Що таке міф міста і навіщо він потрібен?
Майже у кожному, хай навіть не великому місті, туристам обов’язково розкажуть особливу легенду про те чим або ким воно славне. Або принаймні запропонують відвідати «місце сили», якого ніде більше знайти не можна. Усе це — міські міфи, які подекуди стають відомішими за справжню історію міста.
«Куфер» пояснює, як і для кого формуються такі історії, і навіщо вони місту насправді.
Що таке міф взагалі і при чому тут міста?Міфологія зародилася разом із суспільством як спосіб осягнення навколишнього середовище, спроби вибудувати уявлення про світ і людей. Первісна людина знала лише себе і членів свого племені, а от світ довкола був для неї неосяжним та ворожим, пояснює культурологиня, професорка КНУ імені Тараса Шевченка Наталія Кривда.
Аби пояснити для себе те, що її оточує, створити цілісну і несуперечливу картину світу, людина «називає предмети, процеси і явища і розказує про них історії», тобто створює міф. Для нас сьогоднішніх ці історії виглядають як історії про богів та героїв, хоча насправді це уявлення архаїчних людей про їхні взаємини з універсумом.
Завдяки міфу наші предки формують стосунки зі своїм оточенням і собою, а ще передають свої знання наступним поколінням.
При цьому давні люди олюднюють (або антропоморфізують) природні стихії, сили природи, тваринний і рослинний світ, тобто наділяють їх суто людськими рисами та почуттями.
Для людини світ стає живим, а кожний предмет чи явище набувають свого, ніби «людського» характеру.
Ми так говоримо і сьогодні: земля навесні прокидається, вітер дмухає, сонце стає, небо хмуриться — ми використовуємо стосовно природи й світу ті самі дієслова, що описують дії чи стан людини.Так простіше зрозуміти походження речей та подій — через співставлення природних процесів з людськими якостями чи функціями.
Так простіше зрозуміти походження речей та подій — через співставлення природних процесів з людськими якостями чи функціями.Людина і досі схильна ставитися до світу як до живого організму. Мешканці міста часто описують його як живу істоту, яка має свій характер і проявляє його. Тому у розмовах місто стає другом чи ворогом, когось воно приймає, когось — ні. Наслідком такого олюднення стають історії про конкретні події чи героїв, тлом для яких виступає міський простір — міфи міста.
Міфи-перекази створюють систему уявлень про світ, первинну модель світу, яка пояснює все і пов’язує в єдину логічно можливу і емоційно прийнятну картину.Міфи — це своєрідне пояснення світу і людей в цьому світі, розказане зрозумілою для тих часів мовою. Тому для них грім і блискавка — це спис Перуна, який летить (і тому в небі можна побачити сяйво), а потім розбивається (тому чути гуркіт).
А от міфи міста формуються за трохи іншим принципом: найчастіше до абсолютно реальної події, об’єкту чи постаті додаються вигадані деталі, властивості речі чи навіть повністю вигадані особи.
Завдяки цьому те, про що розповідають, стає більш привабливим чи навпаки відлякує містян та містянок. Подекуди ці міфи стають значно впізнаванішими і поширенішими, ніж справжня історія міста.
З точки зору урбаністики, міський простір складається з трьох компонентів: мешканців, об’єктів та зв’язків між ними. Через те, що міфи найчастіше не записані, а лише передаються як перекази, саме люди стають їх головними носіями.
Від них залежить чи буде існувати міф далі, як його передаватимуть і як він зміниться в процесі.
Водночас міфи міста обов’язково проявляються в просторі. Наприклад, у вигляді символів, які стають візитівками міста — площа Ринок та ратуша у Львові чи бані Софіївського собору в Києві або стають місцем дії певної міської історії. Проте, міфи не визначають архітектуру міста повністю.
«Сіра реальність набагато більше формує простір, а міфи лише проступають у вигляді дрібних тактильних речей. Було б дивно, щоб міфи повністю утворювали місто», — пояснює урбаніст Олександр Шевченко.
І додає: міф дуже рідко стає загальноміським поняттям.
