок технічної програми чи системи, яка знаходить текстове запозичення, має бути перевірений чи підтверджений людиною .
Замість лаяти владу – спробуй зробити сам
– Нарікати на владу можна скільки завгодно, але насправді все в наших руках, – переконаний директор Докторської школи Києво-Могилянської академії Михайло Винницький.
Він нагадав присутнім, що ніхто не забороняє самому університету врегулювати питання плагіату. Зокрема, у Законі «Про вищу освіту» є вимога до ВНЗ сформувати внутрішню систему забезпечення якості вищої освіти у виші. – Університет може, наприклад, ухвалити положення про запобігання плагіату, – каже науковець. – Але поки що такі положення мають лише два виші – НаУКМА й Український католицький університет. Наш документ можна знайти у відкритому доступі, будемо раді, якщо ним скористаються й інші виші.
Фахівець нагадав, що реформа вищої освіти полягає у тому, що академічна спільнота отримує автономію, а, отже, і відповідальність. У законі закладено норму, що вчені ступені мають присвоювати спецради, сформовані Національним агентством забезпечення якості вищої освіти. І, на думку Андрія Шевцова, найактуальніші питання нині – як підготувати спецради до цієї роботи.
Радикальні заяви (що науки у країні немає, майже всі дисертації сплагійовані й, навпаки, – заклики захищати дослідників від нападок), на думку Михайла Винницького, лише шкодять українській науці.
Вони ведуть до того, що на академічну спільноту звичайні люди починають дивитися з недовірою і приходять до висновку, що дітей краще направляти навчатися за кордон.
Науковець вважає, що при побудові нової системи протидії плагіату варто скористатися успішними прикладами українських реформ. Успіх Національної поліції, наприклад, ґрунтується на переатестації. Тому Михайло Винницький пропонує освітянам знайти правовий механізм переатестації людей, які вже мають за собою «гріх плагіату». В Законі «Про вищу освіту» механізм атестації передбачений щодо людей, які будуть отримувати наукові ступені в майбутньому.
Також дуже важливо, аби студенти самі дотримувалися норм академічної доброчесності й вимагали цього від друзів.
– Навіть у нашій академії я знаходжу мінімум одного студента на своєму курсі, який списує, – зізнається Михайло Іванович. – Роблю це так: ввожу їхні роботи в Google і дивлюся, чи є запозичення. Якщо є, то, згідно з положенням, маю ставити таким студентам «нуль», повідомляти кафедру й органи студентського самоврядування..jpg)
Наші студенти мають свій «антиплагіатний суд», який перевіряє факти. Тобто така форма організації передає відповідальність за плагіат студентам. І це дуже добре. Публічний осуд – сильніша форма боротьби з плагіатом, ніж будь-які програми, каральні органи і суди.
Тому, на думку науковця, дуже важливо придумати – як ввести практику осуду плагіату на рівні кожного навчального закладу. (Це не менш важливо, ніж створення репозитарію і розробка систем порівняння текстів).
– Кадрове очищення не повинно відбуватися руками держави, – переконаний Михайло Винницький. – Це треба робити на рівні академічної громади навчального закладу. Якщо кадрове очищення буде зроблено з ініціативи держави – це сприйметься як авторитаризм і втручання в академічну автономію.
Звісно, і держава має зробити свій внесок у боротьбу з плагіатом. Це – формування культури прозорості, доброчесності на рівні ВНЗ. У багатьох академічних спільнотах, на жаль, не знають, як це зробити. Тому роль держави – допомогти створити механізми, які в майбутньому потребуватимуть значно меншого втручання, ніж сьогодні.
Перестановка слів – не плагіат?
Утім, інколи викладачам НаУКМА доводиться «воювати» із плагіатчиками навіть у суді. Президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» Андрій Мелешевич розповідає: поки що обійти українське законодавство, на жаль, не складно.
Про недосконалість законів свідчить історія, яка в НаУКМа вже стала хрестоматійною. Два роки тому державна екзаменаційна комісія проаналізувала дипломну роботу випускниці і знайшла кричущі випадки плагіату. Студентка отримала оцінку «нуль». Мати дівчини розлютилася і подала до суду. Подільський районний суд визнав наявність плагіату, але після апеляції експерт Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності зробив дуже несподівані висновки. Зокрема, що правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи. У зв’язку з тим, що авторське право охороняє форму твору, а не його зміст, для виявлення випадків порушення авторських прав шляхом запозичення вирішальне значення мають буквальні збіги.
Тому Андрій Мелешевич переконаний: потрібно вдосконалювати українське законодавство і перекривати усі «лазівки» для безкарності запозичень.
Борітеся – поборете
Утім, приклади успішної боротьби з плагіатом також є. Проректор з наукової роботи Українського католицького університету, професор Ігор Скочиляс розповів присутнім саме таку історію.
…Якось професор УКУ, відомий фахівець з наполеоністики Вадим Ададуров набрав у Google два слова «Наполеон» і «Україна». З’явився текст, що в Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному університеті імені Григорія Сковороди викладач захистив дисертацію про внесок українського народу в перемогу у Вітчизняній війні 1812 року. Професор зацікавився (це ж його тема!) і зрештою знайшов дисертацію, яка значною мірою була у нього ж і списана.
Розглядати справу в суді не довелося, хоча УКУ був до цього готовий. Після багатьох закликів дотримуватися чесності, справедливості й академічної культури та мовчанки у відповідь університет замовив судову експертизу в Науково-дослідному центрі судової експертизи з питань інтелектуальної власності. Експерти центру (за тим самим законодавством, до речі. – Авт.) встановили факт «часткового відтворення» монографії.
– На жаль, у законодавстві поки що немає такого поняття, як «плагіат», – зазначає Ігор Скочиляс. – Є лише сором’язливе – «часткове відтворення». Але цього було достатньо. Ректор педагогічного університету запевнив, що вони проведуть «публічне харакірі» плагіатникові, покарають голову експертної ради і винесуть догану науковому керівнику й опонентам. 1 липня цього року на сайті МОН з’явився наказ, що із цього викладача знято науковий ступінь кандидата історичних наук.
Висновок проректора такий: у більшості ВНЗ є великі проблеми з академічною доброчесністю, і для того, щоб середовище почало «виштовхувати» недобросовісних науковців, потрібно пройти довгий шлях.
Але починати потрібно «тут і зараз» і використовувати для цього всі ресурси.
Ігор Скочиляс переконаний: якщо діяти лише силовими методами держави, результату не буде. Починати варто із запровадження практик доброчесності у кожному університеті чи науковому інституті: з положень про запобігання плагіату, процедур, які створюють академічну культуру. Ці нові моделі уже з’являються в окремих вишах і доводять, що культуру академічної доброчесності можна будувати попри все.
Спростити вечір, ускладнити життя
Не зводити дискусію про академічну доброчесність (як у суспільстві, так і під час круглого столу) лише до плагіату закликала віце-президент із публічного адміністрування Київської школи економіки Інна Совсун. На її думку, проблема плагіату виникла з різних причин: знижувалися стандарти, не було гідної оплати праці, чітких вимог тощо. Нині ситуація з академічною доброчесністю – складна і потребує серйозних рішень.
– Запозичена думка, як і запозичені гроші, лише демонструє бідність того, хто позичає, – переконана Інна Совсун.
– Інтелектуальна, моральна і фінансова бідність – це те, що створює інституційні умови для виникнення плагіату.
Вона розповіла, що під час міжнародних зустрічей у фахівців МОН часто запитують: що у країні роблять для викорінення інтелектуальних крадіжок. На жаль, нечесність деяких «дослідників» шкодить науковій репутації усієї країни.
Значення репозитарію академічних текстів, який нині створює МОН, на думку Інни Совсун, – величезне. Знайти факти запозичень, звісно, можна і через Google, але це не так зручно, та й не всі роботи є в інтернеті. Нині в міністерстві працює робоча група, яка розробляє положення про Національний репозитарій. Фахівці переконані, що у найближчому майбутньому система пошуку «запозичень» запрацює.
Але все-таки, на думку Інни Романівни, абсолютизувати технічні механізми і програми не варто. Технічні засоби – лише інструмент пошуку, вони не допоможуть миттєво вирішити проблему. Аби принципи доброчесності стали невід’ємною частиною життя, треба не просто карати за порушення, а передусім навчати писати правильно.
Проблему плагіату необхідно вирішувати шляхом побудови іншої культури в академічному середовищі. Студентам варто пояснювати, що якщо вони спишуть роботу, то спростять собі життя на один вечір, але при цьому недоотримають знання і погіршать майбутні перспективи.
– Без академічної культури це буде боротьба «проти» чогось чи когось, а має бути «за» щось (наприклад, за новий рівень знань чи досліджень), – переконана Інна Совсун. Хоча покарання за крадіжку також має бути невідворотним. Для цього потрібно і вдосконалювати нормативну базу і, знову-таки, виховувати академічне середовище. – Якщо скопіювати два абзаци одного автора, потім ще два іншого, то – формально – це може й не бути юридичним порушенням, – додає науковець. – Але академічним порушенням це точно буде.
Наукові ступені – лише науковцям
Проректор з науково-педагогічної роботи КНУ імені Тараса Шевченка Володимир Бугров також пропонує не зводити суспільну дискусію про академічну доброчесність лише до плагіату.
Потрібно унеможливлювати і підказки на екзаменах, і списування. За соціологічним опитуванням університету на запитання «чи схвалюєте списування та підказку на іспиті, як оцінюєте прохання студента підвищити оцінку» 80 відсотків опитаних відповіли: а що тут такого? Проректор переконаний: побороти плагіат лише технічними способами неможливо. Перемогти це явище можна лише за допомогою моральних важелів і, частково, – юридичних.
Він розповів, що, коли читає біографії багатьох депутатів, суддів, прокурорів, то дуже дивується. Багато з них без відриву від основної роботи примудрилися захистити кандидатські й докторські роботи, здобути наукові ступені. – Якщо вони так наполегливо працюють у науці, то, може, недопрацьовують на роботі? – розмірковує Володимир Бугров. – За що ж тоді ми платимо їм зарплати? Думаю, давно час зняти наукові звання та ступені з усіх, окрім викладачів вищих навчальних закладів та тих, у чиїх службових обов’язках передбачені відповідні кваліфікаційні вимоги до посади.
Чимало проблем озвучила й активіст антиплагіатної ініціативи «Дисергейт» Ірина Єгорченко. На її думку, зокрема, треба змінювати вимоги до викладачів щодо друкування шістьох оригінальних наукових статей на рік. Зробити таку кількість досліджень дуже складно, а отже, вимога підштовхує науковців до плагіату і самоплагіату.
Утім, більшість експертів переконані: головне – не боротьба з окремими проявами «запозичень». Найважливіше – створити атмосферу, яка б їх не сприймала. Коли зникне толерантність до плагіату, тоді будуть справжні результати.
У скляному будинку не кидають каміння
Утверджуючи академічну доброчесність, важливо також «не винаходити велосипед». У світі є хороший досвід і запобігання плагіату, і покарання за нього. Кожен першокурсник в Європі знає: роботи зберігатимуться в архівах десятки років, і рано чи пізно плагіат виявлять. Буде дуже соромно! Через шахрайство у наукових роботах у Європі пішли зі своїх посад десятки високопосадовців, зокрема, міністр освіти Німеччини.
Директор Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності Міністерства юстиції Владислав Федоренко розповів колегам і про власний досвід викладання в університеті Яна Кохановського.
– Система виявлення плагіату там дуже проста, – розповідає Владислав Леонідович. – Є електронна база, професор натискає клавішу «пошук» і, образно кажучи, п’є каву. За кілька хвилин машина пропонує результат. Якщо у роботах 30 відсотків збігаються – це однозначно плагіат.
На думку Владислава Федоренка, краще упереджувати плагіат, ніж потім з ним боротися. Він пропонує, зокрема, проводити експертизу наукової роботи до того, як спеціалізована рада візьме її на розгляд.
Щодо майбутнього академічної доброчесності вчений налаштований оптимістично. Він переконаний: дуже скоро плагіату не знайдеться місця в системі освіти і науки. Адже стартувала судова реформа, буде створено суд інтелектуальної власності. У минулому залишиться і кругова порука, за якої вчена рада не ризикує визнати плагіат у роботі колег, щоб ті, у свою чергу, не підтвердили її помилки.
Як і вислів «у скляному будинку не кидають каміння», що символізує безкарність любителів запозичень.
Світлана ГАЛАТА,
«Освіта України», №40, 10 жовтня 2016 року
Сучасні твори про порядність і чесність як перешкоди успіху
14.08.2020
Нас з дитинства вчать, що потрібно говорити правду. Що брехати – це погано. Але з чим більшість з нас стикається у дорослому віці? Так, від брехні нікуди не втечеш. Часом говорити правду не просто невигідно, але й шкідливо. Проте в нашій свідомості все одно лишається цей штамп – брехати погано. Ми знайшли для вас твори про правду і брехню, які розкривають тему брехунів з усіх сторін і показують, до чого може привести нечесність.
Розповіді про чесність
І почнемо ми не з сучасного твору, а з визнаної класики – зустрічайте «Ребекку» Дафни Дюмор’є. Тут молода дівчина, імені якої ми так ніколи і не дізнаємось, закохується та одружується з заможнім Максиміліаном де Вінтером.
Здається, що всі мрії героїні здійснилися і вона може бути щасливою… Але спогади про колишню дружину Максиміліана, яка померла за загадкових обставин, не покидають старий будинок. Буквально всі навколо говорять про те, якою чудовою парою вони були. Та чи дійсно це так? Що насправді сталося в ту ніч?
«Брехуни на кушетці» професійного психотерапевта і письменника Ірвіна Ялома – книга про брехню не лише іншим, а й самим собі. Багато історій різних людей сплітаються у міцний вузол, який автор з надзвичайною майстерністю презентує читачам. Адже навіть психотерапевти – це звичайні люди, яких можливо обвести навколо пальця. Але що станеться, якщо такий брехун на кушетці раптом виявить, що сказав набагато більше правди, ніж розраховував? Це книга про шлях до щастя і до саморозуміння – це справжній літературний психотерапевтичний сеанс.
Ще одна гідна вашої уваги книга про казки про брехню для людей, а також про те, до чого приводить неправда – це «Ми були брехунами» Емілі Локгарт.
Це історія про перше кохання несумісних, на перший погляд, людей, яка завершується… Та чим зазвичай завершуються такі зустрічі? Щось сталося, але про це ніхто не хоче говорити. І коли нарешті вона ставить питання, то правди у відповідь вона не отримує ніколи. А може і отримає – разом з читачами?
Якщо вас цікавить проза українських письменників, де висвітлюються питання правди і брехні, то «Музей покинутих секретів» Оксани Забужко – це точно те, з чим варто ознайомитись. Цей роман було визнано на міжнародному рівні і перекладено багатьма мовами. Це справжня сімейна сага – історія трьох поколінь, яка охоплює буремні часи радянської влади і доходить до сьогодення. Ця книга розповість правду про кохання, зраду і смерть протягом 70-ти років і про те, яку владу над майбутнім насправді має минуле.
Наостанок пропонуємо до вашої уваги ще один український роман, про який вже точно чули – «Записки українського самашедшого» Ліни Костенко, який вона написала після 20-ти років мовчання.
Це роздуми на тему проблем сучасності, прихованої правди та того, що варто очікувати далі. І хоча він вже не висвітлює подій останніх років, самі дилеми українців, на жаль, лишаються такі самі.
Читайте також:
«Чесність – це кульмінаційна точка у системі цінностей, вона пронизує абсолютно усі чесноти»
Людмила Зубко: «Чесність – це кульмінаційна точка у системі цінностей, вона пронизує абсолютно усі чесноти»
У рамках культурного проекту Мар’яни Савки «12 неймовірних жінок про цінності, які творять людину» відбулося сьоме відкрите інтерв’ю. Головний редактор «Видавництва Старого Лева» спілкувалася з Людмилою Зубко — українською бізнес-вумен, громадською діячкою. Говорили про чесність як основну життєву цінність, а ще про сім’ю, навчання та вміння прислухатися до себе.
Про любов до Львова: «Якось ми вирішили привезти частинку львівської атмосфери у Житомир і відкрити тут «Майстерню шоколаду».
Це був «перший вихід» за межі Львова. «Майстерня шоколаду» настільки сподобалась і житомирянам, і гостям міста, що до нас почали приїздити з усієї України… Вже пізніше, буквально протягом одного року, відкрилося дуже багато «Майстерень» по всій Україні. Відтоді у Львові – друга наша родина. За роки любов до цього міста тільки зміцніла. Львів — це магніт, який нас сюди постійно тягне, тому що друзі, тому що атмосфера, тому що ти завжди наповнюєшся енергією і це тобі дає сили йти вперед!»
Про родину: «Українцям властиво виховувати дітей в розумінні того, що родина — це найголовніше. Бо що таке родина у нашому розумінні? Це повага один до одного, це підтримка в будь-яку хвилину, це відповідальність за інших. У мене двоє онуків. Іноді я як бабуся намагаюся щось розповісти своїй онучці. Кажу: «Ну, Златуню, підемо мити сьогодні посуд і я тобі розкажу, як це робиться». Ми починаємо мити посуд, я показую усе на власному прикладі, потім дивлюся, як вона це робить, роблю зауваження.
.. Думаю, що я вчу її мити посуд. А на ранок вона мені каже: «Знаєш, бабусю, от тут ти погано витерла». І я розумію, що я її вчила не мити посуд, а керівництва. Відповідно, кожен у родині повинен ефективно виконувати свою функцію, навчати на власному прикладі — це й буде виховання».
Про вміння прислухатись до себе: «Я 17 років пропрацювала на заводі, де виготовляли металоконструкції. Ми будували чудові будівлі у Києві та по всій Україні. Але… мені захотілось чогось нового. Відповідно, металоконструкції помінялися на шоколад. Тут важливо прислухатись до себе. Змінюється світ навколо, я змінююся — важливо отримувати драйв, насолоду від цього. Відповідно, треба іти вперед, завжди вчитися і розвиватися. Це дарма, що кажуть, наче нема від кого вчитися – я часом вчуся від своєї онуки».
Про постійне навчання: «Усе життя я вчусь – долати труднощі зовнішні, і труднощі в собі. Я – холерик, відповідно, не завжди мені вдається бути позитивною і толерантною.
Навіть коли я «вибухаю» і цим досягаю результату – не вважаю, що це правильний шлях для досягнення мети. Кожного разу в розмові я намагаюся поставити себе на місце співрозмовника, аналізую, чим керується людина, які у неї обставини, дивлюся на проблему її очима, і тільки тоді даю відповідь, приймаю рішення. Такий шлях веде до діалогу, до порозуміння. Так, на мою думку, повинна відбуватися комунікація».
Про чесність: «Чесність – кульмінаційна точка у системі цінностей, бо пронизує абсолютно усі інші чесноти. Тому вона є для мене головною. Здавалося б, таке просте-просте слово. А насправді, коли занурюєшся у це поняття і починаєш аналізувати, що для тебе це — стає настільки важко… Наче потяг, який штовхаєш перед собою. Тому що чесним треба бути в першу чергу із собою. Треба мати силу сказати, що ти зробив відповідно до тих цінностей, які ти отримав від батьків-дідів, відповідно до того, ким ти вже став. Якщо буде чесність в родині, чесність в суспільстві, тоді буде політична і соціальна чесність».
Про цінності: «Цінності — як дороговкази. Вони задають напрямок руху, але тільки від тебе залежить, підеш ти за ними, чи ні».
Про подружнє життя: «Цього року ми з чоловіком святкуємо 31 рік подружнього життя. Увесь цей час ми пройшли поруч. Коли хтось із нас на певному етапі вибігав вперед – подавав іншому руку. Але мені дивно, коли я чую від деяких дівчат мрії про заміжжя як мету. У мене завжди виникає питання, а далі що? Тобто заміжжя – не мета, а лише маленький етап, після якого ти маєш працювати над собою, вдосконалюватися».
Про відповідальність: «Бізнес має бути соціальновідповідальним – це моя позиція. Інакше ситуація в країні не зміниться. Відтак важливо втілювати соціальні проекти. Нещодавно ми організували зустрічі для літніх людей, де вони можуть поспілкуватися і потанцювати. Літні люди зараз – найбільш незахищена верства. І коли бачиш, як вони радіють, то наповнюється радістю й твоє серце.
У цьому й краса соціальних проектів – тобі добре від того, що добре іншим».
85 НАЙКРАЩИХ ФРАЗ ПРО ЧЕСНІСТЬ (ІЗ ЗОБРАЖЕННЯМИ)
Я залишаю тобі найкращефрази чесності для дорослих та дітей таких історичних діячів, як Бенджамін Франклін, Зігмунд Фрейд, Олександр Поуп, Платон, Вільям Шекспір, Томас Джефферсон або Авраам Лінкольн.Зміст:
Я залишаю тобі найкращефрази чесності для дорослих та дітей таких історичних діячів, як Бенджамін Франклін, Зігмунд Фрейд, Олександр Поуп, Платон, Вільям Шекспір, Томас Джефферсон або Авраам Лінкольн.
Вас також можуть зацікавити ці фрази лояльності або поваги.
— Жодна спадщина не така багата, як чесність. — Вільям Шекспір.
-Чесність — це дуже дорогий подарунок, не чекайте цього від дешевих людей.-Уоррен Баффет.
32-Чесність процвітає в будь-яких умовах життя.
-Фрідріх Шиллер.
-Чесність — це перша глава книги мудрості.-Томас Джефферсон.
-Якщо ви говорите правду, вам не потрібно нічого пам’ятати.-Марк Твен.
-Чесні слова дають нам чітке свідчення про чесність того, хто їх вимовляє або пише.-Мігель де Сервантес.
-Чесність — найкраще з усіх втрачених мистецтв.-Марк Твен.
-Якщо написання чесне, його неможливо відокремити від людини, яка його написала.-Теннессі Вільямс.
-Цілісність — це говорити собі правду. Чесність — це говорити правду іншим людям.
-Щирість — це шлях до неба.-Менцій.
-Бути повністю чесним із собою — це хороша вправа. -Зигмунд Фрейд.
-Чесність і доброчесність є абсолютно необхідними для успіху в житті. Хороша новина полягає в тому, що їх може розробити кожен. -Зіг Зіглар.
-Малюнок — це чесність мистецтва. Немає можливості обдурити. Це добре чи погано. -Сальвадор Далі.
— Краще не пропонувати жодного виправдання, ніж поганого.
— Джордж Вашингтон.
-Будь-що краще, ніж брехня і обман.-Лев Толстой.
-Найкраще з усіх видів мистецтва — це чесність.-Марк Твен.
-Секрет життя — це чесність і чесне ставлення. Якщо ви можете підробити це, ви це зробили. — Граучо Маркс.
-Чесність — найкраща політика. — Бенджамін Франклін.
-Чесна людина — це найблагородніша робота Бога.-Олександр Папа.
-Чисті серця роблять чесні вчинки. -Брігам Янг.
-Фундаментальними каменями для збалансованого успіху є чесність, характер, доброчесність, віра, любов і вірність. -Зіг Зіглар.
-Чесність та доброчесність є безумовно найважливішими активами підприємця. -Зіг Зіглар.
-Слово про чесну людину так само добре, як і про короля.-португальське прислів’я.
-Істина ніколи не шкодить справі, яка справедлива. -Махатма Ганді.
-Чесної людини поважають усі сторони.-Вільям Хазлітт.
-Чесність для більшості менш вигідна, ніж відсутність чесності.
-Платон.