Лише іноді історія, яку розповідають у міфі, може асоціюватися з усіма його мешканцями та мешканками. А от створити міф, наприклад, про конкретну франківську книгарню «Під лиликом» — набагато простіше. Так аудиторією міфу стає не вся громада міста, а вузька спільнота — наприклад, жителі конкретного району.
Власне, людина може бути не лише носієм міфів (тим\тою, хто їх розповідає), а й аудиторією (тим\тою, хто слухає) цю історію.
Міф міста — це трохи упереджене і наївне, але все ж знання про простір, де живе людина, пояснює Алла Петренко-Лисак. Тому в першу чергу його створюють для «своїх» — містян та містянок, які постійно живуть на певній території.
Часто громаді не вистачає спільних історій, про які б вона говорила. Така громада може втратити «співпричетність» до міста та навіть перестати розбудовувати його інфраструктуру. У цьому випадку міф може стати тим, що об’єднує містян у спільноту, яка пов’язана спільним контекстом.
«Цей спільний контекст полягає в тому, що всі містяни є нащадками когось, хто походить із цієї території, вони ходять спільними дорогами, постійно бувають в однакових «місцях сили». Так жителі міста відчувають гордість за нього, навіть коли через певні обставини вже не живуть там», — пояснює соціологиня.
Поєднує міф для вузької спільноти — людей, які працюють із літературою та мистецтвом – і міф для пишання чернівецький міжнародний поетичний фестиваль Meridian Czernowitz. Його організатор Святослав Померанцев переконаний, що гордість — це основне, що може дати містянам міф про рідні місця. Тому їхній фестиваль ставить за мету «повернути Чернівці на літературну мапу світу». Для цього у місто запрошують іноземних та українських літераторів.
«Для того, щоб жителі і жительки Чернівців могли сказати, що ось тут проживає поет. Напевно, він пише вірші про місто, про нас», — каже Святослав.
Фестиваль Meridian Czernovitz в 2010 роціЗнайомство з міфами свого міста — це частина становлення конкретної людини як його жителя чи жительки.
Так певна особа стає частиною «племені» киян, львів’ян чи франківців, каже Наталія Кривда. Завдяки цим історіям між людиною та містом формується теплий зв’язок — більш того, жителі починають з цікавістю ставитися до простору, який їх оточує.
Ще міф міста можна розглядати як історію для «інших». Постійні мешканці маркують простір як свій та знайомлять із ним тих, хто перебуває у місті тимчасово. Вони з готовністю переповідають історії, якими пишаються.
«Так відбувається певне розділення: у вас є свій простір, а наш простір — такий. Ми готові вас із ним познайомити, розповісти про нього», — пояснює професорка психологічні механізми народження міфів про своє місто.
Вона додає, що міфологія — це завжди результат колективного досвіду спільноти, у якій він не може бути критикованим.
У первісній спільноті не може народитись незгода чи критика спільного міфу, це, як писав Карл Густав Юнг, «тотальна ідеологія», що приймається з абсолютною вірою і не може бути опротестована. Так само відбувається із міфом міста — його верифікація (правдивість) стає не настільки важливою. Значно важливішим стає спільний і особистий досвід людини, яка переповідає чи слухає цю історію, важливим є емоційний досвід та внутрішня віра в те, що «все так і було».
«Ми саме віримо в міф. Сила міфу в його неспростовності та ілюзорності. Річ у тому, що він завжди дуже емоційний та залучає особистий досвід. Тому коли ви намагаєтеся спростувати міф навіть через наукові аргументи, то можете зіткнутися з тим, що людині не потрібно нічого доводити. Вона «вірить», а значить «знає», — пояснює Наталія Кривда.
Чи можна створити чи змінити міф міста?Попри те, що часто міфи вважають культурним рудиментом, вони все ще продовжують існувати у нашій свідомості.
Тож виникає питання чи можна створити міф міста або ж замінити міф, який вже існує, іншим?
Довгий час міфи створювалися фольклорно. Власне, міфом була історія, яка передавалася з вуст у вуста, при цьому обов’язковим був достатній рівень довіри: людина, яка слухала історію мала довіряти іншій, яка її розповідала.