-Може бути чесним, він не отримає вам друзів, але завжди знайде вам потрібних.-Джон Леннон.
-Чесні чоловіки не бояться ні світла, ні темряви.-англійське прислів’я.
-Чесній людині вірять без присяги, бо її репутація обіцяє для нього.-Еліза Кук.
-Чим більше чесність у людини, тим менше на неї впливає повітря святого. -Іоганн Каспар Лаватер.
-Ми всі мандрівники в пустелі цього світу, і найкраще, що ми можемо знайти в наших подорожах, — це чесний друг.-Роберт Луїс Стівенсон.
-Якщо ви не можете сказати правду про себе, ви не можете сказати її про інших людей.-Вірджинія Вульф.
-Справжньою мірою життя є не його довжина, а чесність.-Джон Лайлі.
-Нічого в цьому світі не складніше, ніж говорити правду, нічого простішого, ніж лестощі.-Федір Достоєвський.
-Чесність така ж рідкісна, як і людина без жалості.-Стівен Вінсент Бене.
— Краще зазнати невдачі з честю, ніж досягти успіху шляхом шахрайства. — Софокл.
-Ви повинні мати силу і мужність, щоб визнати правду.
-Рік Ріордан.
23-Чесність не завжди приносить відповідь любові, але вона абсолютно необхідна для любові. -Рей Блантон.
-Непросто мовчати, коли мовчання брехня.-Віктор Гюго.
-Те, що закони не забороняють, чесність може заборонити.-Сенека.
-Визнана чесність — найбезпечніша присяга. -Бенджамін Франклін.
-Чесність завжди гідна похвали, навіть коли вона не повідомляє про корисність, винагороду чи прибуток.-Марко Туліо Цицерон.
-Чесність не потребує маскування чи прикрас. -Томас Отвей.
— Завжди є спосіб бути чесним, не будучи грубим. — Артур Добрін.
-Лепше померти з честю, ніж жити знеславленим.-Ернан Кортес.
-День без чесності — це як день без сонця.-Джеймс Х. Мерке.
-Лежа заводить людей у біду, але чесність — це власний захист.-Девід Хаддлстон.
-Чесність — найкращий спосіб діяти. Якщо я втрачаю свою честь, я втрачаю і себе. — Вільям Шекспір.
Найнебезпечніша брехня — це помірно спотворені істини. -Георг Крістоф Ліхтенберг.
-Важливі речі — це діти, чесність, доброчесність і віра.-Енді Вільямс.
-Чисті люди ніколи не ставляться до питання довіри. — Ейн Ренд.
-Найменше початкове відхилення від істини згодом множиться на тисячу.-Арістотель.
-Краса, що супроводжується чесністю, — це краса, а та, що ні, є не що інше, як думка.-Мігель де Сервантес.
-Чесність така ж рідкісна, як і людина, яка не обдурює себе.-Стівен Вінсент Бене.
-Чесна відповідь є ознакою справжньої дружби.
-Я думаю, що ми повинні працювати чесно, бо без чесного ставлення нічого неможливо зробити у світі. -Мао Цзе-Тун.
-Замовляти своїх дітей бути чесними — це принцип виховання.-Джон Раскін.
-Істина є найціннішим, що ми маємо, тому я намагаюся її зберегти.-Марк Твен.
-Чоловік, який робить паузу в своїй чесності, мало що хоче від лиходія.-Х.Мартин.
-Чесне життя викуповує незграбне життя.-Мовчазний.
-Кожна брехня — це дві брехні; Брехня, яку ми говоримо іншим, і брехня, яку ми говоримо собі, щоб це виправдати.
-Роберт Брол.
-Ті, хто вважає допустимим говорити білу брехню, незабаром стануть дальтоніками.-Остін О’Меллі.
-Половину правди — це брехня.
-У жодної людини недостатньо пам’яті, щоб створити успішну брехню. -Абрахам Лінкольн.
-Брехня має швидкість, але правда має опір.-Едгар Дж. Мон.
— Ключ до доброго уряду заснований на чесності. — Томас Джефферсон.
-Чесність — це більше, ніж не брехня. Це говорити правду, говорити по-справжньому, жити по-справжньому і любити по-справжньому. -Джеймс Е. Фауст.
-Будь сам, інші вже обрані.-Оскар Уайльд.
-Ви можете постійно обдурювати деяких людей, а на час і всіх людей. Але не можна всіх постійно обдурювати. -Абрахам Лінкольн.
-Якщо ти щирий із собою, ти будеш щирим з усіма іншими.-Джон Вуден.
-Целісність говорить правду собі, а чесність говорить правду іншим.
-Ти ніколи не повинен шанувати людину більше, ніж правду.-Платон.
-Чесно кажучи, в цьому світі є бути людиною, обраною серед десяти тисяч.
-Вільям Шекспір.
-Тиша перетворюється на боягузтво, коли випадок вимагає сказати всю правду і діяти відповідно до неї.-Махатма Ганді.
-Той, хто не говорить правди в дрібних справах, не може бути надійним у великих справах.-Альберт Ейнштейн.
-Якщо ти не хочеш спотикатися завтра, скажи правду сьогодні.-Брюс Лі.
-Ніколи не говори правду людям, які цього не заслуговують.-Марк Твен.
-Той, хто бреше за вас, буде брехати проти вас.-Боснійське прислів’я.
-Половину правди — це повна брехня.-Прислів’я на їдиші.
-Брехня обходить весь світ, поки правда не наділа штани. -Уінстон Черчілль.
-Бути чесним постійно вимагає багато сміливості.-Вероніка Рот.
-Цілісність — це говорити собі правду. І чесність говорить правду іншим людям. — Спенсер Джонсон.
-Лепше, щоб мене поранила правда, аніж втішила брехнею.-Халед Хосейні.
-Є спосіб дізнатись, чи чоловік чесний: запитай його; Якщо він скаже «так», ви знаєте, що він нечесний. — Марк Твен.
-Коли у вас чесне життя, ви живете справжнім життям.
-Тереза Бенедикт.
-Повні історії такі ж рідкісні, як чесність.-Заді Сміт.
-Тільки ви несете відповідальність за чесність, ви не відповідаєте за чужу реакцію на вашу чесність.-Келлі Дже Баелі.
-Магія — це єдина чесна професія. Чарівник обіцяє вас обдурити, і він це робить. -Карла Жермен.
-Не шкодуй, що був чесним. -Тейлор Свіфт.
-Тежко довіряти чесності непослідовної людини.-Тоба Бета.
-Стань чесною людиною, тоді можеш бути впевненим, що у світі є на одного негідника менше.-Томас Карлайл.
-У світі брехні та брехунів чесний витвір мистецтва завжди є актом соціальної відповідальності.-Робер Маккі.
-Не існує слави в чесності, якщо вона руйнує. І немає сорому в нечесності, якщо ваша мета — пропонувати хороші речі.-М. Дж. Роуз.
25 — Усередині кожної створеної брехні є зерно істини. — Маріша Песл.
-Якщо ви будете чесними із собою, ваше життя буде набагато приємнішим.-Джессіка Зафра.
— Немає нічого ефективнішого за чесність і нічого потужнішого за вразливість.
— Стефан Моліне.
-Єдиним етичним принципом, який зробив науку можливою, є те, що правду будуть говорити постійно. -Дороті Л. Саєрс.
-Якщо ви очікуєте чесності, будьте чесними. Якщо ви очікуєте прощення, пробачте. Якщо ви очікуєте повноцінної людини, ви повинні бути повноцінною людиною. -Крістен Крокет.
.- Чесність важлива в будь-яких стосунках.-Гордон Ендрюс.
-Чисті люди чистосерді, бо їх зворушує ентузіазм власної чесності.-Кріс Джамі.
-Щоб бути надійним, потрібно: робити правильно і робити все добре. -Дон Пепперс.
— Чесність — найкраща політика. — Мігель де Сервантес Сааведра.
— Правда — це єдине, що варто мати в цивілізованому житті, подібному до нашого, де усувається стільки ризиків, і стикатися з нею — це чи не єдине сміливе, що ми можемо зробити.
-Істина все зрештою. Це найбільша сила у світі зрівняти всіх людей. -Мел Одом.
-Дайте мені чесний нахмурений обличчя за фальшиву посмішку в будь-який день. -Грегорі Девід Робертс.
-Люди брешуть, бо бояться правди.
-Медісон Рейл.
35-У країні овечих криків сміливий і чесний чоловік змушений вчинити скандал. -Едвард Аббатство.
33-Безсоромність — це не те саме, що чесність.-Джеймс Понєвозік.
-Бурець — це людина, яка намагається бути чесною з нечесними.-Ідріс Шах.
-Ми повинні бути чесними з тим, чого хочемо, і ризикувати, замість того, щоб брехати собі та виправдовуватися, щоб залишатися в нашій зоні комфорту.-Рой Беннет.
-Найпевніший спосіб залишитися бідним — це бути чесним.-Наполеон Бонапарт.
-Чесність — це все, що у мене є. -Меггі Осборн.
Чесність, публічність, комунікації: 8 секретів успішного художника від Маріко Гельман
Бачите? Ось він, у просторій сорочці з грубого льону; шия загорнута у картатий шарф, а на голові дивний старомодний капелюх. Глибокий проникливий погляд, із ледь помітним шаленим блиском. Він довго стоїть нерухомо, неначе згорблена статуя, аж раптом – хапається за пензлик, занурює у густу, неначе кров, фарбу, та починає рішуче межувати полотно.
Маріко Гельман, надано художницею
Це доволі розповсюджений стереотипний образ художника – але як і будь-який інший стереотип, він зовсім не співпадає з реальністю. В цьому запевняє відома українська художниця, постійна учасниця міжнародних виставок, організатор майстер-класів та засновниця «Блогу серійного художника» Маріко Гельман. За келихом терпкого ігристого в Арт-клубі «Видиво й вино» майстриня поділилася своїм баченням у рамках лекції «Успішний художник по пунктах». Від Маріко ми дізналися про наступне…
Критерій успішності«Художник повинен чесно відповісти на питання: що для нього є успіхом? Бути чесним з собою дуже складно. Нас вирощують «зручними», нас не вчать бути щасливими, не вчать висловлювати свою самість. З одного боку, ми повинні бути піддатливими, слухатися батьків – а з іншого вони хочуть бачити нас активними, продуктивними, прогресивними, не розуміючи, що це, в принципі, взаємовиключні поняття. Якщо для вас успіх це гроші – це цілком нормально; якщо приносити користь суспільству – чудово!
І ще, вам слід мати критерій, за яким ви зрозумієте, що досягли успіху.
Доки він не визначений – а це може бути абсолютно будь-чим – виставка, перший мільйон, дружба з Абрамовичем – ви будете битися і бігти за успіхом нескінченно довго.
Здатність гарно малювати – це найпримітивніша навичка, яку можна здобути за рік. Найскладніше – знайти тему, з якою ви будете готові працювати достатньо довго. В першу чергу, необхідно знайти щось, що вас дійсно турбує. Краще займатися вузьким питанням.
Найважливіше для сучасного художника – спосіб розповісти історію. Людина має бачити ваш шлях як митця. Якщо ви не ведете соціальні мережі, не розповідаєте про свої роботи – не розраховуйте, що хтось зверне на вас увагу. Ви маєте розхитати розумову парадигму людини, змусити її думати, шукати відповіді. Приносячи свої творіння у галерею, художник показує та продає не глибу чи шматок глини – він розкриває історію, свою позицію. Купівля мистецтва зараз – це придбання певної позиції. Художник – це людина, яка може собі дозволити публічно висловити якусь думку, іноді жорстоку і провокаційну, але завжди дуже зрозумілу й виразно сформульовану.
Якщо колекціонер з певних причин не може дозволити собі висловлення такого ступеня гучності, він купує артефакт, що робить це за нього. Тобто покупець отримує позицію художника.