Міські міфи і досі передаються через перекази — від старшого покоління молодшому, від мешканців міста до людей ззовні. Знову ж таки ці перекази передбачають довіру або хоча б іронію — мовляв, у цьому місті мені розповіли дивну історію про те, що…
Водночас новітні міфи міста можуть створювати спеціально: щоб привабити туристів, оновити міський брендинг чи створити осередок культури для містян.
Конструюванням таких міфів переважно займається креативний клас міста — маркетологи, екскурсоводи і бізнесмени.
«Зазвичай побудова такого міфу з нуля коштує дорого і не завжди спрацьовує. Міф може не прижитися в місті, хоча, наприклад, одній франківській кав’ярні вдалося створити міф «легендарної» місцевої кави. Крім того, зараз ми працюємо із різними ОТГ, які часто навмисне вигадують свій міф. Наприклад, починають переповідати, що на якусь гору неподалік вийшов хлопець і в той час відбулося щось особливе. Завдяки таким історіям громади вирізняються серед інших», — пояснює Олександр Шевченко.
У цей час фестиваль Meridian Czernowitz, який існує вже 10 років, лише шукає, як створити новий сучасний міф міста. Поки що тут орієнтуються на міфи про Чернівці, сформовані раніше — про місто як центр літературної творчості, яке розмовляло декількома мовами і стало рідним для багатьох літературних геніїв та місцем творення єврейської ідентичності.
«Коли 10 років тому відбувався перший фестиваль Meridian Czernowitz, я навпаки хотів, щоб Чернівці перестали бути містом міфу. Я шукав відповідь на запитання «Якими Чернівці є сьогодні?». Тоді я запитав про Чернівці у свого друга, німецькомовного інтелектуала. Він розповів про Пауля Целана, резиденцію митрополитів Буковини, єврейські кладовища та синагогу, але усім цим історіям близько 200 років. Про те, якими є Чернівці сьогодні, він просто розвів руками. Через фестиваль та міфи, які вже прижилися в місті, я хотів розповісти моєму німецькомовному другу про Чернівці», — розповідає Святослав Померанцев.
Meridian Czernovitz у 2020 роціАлла Петренко-Лисак наголошує, що міські міфи переважно побудовані за принципом попередження та передбачають дію: прийти, побачити, доторкнутися..png)
Тому вони переважно закінчуються «мораллю» — якщо доторкнешся до пам’ятника, то здобудеш удачу, а якщо пройдешся цією вулицею — будеш щасливим.
Через цю «обов’язковість» певної дії міфи міста частіше виникають там, де люди зустрічаються особисто — в пішохідних містах, які добре пристосовані для довгих прогулянок. А от у глобалізованих мегаполісах з інтенсивним автомобільним рухом міфи виникають значно рідше, адже там зменшується кількість близьких контактів. Через це передати історію з уст в уста, а отже сформувати спільноту — майже неможливо.
На щастя, малим містам, як Франківськ, в цьому сенсі пощастилоМіф не можна перемогти, бо він стає частиною нашої свідомості, каже Наталія Кривда. Проте з розвитком міста у ньому з’являються нові міфи, які часто замінюють попередні — так відбувається коли сакральне для спільноти місце наповнюється новим змістом, з’являються нові цінності і змісти, і міф «перерозповідається».
«Я особисто стала свідком, як одне з місць Києва кілька разів змінювало свій міф. Арсенальна площа спочатку була пов’язана з повстанням робочих заводу «Арсенал», які стали на захист Жовтневої революції. Коли ж ставлення до цієї події у країні змінилося, то почали більше говорити про площу як місце, де стояв пам’ятник Іскрі і Кочубею, які зрадили Мазепу, але допомогли Петру І. Цей міф став кружляти містом, але так і не прижився. Третій міф про Арсенальну площу був пов’язаний із чоловічим військовим монастирем, який був знесений Радянською владою. Тепер з’являється новий міф — про розташований поруч Мистецький Арсенал — вогнище сучасної української культури», — згадує експертка.
Київський завод “Арсенал”Так це місце і досі залишається сакральним, але завжди наповнюється новим змістом і для кожної вікової групи актуалізується один із міфів про місто.
Навіщо місту власні міфи?Нічого так добре не впливає на туристичну привабливість міста як легенди про нього, переконана Алла Петренко-Лисак.
Завдяки унікальному міфу місто чи громада вирізняється серед інших, і власне тому стає цікавою людям «ззовні».
Міські міфи створюють додану вартість всьому, що відбувається на цій території. Вони легко конвертуються у тематичні фестивалі, заклади, сувеніри. Так звичні предмети, які можна купити будь-де, стають крафтовими і віднаходять свою особливу історію.
Проте, таке зосередження на людях ззовні може вийти з під контролю. Міста, які у свій час зробили ставку лише на туристів — постраждали. Іспанській Барселоні довелося заборонити сервіс AirnBnB — так влада спробувала зменшити потік тих, хто приїжджає в місто задля мандрів.
Тому «супутні продукти» міфів — фестивалі, тематичні заклади чи крафтові речі варто створювати не лише для туристів, а й адаптовувати їх до потреб містян та містянок.
Тим паче, що міфи можуть керувати їхньою поведінкою.
«Міські міфи переважно створені для того, щоб налякати або змусити містян пишатися своїм рідним містом. Так у просторі виникають місця топофобії (нав’язливого страху) або топофілії (улюблені місця).
Традиційний міф кладовища в місті завжди пов’язаний зі страхом, хоча тепер його намагаються змінити і подивитися на них як на місце спокою. Переобладнання міського ставка може стати проблемою для місцевої влади лише через те, що за переказом до нього не можна наближатися чи втручатися в його устрій.
Бо є міський міф про потопельника чи потопельницю, що досі залишається в озері», — розповідає експертка. Чим цікавіша історія міста, чим більше етнічних, вікових чи соціальних груп там живе одночасно, тим більше міфів там одночасно існує. Серед них «переможе» не обов’язково той, який більше знають. Справжнім «переможцем» можна вважати той міф, який більше спонукатиме до дії — взаємодіяти з міським простором, приїжджати в місто; або до бездіяльності — не ходити певними вулицями, не реконструювати певні будівлі чи природні об’єкти.
Та будь-який міф міста виконує головну функцію: як у первісні часи, вони «запаковують» у себе інформацію про місто, яку важливо передати наступним поколінням — для того, щоб зберегти своє міське плем’я в цілісності. Хай навіть цій інформації й бракуватиме наукових доказів.
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
«Міф про створення світу» Давньої Індії
Зміст
- Індійський міф “Про створення світу”
- Давньоіндійський міф про створення світу
- Давньоіндійський міф про створення людей
- Міф Стародавньої Індії “Виникнення Світу” (аудіокнига)
У міфах Стародавньої Індії знайшли втілення звичаї народу. Все живе там вважається священним, а тому не дозволяється нікого вбивати, не можна наступати навіть на мурашку, а в парках індійських міст ходять корови, стрибають мавпи.
Головними богами давніх індійців були Брахма, Вишну і Шива.
Брахма — бог-творець; усе, що є на Землі, створено ним.
Вищну — бог, який зберігає і захищає все, створене Брахмою.
Шива — бог-руйнівник; він теж потрібен, бо без руйнування немає творення. Так вважали давні індійці.
У давніх індійців, як і в давніх греків, було ще багато богів, духів, страхіть, серед них — бог смерті Яма, бог вітрів і дощу Індра, богиня краси і щастя Лакшми, священна корова, верховний цар мавп, який допомагає людям, та інші.
Давньоіндійський міф про створення світуСпочатку не було нічого: ні сонця, ні зірок, ні неба, на якому вони могли з’явитися. Не було і часу, бо нікому було відміряти його. Тільки води простирались безмежно. Вони виникли з пітьми сплячого мороку, самі собою, раніше за всіх інших творінь. У водах зародився вогонь. Великою силою цього вогню в них було народжене Золоте Яйце. Потім із Золотого Яйця виник Першопредок Брахма. З’явившись, він розбив Яйце навпіл.
Верхня його половина стала небом, нижня — землею, а поміж ними, щоб розділити їх, Брахма помістив повітря.