Насправді, «знайти свою позицію» звучить тільки на словах дуже просто. У художній практиці це найскладніший момент. Пошук позиції потребує психічної врівноваженості, впевненості у тому, що ви робите і до чого це призведе. Щоб це зробити, визначте 10 тем, про які ви постійно думаєте, це може бути чим завгодно – від третьої хвилі фемінізму до політики Трампа; потім виділіть 3 основні, без яких ви не уявляєте себе. Спробуйте побудувати взаємозв’язок, щоб вони зібралися в одну тему.
Вам буде цікаво: Поэзия со вкусом: как писать стихи грамотноХудожник розповідає історію
Митець не повинен задовольняти потреби інтер’єрного наповнення. Краса в мистецтві стала не першорядною. Художник – це людина, що розповідає історії. Якщо ви бажаєте активно займатися мистецтвом та продавати його, за кожною роботою має стояти історія.
Вона може бути дуже інтимною, у якомусь сенсі незручною. Однак зараз наступив час, коли ваша особистість може безперешкодно входити у публічний простір без осуду й утиску. Згадайте хоча б рух «Me too».
Художнику ні в якому разі не можна зачинятися у майстерні та рефлексувати наодинці із собою. Ймовірність системної помилки мислення дуже висока. Ви почнете фантазувати про речі, що насправді з вами не відбуваються. Ввімкнете «внутрішню маму» і скажете собі, що все дуже чудово, ви створюєте геніальні речі, що обов’язково знайдеться людина, яка це оцінить, запитає як вам це вдалося і як ви прийшли до такого блискучого наративу… Видихніть. Цього ніколи не станеться!
Епоха художника-одинака, мізантропа, людини вкрай ексцентричної, яку потрібно стерегти під вікном, щоб вона кинула вам шматок тканини із плямою від фарби, закінчилася.
Вам буде цікаво: Говорит художница: Люся Иванова, «Вещь не в себе»Справжній митець приречений на чесність
Художник зобов’язаний бути відвертим.
Якщо він хоч трохи кривить душею, його роботи не будуть купувати та просувати. А все через те, що незрозумілі його мотиви. Що ти хочеш від цього життя, якщо не можеш дозволити собі правду? Що ховається за подвійним фасадом? Брехня у мистецтві дуже відчутна. Відвертість допомагає нашому суспільству рости й створювати щось нове. Кожна виставка – це подія, після якої має народитися щось наступне. Це фундамент, на якому починається інша історія.
Якщо казати без снобізму та пафосу, не буде художників – не буде і галерей. Одним із головних показників гарної галереї є те, наскільки вона готова йти на діалог із молодим художником. Я рекомендую кожному митцю сходити до галериста і спитати «Що ви думаєте про цю роботу?». Навідайтесь у різні місця, подивіться, де яких художників виставляють, які інсталяції репрезентують, де більше концепту, а де фігуративу… Тобто, треба знайти галерею, що відповідає вашим запитам. Оберіть 5 локацій, де ви відчуваєте себе зручно, і домовтеся про зустріч.
Особистий контакт набагато цінніше ніж комунікація по e-mail.
Вам буде цікаво: Странные объекты в живописи: 2500 лет в поисках смысловВічні неактуальні теми…
Якщо ви бажаєте вийти на ринок, не рефлексуйте на вічні теми, тому що вони потребують вміння думати глибоко, бути інтелектуалом, тримати в психіці різні складові. Проте рефлексувати на миттєвий «хайп» набагато легше, це можна зробити яскраво та швидко. На жаль, впевненість у тому, що внутрішня рефлексія художника на якісь цікаві йому речі співпаде з запитом ринку, є помилковою і вкрай неефективною. Якщо ви хочете продавати свої робити, вони зобов’язанні бути актуальними.
Ставтеся спокійніше до критикиУ вас все одно є ВИ. Ви – найголовніше, основоположне, центральний стержень, навколо якого формується ваша особистість. Розмінюватися на критику й гостро сприймати її не піде на користь вашій художній практиці. Будь-яка робота – це фундамент, крок, який привів вас до того, ким ви є зараз.
Це та сходинка, що була необхідна для подальшого розвитку. І це неймовірно ціно».
«Чесність з читачем – головне, що допомагає приймати рішення» suspilne.media
21 травня журі Премії імені Георгія Ґонґадзе оголосить лауреата 2021 року. Церемонія нагородження відбудеться у прямому ефірі на телеканалі UA: Культура та сторінках суспільного мовника у соцмережах о 19:00.
Організатори премії провели онлайн-інтерв’ю з трьома фіналістами, текстові розмови яких публікує сайт «Суспільне Культура». Раніше ми поширювали інтерв’ю з телеведучою UA: Першого Мирославою Барчук та головною редакторкою видання Reporters Марічкою Паплаускайте. Наразі – інтерв’ю з головним редактором LIGA.net Борисом Давиденком. Розмову провів співзасновник і керівник The Ukrainians Media Тарас Прокопишин.
Борисе, що ви відчули, коли побачили, що є у трійці фіналістів Премії імені Георгія Ґонґадзе?
Здивувався.
Якраз у той час я заблукав на Троєщині, їхав на інтерв’ю до Сергія Созановського записувати подкаст «Перші люди». Мені написали есемеску, потім ще щось, потім у фейсбуці телефон почав дзвонити, а я круги наорюю по Троєщині, об’їжджаючи Троєщинський ринок. Я, безумовно, зрадів, це дуже хороша компанія, я дуже поважаю і попередніх переможців, і колег по номінації цього року.
Як ви стали тим, ким є? Розкажіть, де народилися, що вас сформувало, де навчалися і стали журналістом?
Тарасе, коротка відповідь: не знаю. Я народився в Києві в 1980 році. І думаю, що з мого дитинства та дорослішання навряд чи можна зняти веселе кіно. Мої батьки «зірвали джекпот» від розпаду Союзу та незалежності.
Батько був свого часу військовим льотчиком, втратив усі заощадження. Мати ще є, а батько загинув, помер п’ятнадцять років тому, а у 92-94-му вони обидва вже були на пенсії. І була в нашій родині велика історія про город під Прилуками, куди ми їздили вирощувати картоплю. А найбільш цікаве було потім, коли цю картоплю треба було довезти в електричках до Києва.
Батько також був рибалка, вони рибу продавали на київських базарах. Така історія.
Але треба подякувати мамі – вона всю себе вклала в мене. Тільки завдяки їй я потрапив у восьмому класі у фізико-математичний ліцей при КПІ й це, мабуть, дуже корисна справа, попри те, що я провчився там тільки два роки. Але математика, яку втовкмачили мені за ці два роки, дала мені квиток на майбутнє в КПІ й не тільки. Я провчився там два роки, але мав «два» по повєдєнію», мене звідти вигнали, потім ще з кількох шкіл вигнали, але все ж якось я обминув ті пастки юності і вступив до КПІ, вчився на інженера-фізика. Це якраз той випадок, коли добре, що людина була в університеті п’ять-шість років, а не десь в іншому місці. Хоч починаючи з третього курсу я вже працював і в мене не було шансів стати науковцем. Навчався я середньо, бо як може вчитись людина, яка чотири ночі на тиждень працює?
Це була не журналістська робота, ви ж навчалися в КПІ?
Я працював у казино, був круп’є, банально заробляв гроші.
Грошей не було зовсім, і в двадцять років, на третьому курсі, пішов працювати. Я попрацював потім ще два роки після закінчення, і пішов…
Можливо недостатньо гарно шукав, але… я намагався щось знайти, думав працювати на заводі Антонова, пройшов співбесіду. Мені сказали: «Гаразд, ми тебе беремо, а зарплата 40 доларів». Я спитав: «Чи є варіанти заробляти більше?». Відповіли: «Нє». Ну, як не склалося в мене з інженером-фізиком, я пішов на другу освіту. Треба було щось змінювати в житті, я пішов в «нархоз» – в Інститут розвитку світового ринку.
А друга вища освіта, не тільки в «нархозі», а в рамках всієї країни, – велика профанація, велика афера. Нічому я там не навчився, якщо чесно, крім того, що познайомився з людьми, які працювали в різних колах. Це було вже цікаво. Як я потрапив у журналістику? Здається, я писав про цю історію кілька разів, – це була випадкова випадковість.
Розкажіть.
Я шукав собі роботу фінансового аналітика чи молодшого фінансового аналітика, потім помічника фінансового аналітика, – мої запити щодо роботи стрімко падали вниз з кожною невдалою співбесідою.
Я купував газету про фондовий ринок, і там була сторінка оголошень. Там було оголошення, що потрібен помічник фінансового аналітика. Вимоги – знати стандартний набір і project management. Я поїхав на Петрівку, за 50 доларів купив потрібну книжку. Сидів три тижні, вчив програму установок.
І приходжу на співбесіду. Думаю: «Мабуть, нічого дивного, що співбесіда на фінансового аналітика відбувається у приміщенні «Інвестгазети», вони ж дали оголошення, мабуть, вони якось так заробляють. І там якась в окулярах щось мене запитує, ми спілкуємося хвилин двадцять. Про project ніхто мене не питає, а якісь такі запитання, чи писав я статті, а чим я цікавлюся, що я читаю, яку пресу. Ну, думаю, зараз будемо говорити про project, я ж його недаремно вчив три тижні.
Але пройшло досить півгодини, коли я не витримав і питаю: «Слухайте, а на кого ви мене… ця співбесіда йде?» Вона так дивиться на мене: «Ну, як, ми шукаємо журналіста у фінансовий підрозділ газети «Дело». Тоді я розгортаю газету з оголошеннями, а там не дуже вдала верстка була: одне оголошення, інше й телефон навпроти – можна було переплутати. Я просто переплутав цю співбесіду. Вона каже: «Раз ви вже прийшли, ходімо познайомлю вас з хлопцями, які шукають».
Газета «Дело» мала вигляд як у кіно: оpen space, шістдесят журналістів, усі на телефонах. І вона знайомить мене: Володя Верб’яний, редактор, Саша Рубан, теж редактор. А вони такі там бігають. Фондовий ринок валиться, банки продаються, а вони: «Привіт, сідай там, роби щось». Так я сидів, поки вони не показали мені інтерфейс-стрічку, ще щось. І я: «Гаразд, спробую щось писати про фондовий ринок».
Тоді фондовий ринок скоріше був в Україні, ніж не було. Щось я там про це писав, ми вели якісь віртуальні портфелі, акції, компанії. Було цікаво, я продовжував працювати ночами, і це довго було, місяців шість чи дев’ять. Поки вони дали мені першу зарплату. Вона була учетверо менша, ніж та, яку я заробляв на попередній роботі, – доларів 200-250. Все одно мені сподобалося. Я у дуже вдалий час прийшов – 2006 чи 2007 рік, і економіка стрімко зростала, фондовий ринок летів угору. За перший рік роботи мене два чи три рази переманювали в газету «КоммерсантЪ» і «Экономические известия». І я приходив і говорив: «Подивіться, ось «КоммерсантЪ» мені щось пропонує. 500 доларів – «Экономические известия».
Часто жартую, що в 2008 році я заробляв найбільші гроші у своїй журналістській кар’єрі. Якісь шалені на той час, принаймні для мене, – 1200 чи 1300 доларів. У 2008 році була криза і все це закінчилося. Зарплати впали, когось скоротили, мене ні. Отак я потрапив у журналістику. Потім дуже важливо, що і Олександр Рубан, і Володимир Верб’яний – зараз мої добрі друзі. Не знаю, хто їх навчив, але їм теж пощастило, як і мені. В першу чергу це були дуже цілісні редактори-журналісти, їх теж учили дуже цілісні редактори-журналісти. І вони були категорично проти якихось компромісів, «джинси». «Джинса» в «Дело» була після зміни власників, а тоді, мені здається, її зовсім не було. Я був журналістом-початківцем, а Саша і Верб’яний дуже принципові. І вони мене всьому навчили.