І він утвердив землю серед вод, і створив країни світу, і поклав початок часу. Але коли творець озирнувся навколо і побачив, що немає нікого, крім нього, в цій непроглядній пітьмі нового Всесвіту йому стало страшно і самотньо. З того часу страх обіймає кожного, хто залишається сам. Та він подумав: «Адже тут немає нікого, крім мене. Кого ж мені боятися?» І страх його минув, тому що страх може бути від когось іншого. Але і радості не знав він, і тому той, хто перебуває на самотині, не знає радості.
Він замислився: «Як мені створити нащадків?» І силою своєї думки він породив шістьох синів, шістьох великих володарів, створінь, від яких пішли інші боги, а також люди, тварини, птахи, змії та демони. Численні нащадки Брахми населили землю, небо та підземні світи. Найзнаменитішими з богів стали Індра — бог грози і грому, Варуна — бог океану, Вівасват — бог сонця, якого називають також Сур’я; але всіх перевершив могутністю молодший з народжених богів — Вішну, хранитель Всесвіту.
Коли Брахма завершив створення світу і від його синів пішли усі живі істоти, сам він, стомлений творінням, відправився відпочивати у тіні священного дерева шалмалі, а всю владу над світом передав дітям — богам і асурам.
Асури були старшими братами богів. Вони були могутні та мудрі і знали таємниці чаклування, могли перевтілюватися у різні образи та ставати невидимими. За допомогою чаклунства вони отримали незліченні скарби і сховали їх у печерах. Запишалися своєю могутністю асури, і щастя залишило їх і перейшло до богів. Тоді ж почалася велика битва між богами та асурами. Очолив небесне воїнство Індра — бог-громовержець.
Давньоіндійський міф про створення людейКоли у матері богів Адіті народився восьмий син, вона назвала його Вівасват. Він не був схожий на інших богів, адже в нього не було ні рук, ні ніг, він був гладким з усіх боків, а його зріст дорівнював його товщині. Старші брати вирішили переробити його, відсікли все зайве, і так виник прабатько людей.
Він став богом сонця, і як бог сонця він зветься Сур’я. Старші діти Вівасвата народилися смертними.
Його син Яма був першою людиною на землі, що померла. Він відкрив смертним шлях у потойбічний світ. Милістю батька, бога Сур’ї та інших богів він став володарем царства мертвих і царем справедливості. В його царство тропою, прокладеною ним самим, йдуть із землі душі тих, хто помирає. Ману ж, брат Ями, єдиний із смертних, який урятувався під час Великого потопу — від нього і пішли усі люд.
Міф Стародавньої Індії “Виникнення Світу” (аудіокнига)
мифов о сотворении мира — греческий миф о сотворении мира
миф о сотворении мира — греческий миф о сотворении мираПерейти назад к Еврейский/христианский миф о сотворении мира
Перейти к Верх
Перейти к Японский миф о сотворении мира
Вначале была пустая тьма.
Единственное в этом
пустотой была Никс, птица с черными крыльями. С ветром она положила
золотое яйцо, и она веками сидела на этом яйце. Наконец жизнь закипела
размешать яйцо и из него вырос Эрос, бог любви. Половина
снаряд поднялся в воздух и стал небом, а другой стал
Земля. Эрос назвал небо Ураном, а Землю — Геей.
Тогда Эрос заставил их влюбиться.У Урана и Геи было много детей вместе, и в конце концов они внуки. Некоторые из их детей начинают бояться власти их дети. Кронус, пытаясь защитить себя, проглотил своих детей, когда они были еще младенцами. Однако его жена Рея спряталась их младший ребенок. Она дала ему камень, завернутый в пеленки одежду, которую он проглотил, думая, что это его сын.
Когда ребенок, Зевс, достиг зрелости, его мать научила его
как обмануть отца, чтобы он отказался от своих братьев и сестер. Один раз
это было достигнуто, дети вели могучую войну против своих
отец. После долгих боев молодое поколение победило. С Зевсом как
своего лидера, они начали снабжать Гею жизнью, а Урана —
звезды.
Вскоре на Земле не стало только двух вещей: человека и животных. Зевс призван его сыновья Прометей (предусмотрительный) и Эпиметей (запоздалый). Он сказал им отправиться на Землю и создать людей и животных и дать каждому подарок.
Прометей принялся за создание людей по образу богов и Эпиметей работал над животными. Работая, Эпиметей давал каждому животное, которое он создал один из подарков. После того, как Эпиметей закончил свою работу Прометей наконец закончил делать людьми. Однако когда он пошел посмотреть, какой подарок подарить человеку. Эпиметей стыдливо сообщил ему, что он по глупости использовал все дары.
Огорченный, Прометей решил, что должен дать человеку огонь, хотя Боги были единственными, кто имел доступ к нему. Как бог солнца выехал в мир на следующее утро Прометей взял часть огонь и вернул его человеку. Он научил свое творение принимать заботиться об этом, а затем оставил их.
Когда Зевс узнал о деянии Прометея, он пришел в ярость. Он заказал
его сына приковать к горе и чтобы стервятник выклевал его
печень каждый день до вечности.
Затем он начал придумывать наказание
для человечества. Другой из его сыновей создал женщину необычайной красоты,
Пандора. Каждый из богов дал ей подарок. Подарком Зевса был
любопытство и коробку, которую он приказал ей никогда не открывать. Затем он
представил ее Эпиметею в жены.
Жизнь Пандоры с Эпиметеем была счастливой, за исключением ее интенсивного желание открыть коробку. Она была убеждена, что, поскольку боги и богини осыпали ее столькими славными дарами, что эта тоже было бы замечательно. Однажды, когда Эпиметей ушел, она открыла коробка.
Из коробки вылетели все ужасы, которыми сегодня страдает мир — боль, болезнь, зависть, жадность. Услышав крики Пандоры Эпиметей бросился домой и запер крышку, но все беды уже успел сбежать.
Позже той же ночью они услышали голос из ящика, говорящий:
«Выпустите меня. Я надежда.»
Пандора и Эпиметей отпустили ее, и она улетела в мир, чтобы дать надежду человечеству.
Как зародился мир? 3 греческих мифа о сотворении мира
, через Музей Орсе и Олимп; с «Битвой великанов» Франсиско Байеу, 1768 г., via Museo Nacional del Prado
Мифы о сотворении мира являются фундаментальной частью всех религий и мифологий. Они объясняют, как был создан мир, и закладывают основу правильно сформированной мифологии. В некоторых культурах история сотворения конкретна и хорошо записана, например, в Книге Бытия , используемой авраамическими верованиями. Однако в Древней Греции мифы о сотворении мира, как и многие другие греческие мифы, сильно различались в разных традициях. Гесиод обеспечивает наиболее полный и известный миф о сотворении мира, в то время как гомеровская традиция создает мост между более старой традицией и Гесиодом. Орфическая традиция, или орфизм, предлагает совершенно иное описание сотворения мира и человечества.
Ниже представлены вариации греческих мифов о сотворении мира, изложенные в традициях Гесиода, Гомера и орфизма.
Первое полное изложение греческих мифов о сотворении мира можно найти в « Теогонии» Гесиода 9.
0044, в котором он описывает сотворение мира, богов и человечества. Это стихотворение является самым известным из трех, а также самым длинным письменным рассказом о мифах о сотворении мира. Начиная с гимна Музам, Теогония рассказывает историю вселенной, начиная с того момента, когда существовало только одно изначальное состояние, и заканчивая созданием женщин. Другая поэма Гесиода, Труды и дни , содержит мифы о сотворении мужчины и женщины, но в целом это не миф о сотворении.
В начале был только Хаос, изначальное состояние. Выдающееся положение Хаоса как изначального состояния, предшествующего первобытным существам, имеет большое значение с мифологической, а затем и с философской точки зрения. Из Хаоса возникли Гея (Земля), Тартар (Подземный мир), Эрос (Желание), Эреб (Тьма) и Никс (Ночь). Затем они создали остальных первобытных существ, таких как Гемера (День), Уран (Небо или Небеса) и Понт (Море).