Треба сказати, що в «діловій» журналістиці того часу еталоном на російськомовному просторі безумовно був російський Forbes. Він був на дві голови вище, ніж усе, що існувало в Росії, інших республіках, в Україні. Це був неймовірно крутий журнал. Кожна стаття, яку там читаєш, була «вау».
Якось я дізнався, хтось із журналістів сказав, що Forbes приходить в Україну. І я дзвонив туди, навіть Ложкіну щось писав. [Борис] Ложкін – власник UMH, який купив ліцензію. Я послав есемеску, що хочу працювати, відповіді не отримав. Потім дізнався, що Катерина Глазкова буде там працювати, я їй щось писав, дзвонив. Вона сказала, що нічого не знаю, приходь пізніше.
Я дуже хотів туди потрапити. Потім, коли прийшов Федорін, я напросився на зустріч. Він сказав: «О’кей, напиши щось». Я написав, відправив. Тиждень, два, нічого немає. Подумав: «Усе, прощай, мріє». Набрався відваги, подзвонив. А він каже: «А, я забыл, когда ты отправлял?» Я нагадав. «Нормальная заметка, – сказав він. – Переробив її повністю, а так – норма, приходь».
Так я потрапив у Forbes, і це важлива для мене історія. Потрапив оглядачем, а за півтора роки вже редагував тексти. Ще через рік став заступником головного редактора. А потім, коли Курченко купив, Федорін пішов, він пішов на три місяці раніше, ніж пішли ми, і я там півтора місяці був головним редактором журналу. І це вже був інший рівень, ніж просто репортерська робота. Це вже відома історія, що коли Курченко зайшов у журнал, то ми протримались тижні три, і вже при перших спробах цензури дружно пішли з журналу.
А потім ще місяць був Євромайдан. Це був зручний час, щоб помайданити. Я жив у центрі Києва, ми знімали квартиру, і було чим зайнятися. І після цих трьох цікавих і визначальних для країни місяців мене покликали в «Лігу» чи робити, чи реформувати-розвивати напрямок «ЛІГА.Бізнес».
Я попрацював два роки, потім пороху не стало. Всі газети позакривалися, і робити щось помітне і більш-менш якісне було не дуже важко. Були люди. І не було такої великої конкуренції. Тому за два роки, що я там працював, «ЛІГА. Бізнес» помітно розрісся. Отримав статус на ринку. А потім я пішов працювати в VoxUkraine. Три роки майже там попрацював, а потім мене покликали головним редактором в «Лігу», це було наприкінці 2018 року. І з початку 2018-го я – головний редактор LIGA.net, якщо коротко.
www.facebook.com/boris.davidenkoЯкщо порівнювати, як було тоді, коли ви починали працювати журналістом, і тим, що є сьогодні на ринку в Україні, то що видається найбільш дивним з теперішньої перспективи?
Кількість і якість людей, які тоді працювали в економічній бізнесовій журналістиці. Багато кажуть, що проблема української журналістики в бізнес-моделі. Це все так. Але зараз ви не створите ще одне бізнесове онлайн-видання. Ви просто не знайдете людей.
Кадровий голод?
Ви можете перекупити людей за великі гроші, там ще щось. Той героїчний перезапуск Forbes, який зробив Федорін, вони все ж таки взяли трохи людей з інших медіа. Але ще на одне ділове видання не буде людей. А коли я прийшов, там працювали люди, які зараз працюють на… вони очолюють інвест-компанії, є партнерами в компаніях великої четвірки, менеджерами у великому транснаціональному бізнесі.
До 2008 року це було, на мою думку, досить непогане місце, щоб працювати і заробляти досить пристойні гроші. З 2008 року почалася криза, яка збіглася з тим, що дуже швидко почала змінюватися модель: прийшов діджитал, журнали за декілька років майже всі стали збиткові, почали закриватися. А в Україні не було досить змістових спроб зробити більш талановитий бізнес на той час. І вже років тринадцять-чотирнадцять журналіст, який щось знає в економіці і орієнтований на гроші, йде працювати в піар, комунікацію.
Скільки часу, на вашу думку, потрібно, щоб повернутися до відсутності кадрового голоду і здорової конкуренції з великою кількістю талановитих людей на своїх місцях?
Я не знаю. Не робив дослідження. Але мені здається, що десь через три-п’ять років знайдеться відповідна бізнес-модель або хтось навчиться на Youtube на журналістиці заробляти притомні гроші, і це будуть не поодинокі випадки, якщо буде бізнес-модель і буде зарплата співзіставлена (вона не повинна бути більша ніж у піарі, але вона повинна бути у співзіставі).
Умовно кажучи, очільники комунікацій у великих компаніях чи у великих бізнесах заробляють у три-чотири-п’ять разів більше за мене. Ну, воно зараз теж погано, бо воно все одно витягує кадри, але вже на такому рівні воно не критичне.
Думаю, що я заробляю грошей достатньо для того, щоб не думати про наступну зарплату, цього вистачає на досить пристойне життя в Україні. А якщо ти журналіст-початківець, який прийшов, то тобі кажуть: зарплата 600 доларів; а якщо ти щось умієш і можеш, а в тебе стоїть поруч 1500 доларів зарплата, то звичайно, люди будуть відходити.
В одному з останніх інтерв’ю ви казали, що медіа – це про бізнес, але тут це поганий бізнес. Скажіть, будь ласка, чому в такому випадку ви залишаєтеся тут?
Маю просту відповідь: «Тут цікаво». Робота в медіа дуже цікава, ти швидко вчишся, ти як у консалтингу працюєш, але там проєкт іде три місяці, а в тебе є три дні, і за них тобі треба більш-менш пристойно розібратися, щоб не написати якихось дурниць. І це цікаво. Людям, які хочуть вчитися, які націлені на підняття вгору, це цікаво.
Якщо працюєш, умовно кажучи, в якійсь компанії – це треба, це корисно, це бізнес, але я думаю, що ці люди не приходять додому і не кажуть: «О, знаєте, я зробив дуже корисну справу». У журналістиці, у чесній журналістиці це відчуття безумовно є.
Стосовно того, що «поганий» чи, як я сказав, «складний бізнес», я можу пояснити, чому так. От рекламна модель – не треба тут довго говорити, що вона не дозволяє зробити якісне медіа. Рекламна модель дозволяє зробити у найкращому випадку велике, дуже велике і дуже жовте й дуже загальне медіа, та й то зараз це вже не дуже просто. А що залишається?
Нативна реклама, спецпроєкти – так, це частина верифікації заробітків. Але побудувати на цьому велику якісну історію не вийде. Грантові кошти? Це буде розуміння того, що це може закінчитися в будь-який момент. У будь-який момент Україна перестане бути цікавою донорам з точки зору розвитку демократії в цьому регіоні, й гроші у вас закінчаться. Залишаються гроші читачів, і це по суті єдина альтернатива.
І тут виявляється, що продавати інформацію в Україні… Це будь-де складно, а в Україні особливо складно. Тому що один і той же контент може бути історією про інформацію і історією про інструмент. Тридцять років тому все було зрозуміло: інформація у нас в газетах. А у рекламах чи на партійних зустрічах – це інструмент.
Потім інтернет усе це змішав, розмив. І люди вже не дуже розуміють: а це вже інформація чи це інструмент, тому що вони дуже схожі. Наприклад, політик веде свій блог. Це що – інформація чи це інструмент? А якщо він фінансує газету? А якщо олігарх фінансує політика чи фінансує медіа? А якщо це умовна Страна.ua, яка фінансується з навколоросійських грошей? Пересічні люди не дуже розрізняють це. Бо їм це дуже складно і не дуже потрібно. Тому це складний бізнес.
www.facebook.com/boris.davidenkoВ цьому контексті хочу запитати: чи мають великі медіа цілі, чи прагнуть чогось досягнути, щось довести, показати? І як ви шукаєте баланс між показниками масштабності, великої впливовості з одного боку і якістю новин, текстів з іншого?
Це постійний процес, боротьба, тому що медіа, якщо в ньому працюють амбіційні люди, буде тяжіти, дрейфувати до масовості. І на це є як психологічне пояснення, так і технологічне. Технологічне більш-менш зрозуміле: хороші журналісти, амбіційні люди хочуть, щоб їх читали. Цього можна досягти двома шляхами: постійно робити вау-матеріали чи робити матеріали для широкого загалу. Постійно робити вау-матеріали – майже неможливо.
Журналістика – робота синусоїдальна. Є спади, є підйоми. Питання тільки, який кут: він трошки йде вгору чи йде вниз? І це визначає, видатний буде журналіст чи не дуже. Тому журналісти починають тяжіти до загальних тем. І тут є робота редактора: інколи мотивувати, інколи запропонувати, а інколи говорити: «Давай-но ти зробиш щось «вау», складне, я дам тобі час, але спробуй, раптом вийде щось цікаве». І це дійсно робота редактора. І в нас це є. Навіть якщо новинарі кажуть, що хочуть щось зробити, то отримують на це час і додаткову фінансову мотивацію. Це одна складова.
А є інша складова – технічна чи технологічна, яка мені найбільше не подобається в сучасній журналістиці. Це великі платформи, які дуже потужно штовхають медіа до попсових загальників. Огріх фейсбука інтуїтивно зрозумілий: ви бачите, що там приймають в рай, тому треба зробити дуже-дуже незвичайне відео-фото. З гуглом трохи складніше. Зараз у великих медіа від 30 до 60 відсотків – трафік з гугла. І коли в тебе така залежність, якщо називати речі своїми іменами, ти починаєш орієнтуватись. А гугл-алгоритм дуже заточений на те, як часто будуть заходити на його новини.
І, звичайно, часто будуть клікати на новини, які цікавлять дуже багатьох людей. А в Україні, на жаль, більшість людей цікавлять не важливі новини, а що там буде з погодою, де можна дивитися футбольний матч і що летить на Марс, яка ракета? І тому медіа тяжіють до такого контенту.
Якщо продовжити цю тему, то якими є критерії успішності незалежних медіапроєктів? Чи це лише про гроші, чи не лише?
Це дуже складне питання, на яке кожен власник і кожен головний редактор, мабуть, дає собі відповідь сам. Якщо казати тільки про гроші, то UKR.NET – найбільш вдале видання в Україні, хоча це не є медіа, вони не виробляють свого контенту. А якщо казати не тільки про гроші, то є приказка: «Якщо газета закривається і на вулицю не виходить жодна людина, то це була погана газета». В цьому є сенс, тому що медіа повинні бути потрібними. Хоч комусь, хоч якійсь кількості людей, щоб вони помітили, що її немає. Медіа повинні задовольняти якусь потребу свого читача в інформації, в аналізі.
Якщо спростити, то медіа в світі і в Україні виконують декілька «рівнів»: інформувати, пояснювати, відстоювати (це інший рівень) справедливість, і – це я без пафосу – захищати демократію. Медіа – один зі стовпів демократії. В Україні, якщо подумати, медіа – одна з причин, чому Україна, єдина країна колишнього Радянського Союзу, крім балтійських країн, в якій є інститут вільних виборів, і це досить демократична країна.
Тобто українські медіа можуть бути погані, неякісні, можуть бути олігархічні, політизовані, але їхня плюралістичність, багатоголосся допомагає підтримувати демократію.
І з інформуванням у нас теж досить непогано: ми знаємо новини, ми знаємо, що відбувається, ці новини плюс-мінус достовірні. А ось із поясненнями у нас велика проблема.
У чому причина, на вашу думку, цієї проблеми?
Завжди можна сказати: якість людей, якість редакторів, якість інституцій. Але на більш абстрактному рівні, якщо порівняти з кіно: є бойовики, в яких завжди все зрозуміло, є герой, є злочинець, є антагоніст, протагоніст, і сюжет досить спрощений. А є фільми-драми, більш складні. Є кіно початку двадцятого століття, де немає однозначно поганих і однозначно хороших. Вони складні, життя складне. І фільм крутий за рахунок того, що показує складність.