Получайте последние статьи на свой почтовый ящик
Подпишитесь на нашу бесплатную еженедельную рассылку новостей
Гея взяла в мужья своего сына Урана и родила Двенадцать Титанов, а также шестерых детей-чудовищ. Уран заточил чудовищных детей, что сильно разозлило Гею. Чтобы наказать Урана, Гея попросила своих детей-титанов напасть на их отца с серпом. Так начался цикл сыновей, свергающих отцов, известный как «Миф о престолонаследии». «Миф о престолонаследии» повторяется несколько раз в Теогония , а также в рамках греческой мифологии.
Кронос, младший Титан, кастрировал и сверг своего отца от имени своей матери, и Титаны заняли их место в качестве правителей вселенной. Когда Кронос кастрировал своего отца, гениталии Урана упали в море и превратились в морскую пену. Из этой морской пены вышла Афродита либо на острове Кифера, либо на Кипре, которые были центрами поклонения богине.
У Кроноса и Реи было шестеро детей: Гестия, Посейдон, Гера, Аид, Деметра и Зевс. Так же, как он сверг своего отца, Кронос знал, что одному из его детей суждено свергнуть его и титанов как правителей вселенной. Чтобы предотвратить это, Кронос поглотил своих первых пятерых детей после рождения, к большому гневу Реи. Она вместе с Геей, разгневанной тем, что Кронос держит своих чудовищных братьев и сестер в тюрьме, вынашивают план по его свержению. Когда Зевс родился, Рея спрятала его и вместо этого дала Кроносу камень, чтобы тот проглотил его. Затем Зевс смог вырасти скрытым от отца. В конце концов, с помощью других титанов Рея и Зевс заставили Кроноса извергнуть других своих детей.
Зевс и его братья и сестры вместе с чудовищными детьми Геи сразились с Титанами в так называемой Титаномахии. Война длилась десять лет и закончилась установлением олимпийских богов правителями небес и земли.
Титаны, примкнувшие к олимпийским богам, были вознаграждены, а остальные были брошены в Тартар. Титаномахия является продолжением «мифа о престолонаследии», когда Зевс свергает своего отца. Согласно этой традиции, Зевсу суждено было быть свергнутым своим сыном через Метиду, которую он обошёл, проглотив её и породив сам Афину.
Хотя Теогония не описывает сотворение мужчины, в ней рассказывается о сотворении женщины. Пандора, первая женщина, была создана Зевсом и богами в наказание мужчине. Прометей, один из титанов, примкнувших к олимпийским богам, ослушался Зевса, чтобы помочь человеку. Зевс решает наказать Прометея и человека за его опрометчивость. Таким образом, боги, в частности Гефест и Афина, создают Пандору, и она ниспослана человечеству. Гесиод утверждает, что Пандора и женщины в целом были злыми и причиняли боль мужчине.
В истории Пандоры Гесиод пересказывает мифы о сотворении мира, от рождения богов до раннего человека, в течение Теогония .
В другой своей поэме « Труды и дни » Гесиод утверждает, что человечество было создано несколько раз как титанами, так и олимпийскими богами. Титаны создали Золотой век людей, а олимпийские боги — Серебряный век, Бронзовый век, Век героев и Железный век. Гесиод рассказывает о том, что происходило с каждым из поколений человека до нынешнего поколения, железного века. Эпоха Героев — это поколение людей в «Илиаде » Гомера 9.0044 и Одиссей . Таким образом, Труды и дни завершают миф о творении Гесиода.
Гомер, пожалуй, самый известный из греческих поэтов, был псевдолегендарным слепым бардом, которому приписывают Илиаду и Одиссею .
Сейчас большинство ученых понимают, что Гомера как отдельного человека не существовало, а скорее приписываемые ему произведения являются кульминацией многолетней устной традиции. В гомеровской традиции нет полностью разработанного мифа о сотворении мира, но упоминается сотворение богов. Есть два основных направления, по которым гомеровская и гесиодическая традиции расходятся.