Українська журналістика – як бойовики 80-х – 90-х років. В них є чорне і біле. І вона тяжіє до спрощення світу. Однозначно пояснити неможливо, чому так. З одного боку, мабуть, традиція, з іншого – запит читача, глядача, в якого зі свого боку ця полярність сформована тим, що є багато заангажованих медіа, які чітко кажуть: «Порошенко зрадник, Зеленський зрадник…» І коли ти знаходишся в такому медіаполі, то навіть хороші і незалежні медіа повинні конкурувати з журналістикою гасел: «Хороший – поганий; чорний – білий».
www.facebook.com/boris.davidenkoЄ декілька модних словечек: візія, місія, цінності. Різні люди по-різному до них ставляться. На мою думку, це важливі речі, якщо вони не просто написані на стіні. Якщо говорити про візію розвитку «Ліги» як медіа, про ідеальні чи напівідеальні картинки майбутнього, то які вони і яким чином допомагають долати виклики?
Редакція «Ліги» незалежна, і в таких речах, як виробництво, розповсюдження контенту має вирішальний голос, але Ligamedia – це компанія, в якій є маркетинг, власники. І точка зору умовного редактора – буду без імен – може відрізнятися від точки зору власника. І це добре. Тому що власник не бере людей, яких тільки він хоче бачити, їх наймає головний редактор чи інші редактори. Це може бути досить різнорідно.
Наша візія звучить так: «Ligamedia – успішний медіа-бізнес, який бере активну участь у становленні прогресивної України». Це річ, яка об’єднує інтереси власників, інтереси бізнесової частини, інтереси редакції. Але якщо казати про редакцію, то вона безумовно усвідомлює, що треба бути бізнесом, тому що це дає справжню незалежність.
Якщо казати про редакцію, то наші цінності (в «Лізі» їх шість чи сім) можна описати одним чи двома словами: достовірність і чесність. Ти десять редакторів чи журналістів розбуди серед ночі й запитай: «Головна цінність Ліги?» – «Достовірність». І пішов спати.
У нас є редакційний кодекс, він прописує багато: і про конфлікт інтересів, і незалежність, і пошуки співпраці з комерційними відділами, і нашу співпрацю з коментаторами, експертами, аналітиками. Але все це теж можна вкласти в один простий підхід – ми максимально чесні з читачем, чесно робимо свою роботу, чесно визнаємо, якщо є помилки, чесно попереджаємо, якщо в нас партнерський проєкт чи реклама. Чесність з читачем – головне, що допомагає мені в прийнятті складних рішень.
З огляду на нові виклики, новий підхід молоді до роботи як створити хороший колектив і хороший фон в колективі? Як вести за собою, щоб досягати успіхів?
Недавно я прочитав книжку одного із засновників великого ваучерного фонду Andreessen Horowitz Бена Ґоровіца «Ви те, що робите”. Культура в компанії і в редакції – надзвичайно важливі. Зрештою нічого не залишиться, окрім культури, як ми приймаємо рішення в складних ситуаціях. Тому можна, звичайно, цінності на стінах писати, і треба місії, візії знати, але треба робити речі складні, популярні, визначальні у складних ситуаціях.
Редакція – дуже складний організм. Тут немає головних, немає нарізки завдань, бо так воно може ефективно працювати два-три дні, доки всі талановиті люди від вас не звільняться, якщо ви будете їм жорстко наказувати, що робити, а що – ні. Це процес розмов, інколи неприємних, можливо, в критичних ситуаціях на підвищених тонах чи з ненормативною лексикою, але правдивих, відвертих.
Рішення, останнє слово за мною, але воно компромісне. Я не прийму рішення «так», якщо всі інші редактори скажуть: «Та ні, Борю, що ти робиш? Не туди». Я або їх переконаю за допомогою аргументів, а не авторитету, або піду ще подумаю, можливо, вони мають рацію.
Як керувати людьми? Показати їм цікаві завдання, дати інструменти та не заважати.
www.facebook.com/boris.davidenkoЯкі правила ви ніколи не порушити у своєму житті? У своїй роботі?
Ніколи не візьму гроші, не буду підтасовувати тексти заради чиїхось інтересів. На жаль чи на щастя, останній раз мені щось пропонували – завуальований хабар – давно, коли в Forbes працював. Репутація ж іде попереду. І якщо я перші п’ять разів відмовився, то шостий раз ніхто до тебе не приходить. Це головне правило.
Я намагаюся бути урівноваженим і об’єктивним у прийнятті своїх рішень, щоб не було улюбленців, щоб не було десяти рівнів прийняття рішень. Чи виходить воно у житті? Мабуть, не завжди. Треба визнавати свої помилки. Але я принаймні намагаюся. Що ще не зроблю? Мабуть, я багато чого не зроблю.
Будучи журналістом, я не буду агітувати за когось. Проблема української журналістики – забагато активізму і замало професіоналізму. В мене теж замало професіоналізму, але я намагаюся активізм не нести в редакцію.
Для багатьох наших колег ви є прикладом, тож доволі коротко скажіть: чому не варто йти в медіа? Три причини. І чому обов’язково варто?
Не варто йти в медіа, якщо хочете заробляти гроші. Якщо найбільша цінність для вас – гроші, то це поганий вибір. Буде довго й важко йти, поки дійдете до досить невеликих зарплат, якщо порівнювати з іншими топпозиціями. В медіа чесно заробляти, будучи навіть головним редактором, від двох до п’яти тисяч доларів – це поки досить складно. Набагато скоріше ви можете це заробити в інших сферах.
Якщо заробляти нечесно, іти шляхом умовного Саші Дубінського, іти на морально-етичні компроміси, тоді… Тому гроші – це не те місце, а все інше – те, якщо ви хочете мати від своєї роботи відчуття корисності, причетності до важливих справ на вашому ринку, у вашому місті, у вашій країні. Але не треба переоцінювати, брати на себе зайвого і вважати, що ви всі тут прийшли з вулиці і впливаєте на президента й інші процеси. Але все ж таки на щось ви будете впливати. Ви будете захищати справедливість, інколи допомагати людям, будете стояти на боці добра – це класні відчуття. Це глобально, а конкретно – це просто фантастична нагода, фантастичний шанс, що ви можете швидко вчитись. Хочете розібратися в агро – йдіть в агрожурналісти. Через два роки зможете перейти в консалтинг аграрний. Політична журналістика – ви теж дуже швидко розберетеся, хто є хто. Але треба вибрати правильну редакцію і працювати з правильними людьми.
Віталій Портников. Питання чесності: Крим і білоруси
Спеціально для Крим.Реалії
Колишній кандидат на посаду президента Білорусі Світлана Тихановська ‒ учасники протестів у Мінську та інших містах цієї країни вважають її переможцем виборів голови держави ‒ в інтерв’ю Литовському телебаченню сказала, що не хотіла порушувати питання Криму, адже представники опозиції «не хотіли, щоб це питання якось роз’єднало нас».
На перший погляд, логіку Світлани Тихановської не так складно зрозуміти. Проти фальсифікації підсумків президентських виборів у Білорусі та авторитарного режиму Олександра Лукашенка виступають найрізноманітніші люди ‒ й у них може бути різне ставлення до питання про окупацію Кримського півострова Російською Федерацією. Але, з іншого боку, впевнений, питання Криму ‒ це таке ж питання про чесність, як і питання про результати президентських виборів у Білорусі.
Адже якщо ти згодний із тим, що якась держава може за допомогою сили та погроз захопити територію іншої держави, провести там сфальсифікований референдум і на підставі цього підтасованого голосування оголосити чужу територію своєю, а громадян, які живуть на цій території ‒ громадянами своєї власної країни, то чому ти не можеш погодитися з фальсифікацією підсумків президентських виборів у своїй власній країні?
І в тому, і в іншому випадку – йдеться про порушення права, про неповагу до людей, про презирство до державних інституцій
І в тому, і в іншому випадку – все вирішується за допомогою сили, і в тому, і в іншому випадку – важливий не твій голос, а автомат у руці «ввічливого зеленого» диверсанта, який, схоже, вже чистить зброю в очікуванні наказу стріляти у протестувальників ‒ громадян Республіки Білорусь. І в тому, і в іншому випадку – йдеться про порушення права, про неповагу до людей, про презирство до державних інституцій. І в цьому дії президента Росії Володимира Путіна, упевнений, нічим не відрізняються від дій президента Білорусі Олександра Лукашенка.
Питання про окупацію Криму має зовсім не роз’єднувати, а об’єднувати білорусів
Саме тому я наполягаю на тому, що питання про окупацію Криму має зовсім не роз’єднувати, а об’єднувати білорусів. Що люди, які виступають проти фальсифікації підсумків президентських виборів у власній країні, мають із такою ж упевненістю виступати проти окупації Криму Росією саме тому, що і фальсифікація, і окупація ‒ це явища одного порядку.
І в міру розвитку білоруських протестів необхідність розуміння цього простого факту стає, думаю, все очевиднішою. Уже Світлана Тихановська, яка була гранично обережна з питаннями про Крим у дні президентської передвиборчої кампанії, зараз, в інтерв’ю Литовському телебаченню прямо говорить, що «Крим відійшов іншій державі всупереч міжнародним законам».
І, схоже, така ж еволюція відбувається і в самій Тихановській, і в її співвітчизників за багатьма іншими принциповими питаннями. Якщо практично всю свою передвиборчу кампанію Тихановська зверталася до білорусів російською мовою, то тепер, перебуваючи у вимушеній еміграції, вона все частіше звертається до співвітчизників їхньою рідною мовою, вигнання якої з державних інституцій та суспільного життя стало одним із важливих «досягнень» правителя.
Якщо протести починалися під червоно-зеленими прапорами, які асоціюються не стільки з самою Білоруссю, скільки з авторитарним режимом Лукашенка, то зараз практично завжди ми бачимо в учасників протесту національні біло-червоно-білі прапори білоруського народу. І це логічно.
Тому що проведення чесних виборів ‒ тільки один з елементів державного самовизначення Республіки Білорусь і відродження білоруського народу.
Без поваги до своєї мови та своєї національної символіки, без прихильності до права ‒ серед іншого і розтоптаного Кремлем у Криму міжнародного права, говорити ні про суверенітет Білорусі, ні про відродження білоруського народу та формування білоруської політичної нації, впевнений, просто не доводиться.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
| Уроки любви (The Luminous Cruise Chronicles # 7) — пользователем Цена честности (Автор Goodreads) 4.60 средняя оценка — 112 оценок — опубликовано 2020 г. — 2 издания | Хочу почитать сохранение…
Книга оценок ошибок.Обновите и попробуйте еще раз. Оценить книгу Очистить рейтинг 1 из 5 звезд2 из 5 звезд3 из 5 звезд4 из 5 звезд5 из 5 звезд | |
| All of Me (Серия «Безумные мысли», книга 1) — пользователем Цена честности (Автор Goodreads) 4,68 средняя оценка — 65 оценок — 3 издания | Хочу почитать сохранение… Книга оценок ошибок.Обновите и попробуйте еще раз. Оценить книгу Очистить рейтинг 1 из 5 звезд2 из 5 звезд3 из 5 звезд4 из 5 звезд5 из 5 звезд | |
| Назад к нам (Семейная книга Филлипсов 1) — пользователем Цена честности (Автор Goodreads) 4,32 средняя оценка — 41 оценка — 3 издания | Хочу почитать сохранение… Книга оценок ошибок.Обновите и попробуйте еще раз. Оценить книгу Очистить рейтинг 1 из 5 звезд2 из 5 звезд3 из 5 звезд4 из 5 звезд5 из 5 звезд | |
| Блок писателя — пользователем Цена честности (Автор Goodreads) 4,59 средняя оценка — 37 оценок | Хочу почитать сохранение… Книга оценок ошибок.Обновите и попробуйте еще раз. Оценить книгу Очистить рейтинг 1 из 5 звезд2 из 5 звезд3 из 5 звезд4 из 5 звезд5 из 5 звезд | |
| Ленивец: Эротический короткометражный фильм о семи смертных грехах — пользователем Цена честности (Автор Goodreads) 4.87 средняя оценка — 30 оценок | Хочу почитать сохранение… Книга оценок ошибок.Обновите и попробуйте еще раз. Оценить книгу Очистить рейтинг 1 из 5 звезд2 из 5 звезд3 из 5 звезд4 из 5 звезд5 из 5 звезд | |
| Сотворяя нас (Семейная серия Филлипсов) Книга 2 — пользователем Цена честности (Автор Goodreads) 4.60 средняя оценка — 15 оценок | Хочу почитать сохранение… Книга оценок ошибок.Обновите и попробуйте еще раз. Оценить книгу Очистить рейтинг 1 из 5 звезд2 из 5 звезд3 из 5 звезд4 из 5 звезд5 из 5 звезд | |
| Сделайте это для вас — пользователем Цена честности (Автор Goodreads) 4,57 средняя оценка — 7 оценок | Хочу почитать сохранение… Книга оценок ошибок.Обновите и попробуйте еще раз. Оценить книгу Очистить рейтинг 1 из 5 звезд2 из 5 звезд3 из 5 звезд4 из 5 звезд5 из 5 звезд | |
| Летние рассказы: Книга 1 — пользователем Цена честности (Автор Goodreads) 0.00 средняя оценка — 0 оценок | Хочу почитать сохранение… Книга оценок ошибок.Обновите и попробуйте еще раз. Оценить книгу Очистить рейтинг 1 из 5 звезд2 из 5 звезд3 из 5 звезд4 из 5 звезд5 из 5 звезд | |
| Летние рассказы: Книга 2 — пользователем Цена честности (Автор Goodreads) 0.00 средняя оценка — 0 оценок | Хочу почитать сохранение… Книга оценок ошибок.Обновите и попробуйте еще раз. Оценить книгу Очистить рейтинг 1 из 5 звезд2 из 5 звезд3 из 5 звезд4 из 5 звезд5 из 5 звезд |
Готовы ли мы платить цену честности? • Психотерапия Тима Хилла
Для многих из нас важно, чтобы люди вокруг нас были честными. Мы хотим доверять тому, что слышим. И наоборот, когда мы рядом с людьми, которых мы не считаем честными, это может иметь на нас большое влияние. Однако готовы ли мы заплатить цену честности?
Изображение предоставлено: © Курхан — Bigstockphoto.com
Мы говорим, что хотим честности …
Жить в мире, где люди честны друг с другом, — это идеал, к которому стремятся многие люди. Время от времени их предавали, лгали и вводили в заблуждение, и это часто причиняет огромную боль и ущерб. Это также приводит к эрозии доверия, и в будущем становится сложнее доверять людям.
Для многих людей это самая большая потеря, которую они терпят из-за нечестности других — их способность доверять другим.
… но мы находим нашу честность трудной
Первое следствие жизни в мире, где люди честны друг с другом, — это то, что мы также должны быть безупречно честными.Это жесткий стандарт, которого придерживаются. Это означает, что больше не нужно позолачивать лилии, маленькую белую ложь или защищать людей от правды.
Это значит говорить правду, даже когда это сложно и даже когда это только ухудшает ситуацию. Однако это не означает, что вы всегда высказываете свое мнение. Правда и мнение — это не одно и то же.
Нам нужно набраться смелости, чтобы услышать чистую правду…
Второе следствие честной жизни — это достаточно храбрости, чтобы слышать правду.Это означает открытость и устойчивость. Мы можем ожидать услышать это от них только тогда, когда другие видят, что мы можем нести честность.
… и достаточно решительно, чтобы искать его
Третье следствие честной жизни — это быть достаточно храбрым, чтобы искать истину. Когда мы начинаем искать истину, мы не знаем, что найдем, но должны быть готовы ко всему. Нам может быть менее комфортно с правдой, чем с ложью, но, по крайней мере, правда дает нам то, с чем можно работать.
Терапия — это близкое знакомство с истиной
Начало процесса психотерапии — это начало процесса правдивости о себе; видеть себя таким, какой вы есть на самом деле, реагировать на свои настоящие потребности и искать истину в других. Это непросто, но может быть очень полезным. Цена честности высока, но и награда тоже.
Дайте мне знать, что вы думаете в комментариях. А теперь прочтите о четырех практических способах помочь кому-то горевать.
— Тим Хилл
Эта работа находится под международной лицензией Creative Commons Attribution-NonCommercial-ShareAlike 4.0.
Я делаю эту работу, потому что верю, что с правильной помощью и поддержкой люди меняются — я вижу это постоянно. Независимо от того, сражаетесь ли вы с чем-то большим или маленьким, я считаю, что изменения возможны, даже когда вы не знаете, как измениться, когда все кажется безнадежным или когда шансы складываются против вас
Небесные изображения | Какая цена честности? Обзор Брендана Дэвиса
20 марта Какая цена честности? Обзор Брендана Дэвиса
Отправлено в 00:38 в новостях компании Celestial PicturesВо многих фильмах герои могут страдать, но присоединиться к ним в их путешествии легко.В фильме What Price Honesty? Режиссер Патрик Юн Хо-Чуен рисует мрачный моральный мир, заставляющий зрителя задаться вопросом, как далеко они бы пошли по пути героя, если бы оказались на месте главного героя. . Как следует из названия, цена честности, не говоря уже о герое, действительно высока.
Я слышал о What Price Honesty в течение некоторого времени, и у меня было много ожиданий, но я был удивлен, насколько мучительно это было смотреть. Не просто потому, что это непоколебимый фильм, где герой физически страдает за свои принципы, а потому, что он заставил меня исследовать мою собственную мораль.Это достигается путем демонстрации того, какую цену герой должен заплатить, чтобы соответствовать своим идеалам. Это фильм, в котором коррумпированные награждаются, а справедливые часто наказываются, где умные и сильные выживают, а слабые или глупые погибают. Короче говоря, это мир, в котором нет ничего хорошего в правильных поступках. Все поступки праведности совершаются ради самих себя, и в конце концов зрителю остается подумать, стоит оно того или нет. Вы почти хотите, чтобы герой просто отпустил это, потому что вы рано чувствуете, что у него не будет ничего хорошего.Я не буду портить результат. Скажу только, что в этом отношении фильм невероятно эффективен.
Пай Пяо превосходен в роли преданного констебля Хэ Чжун Хэна, пытающегося быть справедливым в несправедливом мире. В начале фильма он узнает, что буква и дух закона имеют очень мало значения. Его начальство заботится только о доходах, которые он получает за счет взяток и других средств. Это констебли, у которых нет проблем с арестом невиновных и принуждением их купить свой путь к свободе.Они также натирают локти бандитам и убийцам, когда им удобно. В отличие от этого, Хэ Чжун Хэн желает оставаться верным своим принципам. Вы можете почувствовать тяжесть этого бремени в игре Пай Бяо, когда становится ясно, насколько он одинок.
Остальная отливка тоже цельная. Сунь Цзянь в роли Ло Чжана потрясающий; великолепен в боевых действиях и убедителен в роли конфликтующего друга и коллеги-констебля Хэ Чжун Хэна. Лили Ли Ли-Ли переезжает в качестве жены одного из констеблей, и она одна из немногих, кто, кажется, невосприимчив к развращению их мира.Несмотря на то, что она была короткой, я нашел, что время, проведенное ею вместе с Джейсоном Паем Пяо на экране, было одним из самых захватывающих в фильме. Есть много хороших злодеев. Ло Ли запомнился как бандит по имени Сан Лонг, владеющий гуандао. Кеунг Хон, Чан Шен и Чианг Нан — все они играют грязных чиновников и помогают понять, что в бюрократии существует бесконечная коррупционная иерархия. Каждый чувствует себя отличным и порождает свою собственную порочность.
Мир кажется очень реальным, отчасти потому, что в него так легко поверить.Как зритель, я чувствовал одиночество Хэ Чжун Хэна, и временами это было похоже на то, что я оказался в ловушке рядом с ним. В тюрьме есть расширенный эпизод, который мне показалось действительно трудным для просмотра. Не потому, что это было особенно шокирующим или кровавым, а потому, что заставляло меня терпеть с персонажем.
Хотя я не особо много говорил о боевых сценах, потому что они плохие или их не так много. Их довольно много, и все они мне очень понравились. Мне особенно понравилось включение ударов ногами в фехтование.Я обычно ожидаю качественных ударов ногами в фильмах с участием Сунь Цзянь, и здесь есть масса возможностей для всех, кто участвует. Мне также понравилось противостояние с Sun Long Ло Ли в Храме рыцарства. Но я просто не сосредоточился на хореографии боя, когда смотрел What Price Honesty? . Мое внимание было полностью сосредоточено на моральных затруднениях Хэ Чжун Хэна и на персонажах фильма.
Фильмы на эту тему часто заканчиваются чем-то катарсическим или эмоционально удовлетворяющим.Даже если главный герой умирает, кое-что было решено значимым образом; смерть служит цели (даже если эта цель — просто погаснуть во славе). Опять же, концовку не выдам. Я скажу, что на первый взгляд этот фильм, кажется, достигает этих конечных целей, но как зритель я чувствовал себя побежденным. Кровопролития много, но славы в нем мало. Решение есть, но оно только делает мир фильма более несправедливым и менее обнадеживающим. Вы чувствуете, что все вернулось на круги своя.Это заставило меня вернуться к фильму и посмотреть, где все пошло не так (опять же наилучшим образом). Это также оставило у меня вопросы. После фильма я обнаружил, что разбираю мораль фильма и пытаюсь разобраться в ней. Это был фильм, который мне пришлось пересмотреть почти сразу, хотя бы потому, что я все думал о нем. Этот фильм дал мне тот опыт, который я ищу, когда смотрю эти фильмы, но он также дал мне то, о чем я не знал, что хотел бы увидеть.
Смотреть Какая цена честности? сейчас!
Брендан Дэвис — писатель, дизайнер игр и энтузиаст кино уся.Вы можете прочитать многие из его обзоров в блоге Bedrock или посмотреть его видео на YouTube.
Цена честности — Common Hymnal
Примерно 20 с лишним лет назад я услышал песню Кита Грина под названием «Мои глаза засохли». В первой строке говорилось: «Мои глаза сухие, моя вера стара, мое сердце жестко, мои молитвы холодны». Вау … Я не уверен, что могу представить, что слышу это по христианскому радио сегодня, и не могу представить, как это отображается на огромном экране, в то время как массы поют, подняв руки и закрыв глаза.Но я помню, как слышал эти слова в старшей школе, через пару десятилетий после того, как они были написаны и записаны, и думал: «Это я».
Я не уверен, что знаю все причины, по которым мы отодвинули такие песни на второй план, но я думаю, что мы рискуем что-то потерять. Это то, что мы находим в Псалмах, когда Давид говорит: «Почему ты так подавлен, душа моя?» Это последователь Бога, признающий: «Эй, иногда у меня этого нет». Когда я читаю эти строки из Псалмов, я чувствую огромное утешение, зная, что могущественный человек Божий чувствовал себя низким, напуганным, маленьким… таким же, как я.
Вы знаете, я читал в Священных Писаниях, что «его сила совершенствуется в моей слабости», но я слышу, как соавторы и издатели говорят: «Эй, давай не будем туда идти». Итак, мы продолжаем писать об одной стороне истории — триумфе, победе, улыбке. Я думаю, если мы будем полностью честны, конечно, мы все равно напишем несколько победных песен, потому что это очень реальная часть нашей жизни в Боге — это цель, прибытие. Но мы также напишем несколько песен о наших ошибках, потому что это тоже очень реальная часть.В нынешних условиях мы, писатели, можем заплатить цену, потому что те песни, которые касаются слабости, с меньшей вероятностью будут записаны, с меньшей вероятностью охватят церковь, как лесной пожар — и, осмелюсь сказать, — менее вероятно, что они принесут доход. Это может цена абсолютной честности.