В Илиаде , эпосе Гомера о Троянской войне, Афродита — дочь Зевса и Дионы. В Книге V Афродита описывается как бегущая к своей матери Дионе после ранения в бою. Это представляет собой совсем другое происхождение Афродиты, которую Гесиод описывает как рожденную из морской пены после кастрации Урана. Традиция Гесиода — это версия Афродиты, которая была более широко известна и широко принята.
, через The Graves Gallery
Возможно, более несопоставимо гомеровское предание о происхождении богов. Во время «Обмана Зевса» в Книге XIV Гера дважды называет Океана и Тифа изначальной парой вместо Геи и Урана. Согласно Теогонии , Океан и Тиф были титанами, породившими речных и морских божеств. Эти две ссылки показывают большой разрыв между гесиодической и гомеровской традициями в отношении греческих мифов о сотворении мира.
Предание об Океане и Тифе, двух божествах воды, упомянутых в Илиаде , может быть отсылкой к более раннему греческому мифу о сотворении мира, мифу об Эвриноме. В этом мифе о сотворении Эвринома и Офион вышли из хаоса и создали космическое яйцо, из которого были созданы мир и боги. Существуют связи между Океаном и Тифом и историей сотворения Эвриномы, и гомеровскую традицию можно рассматривать как продолжение этого мифа о сотворении. Эти традиции предшествуют 9 главе Гесиода.0043 Теогония и Труды и Дни , которые объясняют различия между мифами о сотворении мира.
Орфизм — греческая мистическая религия, основанная легендарным поэтом Орфеем. Мифы орфического творения и религия в целом вращались вокруг бога Диониса и его воскресения, а также реинкарнации души. Для религии нет единого обязательного текста, но гимны и рассказы о религии позволяют нам понять мифы о ее создании.
Поскольку в орфизме нет единого текста, существует множество вариаций этого мифа о сотворении мира. Многие ученые считают, что на орфизм повлияли восточные идеи, что согласуется с верой в то, что Дионис был чужим божеством.
В орфическом мифе о сотворении Хронос, изначальное олицетворение времени, создает Эфир (Небо), Хаос и космическое серебряное яйцо. Таким образом, орфическая традиция космического яйца подобна мифу о сотворении Эвриномы.
Важно отметить, что Хронос и Кронос — это две отдельные сущности. Из космического яйца появился Фанес, также известный как Эрос, Фанес-Дионис и Протогин. Затем Фанес рождает то, что у Гесиода является изначальными существами, сначала Никс, а затем Гею, Урана и т. Д. Таким образом, в орфическом мифе о сотворении мира Фанес, а не Хаос, является создателем мира.
Ключевая фигура орфизма, Дионис, изначально родился как сын Зевса и Персефоны и был назван Загреем. Зевс назвал Загрея своим преемником. Это знаменует собой первое расхождение с гесиодическими мифами о сотворении мира, в которых основное внимание уделяется «мифу о престолонаследии». В гесиодической традиции Зевс не хочет быть преемником и избегает свержения своим сыном.
Гера, завидуя тому, что Загрей назван преемником Зевса, убеждает Титанов убить ребенка. Титаны разрывают и съедают Загрея. В наказание Зевс поражает титанов своей молнией, превращая их в пепел, и забирает сердце Загрея.
В некоторых рассказах о воскресении Диониса Зевс оплодотворяет Семелу сердцем Загрея, и она рождает Диониса. В других случаях Зевс вживляет сердце в собственное бедро, из которого рождается Дионис. Есть также рассказы о других божествах, Афине и Аполлоне, сыгравших роль в воскресении Диониса и получивших особый титул в религии. Орфический миф имеет сходство с более «традиционным» происхождением Диониса, которое всегда вращается вокруг дважды рожденного бога.
В орфизме человечество было создано из пепла Титанов и Загрея. Эта история сотворения наполняет человечество элементом божественности. Орфическая традиция утверждает, что именно душа человека божественна — так как она происходит из пепла Загрея, тогда как тело греховно и происходит из пепла Титанов. Идея божественной души, а также ее реинкарнации была центральной в обрядах и религии орфизма.
Этот миф о сотворении сильно отличается от мифа Гесиода, в котором боги создали несколько поколений людей.