Интересно, но какую цену мы платим за то, что не до конца честны? Есть ли дети, мамы, папы, которые будут трудиться в одиночестве, чувствуя себя недостаточно хорошими, недоумевая, почему у них нет такой необузданной веры? Будут ли они думать, что следование за Христом предназначено только для счастливых, уравновешенных и оптимистичных людей, у которых все это выяснено? Неужели это цена, когда мы скрываем часть правды? Или им было бы полезно услышать больше выражений человеческой слабости, песен, которые подтверждают их даже в их сомнениях и неудачах, но в конечном итоге привлекают их к единственному Источнику силы? Нет, мы, конечно же, не хотим уделять все внимание нашей немощи за счет празднования его восстановительной и искупительной работы.Он всегда должен быть в центре внимания и предметом нашего поклонения. Но есть способ одновременно признать, кто мы. Возлюбленные, да, слава Богу. Восстановлено, абсолютно. Но все же… иногда ломается.
Итак, каковы наши цели как авторов песен в вере? Готовы ли мы быть честными и прозрачными в наших собственных собраниях, на наших собственных записях, даже если эти песни не попадут на вершину рейтинга CCLI? Мы видим в этом ценность? Я надеюсь, что мы это сделаем, и я надеюсь, что мы никогда не будем использовать обещание популярности, признания или дохода как причину, чтобы ограничиться одной стороной истории.
Пол Дункан
Управление ИТ-проектами: можно ли поставить цену на честность?
Джанет Дамен
Было много долгих и горячих дискуссий о ценности честности в бизнесе. Есть те, кто считает, что, будучи честным, вы теряете власть, теряете контроль и теряете преимущество. Есть и другие, которые считают, что честность — это основа добросовестности и истинное определение респектабельного делового человека. Конечно, в бизнесе бывают моменты, когда вам нужно держать свои карты близко к жилету, чтобы эффективно вести переговоры о сделке или деловой сделке.Бывают и другие случаи, когда неразглашение информации может нанести вред вашему бизнесу и стоить вашей организации значительного количества времени и денег.
Что подпадает под категорию честности? Подпадает ли утаивание информации под категорию нечестного — на основании лжи о бездействии? Нечестно ли быть слишком оптимистичным в надежде на улучшение ситуации? А как насчет лжи, чтобы попытаться защитить невиновных? Как несколько хорошо продуманных и немного нестандартных сведений могут быть негативными?
Спонсоры проектов задают тон и подают пример.Если спонсор утаивает или искажает информацию, успех проекта оказывается под угрозой. Руководители проектов находятся в аналогичном положении и, как таковые, являются фундаментом, на котором строится остальная часть команды. Ожидается, что каждый член команды полностью раскроет то, что он знает, о чем беспокоится и даже о том, чего он не знает. Команда в целом поддерживает симбиотические отношения друг с другом, доверяя действиям и словам друг друга для достижения успеха. Если проект и его команда не могут доверять друг другу, катастрофа неминуема.Вот несколько областей, в которых честность бесценна для репутации и карьеры людей.
Объем: Насколько честно выставлен объем? Был ли объем увеличен в попытке увидеть, сколько можно заполнить в рамках выделенного времени и бюджета? Сброс ожиданий по мере того, как объем сокращается, чтобы соответствовать тройному ограничению, является очень сложной задачей и сильно влияет на доверие к команде внедрения. Руководители проектов оказались в центре трехсторонней борьбы между спонсором, бизнесом и командой проекта.Тон проекта сразу же переходит от волнения и ожидания к разочарованию и раздражению. Доверие утрачивается, а вина выходит из-под контроля в попытке найти источник обмана. В этом сценарии нет победителей, и первое сокращение является самым важным для репутации проекта.
Даты: Насколько честны вехи и сроки выполнения основных работ? Часто даты вехи искусственно втягиваются, чтобы создать буфер для проскальзывания. Большинство специалистов по проектам автоматически заставляют себя выполнять обязательства, в которые они верят.Целостность дат важна для команды и важна для морали и мотивации всей команды. Как только на менеджера навешивают ярлык человека, искусственно назначающего свидания, он теряет доверие к своей команде. И наоборот, если члены проектной группы дают дополнительные оценки работы, доверие внутри команды подрывается. В этом случае все даты являются «воображаемыми», независимо от реальности. Избавиться от иллюзий реальности могут только Уолт Дисней и Pixar.
Статус: Тогда есть честность статуса и продвижения проекта.Не каждое обновление статуса является преднамеренно неточным, так как на пути всегда есть неизвестные и сюрпризы. Поговорка о том, что последние 20% занимают 80% времени, — это алгоритм, который заставляет многих менеджеров проектов регулярно терять сон. Руководители проектов, которые раньше работали со своей командой, могут оценить точность статуса. Хороший менеджер проекта знает, когда бросить вызов и как проверить статус, чтобы лучше управлять общей картиной прогресса на сегодняшний день. Но самая большая неправда — это когда статус проекта искажается на уровне спонсора.Руководители проектов, которым нельзя доверять точно представлять, что происходит в проекте, могут поставить под угрозу свою профессиональную репутацию; стоимость которого выходит далеко за рамки текущего проекта.
Трудно понять, как отсутствие честности могло быть связано с обретением власти или сохранением контроля; когда цена обмана рассчитывается путем сложения ущерба репутации, стоимости несвоевременных сроков и потери приверженности общей цели. Простите за честность, но мне нужно поддерживать репутацию; и вы тоже должны.Будьте менеджером проекта, в которого может поверить ваша организация; и пусть правда начнется с тебя.
Джанет — партнер Avout по оказанию услуг по доставке, который уделяет особое внимание обеспечению общей эффективности и качества каждого взаимодействия. Она имеет более чем 20-летний опыт управления проектами в ИТ-индустрии, специализируясь на внедрении новых технологий Oracle. Следуйте за ней в Twitter @JanetDahmen.
Цена честности Кунг-фу — Кунг-фу — Кружка
Страна— Выберите страну —United StatesAfghanistanAlbaniaAlgeriaAmerican SamoaAndorraAngolaAnguillaAntarcticaAntigua и BarbudaArgentinaArmeniaArubaAustraliaAustriaAzerbaijanBahamasBahrainBangladeshBarbadosBelarusBelgiumBelizeBeninBermudaBhutanBoliviaBosnia и HerzegovinaBotswanaBouvet IslandBrazilBritish Индийский океан TerritoryBrunei DarussalamBulgariaBurkina FasoBurundiCambodiaCameroonCanadaCape VerdeCayman IslandsCentral африканских RepublicChadChileChinaChristmas IslandCocos (Килинг) IslandsColombiaComorosCongoCongo, Демократическая Республика theCook IslandsCosta RicaCote D’IvoireCroatiaCyprusCzech RepublicDenmarkDjiboutiDominicaDominican RepublicEast TimorEcuadorEgyptEl SalvadorEquatorial GuineaEritreaEstoniaEthiopiaFalkland (Мальвинские) острова Фарерские IslandsFijiFinlandFranceFrance , Метрополитен, Французская Гвиана, Французская Полинезия, Южные территории Франции, Габон, Гамбия, Грузия, Германия, Гана, Гибралтар, Греция, Гренландия, Гренада, Гваделупа, Гуам, Гватемала, Гвинея, Гвинея-Бисау, Гайана, Гаити, Острова Херда и Макдональда, Хонд urasHong KongHungaryIcelandIndiaIndonesiaIraqIrelandIsraelItalyJamaicaJapanJordanKazakhstanKenyaKiribatiKorea, Республика ofKuwaitKyrgyzstanLao Народная Демократическая RepublicLatviaLebanonLesothoLiberiaLibyan Арабская JamahiriyaLiechtensteinLithuaniaLuxembourgMacauMacedonia, бывшая югославская Республика ofMadagascarMalawiMalaysiaMaldivesMaliMaltaMarshall IslandsMartiniqueMauritaniaMauritiusMayotteMexicoMicronesia, Федеративные Штаты ofMoldova, Республика ofMonacoMongoliaMontenegroMontserratMoroccoMozambiqueMyanmarNamibiaNauruNepalNetherlandsNetherlands AntillesNew CaledoniaNew ZealandNicaraguaNigerNigeriaNiueNorfolk IslandNorthern Mariana IslandsNorwayOmanPakistanPalauPanamaPapua Новый GuineaParaguayPeruPhilippinesPitcairnPolandPortugalPuerto RicoQatarReunionRomaniaRussian FederationRwandaSaint Киттс и NevisSaint LuciaSaint Винсент и GrenadinesSamoaSan MarinoSao Томе и PrincipeSaudi ArabiaSenegalSerbiaSeychellesSierra LeoneSingaporeSlovakia (Словацкая Республика) СловенияСоломоновы Острова СомалиSou th АфрикаЮжная Джорджия и Южные Сандвичевы островаИспания Шри-ЛанкаSt.Елена Пьер и MiquelonSurinameSvalbard и Ян Майен IslandsSwazilandSwedenSwitzerlandTaiwanTajikistanTanzania, Объединенная Республика ofThailandTimor Тимор, Демократическая Республика ofTogoTokelauTongaTrinidad и TobagoTunisiaTurkeyTurkmenistanTurks и Кайкос IslandsTuvaluUgandaUkraineUnited арабских EmiratesUnited KingdomUnited Штаты Экваторияльная IslandsUruguayUzbekistanVanuatuVatican City State (Святой Престол) VenezuelaViet NamVirgin острова (Британские) Виргинские острова (США) Уоллис и Футуна IslandsWestern Сахара, Йемен, Югославия, Заир, Замбия, Зимбабве,
Разрешить TeePublic использовать мои дизайны на рекламных платформах.
Истинная цена честности…. Честность и верность — ключ к успеху. Если двое… | Кэтрин Фосс
Итак, читая между строк, я говорю, что горжусь своей правдивостью и честностью, и что я ожидаю этого от тех, кто в моей жизни. Я знаю, что некоторые, в том числе мои близкие, на основании моей жизни будут утверждать, что это лицемерие. Понимаете, я трансгендер, и я не всегда открыто говорил об этом. Есть много причин для такой недостаточной открытости — беспокойство, личное непонимание, боязнь последствий.Я скрывал свою истинную гендерную идентичность от мира более четырех десятилетий, а в течение некоторых из этих лет я даже скрывал ее от себя.
Но действительно ли все так ясно относительно того, как каждый из нас определяет, что является правдой?
Истина ~ то, что верно или соответствует фактам или реальности
— Oxford English Dictionary
Я возвращаюсь к своему логическому / научному мышлению… какие эти слова можно измерить объективным образом? Что правда»? Ваше определение «факта» или «реальности» такое же, как у меня?
Я бы сказал, что эта «истина» зависит от знания неоспоримого факта… чего-то, что можно проверить и доказать… чего-то, что можно повторить.Итак … что мы делаем, когда даже определение «истины» вызывает споры? Мы слышим о тех, кто без тени сомнения верит, что Земля плоская, и никакой «факт», представленный им, не убедит их в обратном. Гравитация, фотографии из космоса или видимая кривая земли с самолета отклоняются как выдумка или иллюзия. Точно так же те, кто непреклонен в том, что есть только мужчины и женщины, мужчины и женщины… нет ничего другого, в то время как естественные вариации в генетике порождают десятки типов интерсекс-состояний, которые хорошо задокументированы и изучены.
Иногда попадает ближе к дому. Возьмем, к примеру, мнение о том, что я поступал нечестно со своим партнером, семьей и друзьями, не открываясь раньше в жизни. Кто-нибудь может сказать наверняка, что я вел себя нечестно?
Честный ~ свободный от обмана и лжи
— Oxford English Dictionary
Я бы сказал, что не было нечестности, поскольку не было ясной правды… не было неоспоримого факта. В своей жизни я знал, что во мне есть что-то особенное … но за 40 с лишним лет жизни я не мог неоднократно проверять и доказывать, что на самом деле я должен был перейти, чтобы жить.