О солодкий шлях життя коли совість чиста твір: Я і моя совість (Шкільні твори) – Я і моя совість |

Я і моя совість (Шкільні твори)

О солодкий шлях життя, коли совість чиста!

Г. Сковорода

Життя прожити – не поле перейти. Так говорить народна мудрість. А мій дідусь, уста цієї самої мудрості, не втомлюється повторювати, що жити треба по совісті.

Донедавна я навіть не замислювався над цими словами. Проте насправді є над чим подумати. Адже совість – це така моральна категорія, наявність чи відсутність якої характеризує і саму людину. Або істоту, яка лише називає себе людиною. Одне латинське прислів’я говорить: “Совість – це глядач і суддя доброчесності”.

З цим не можна не погодитися, адже саме совість є стоголосим свідком людських діянь, що заслуговують на повагу чи, навпаки, викликають осуд оточення.

Безперечно, дуже цікаво зазирнути в глибини своєї душі, прислухатися до власного “я” і віднайти ті найпотаємніші куточки свого єства, де причаїлася та сама совість. Проте я не обмежився лише зануренням у свій такий начебто зна­йомий і водночас зовсім незнайомий внутрішній світ. Відкрив безліч книг, з яких дізнався, що люди у різні часи замислювалися над цим поняттям, намагалися пояснити його сутність.

Виявляється, у грецькій міфології прояв совісті пов’язувався з образом бо­гинь помсти Ериній, завдання яких було відшукувати гріхи людей. Саме їм, богиням, належало право покарання за скоєне зло. У сімнадцятому столітті наш земляк, філософ Г. Сковорода, закликав людей жити чесно, по совісті.

У вірші ” Всякому місту – звичай і права” поет розмірковує над тим, що багато людей перебуває у полоні своїх згубних пристрастей, марно витрачає дорогоцінний час, відведений для життя на землі, обманює інших, наживається за їхній раху­нок. Ліричний герой знає: смерть нікого не пощадить – ані царя, ані мужика.

Постати перед нею спокійно, зневаживши страшну її сталь, може лише “той, в кого совість, як чистий кришталь”.

Минули століття, проте й сьогодні ми розуміємо, що саме совість виявляєть­ся єдиним моральним суддею людини, який карає суворо, але справедливо. Тож як жити в ладу зі своєю совістю? На мою думку, перш за все треба робити добро. Або хоча б не чинити зла оточуючим. А велика мета добра починається із малого – з бажання добра своїм близьким.

Але, розширюючись, вона захоплює все ширше коло питань. Це як кола на воді. Проте водяні кола, розходячись, поволі зникають.

Любов же, дружба, розум, доброта, мудрість, вірність та щи­рість, розростаючись і поширюючись, знаходять нові сили і стають невід’ємною частиною життя кожного з нас.

Тож озирнімося навколо, погляньмо назад у прожиті роки, придивімося уваж­но до власних вчинків, прислухаймося до слів, що їх говоримо. Що там побачи­мо? Що почуємо з вуст найсуворішого та найсправедливішого судді?

Сподіваюся, що вирок буде виправдувальний.

Я і моя совість |

...


Я і моя совість 5.00/5 (100.00%) 1 голос[ов]

О солодкий шлях життя, коли совість чиста!

Г. Сковорода

Життя прожити — не поле перейти. Так говорить народна мудрість. А мій дідусь, уста цієї самої мудрості, не втомлюється повторювати, що жити треба по совісті. Донедавна я навіть не замислювався над цими словами. Проте насправді є над чим подумати. Адже совість — це така моральна категорія, наявність чи відсутність якої характеризує і саму людину. Або істоту, яка лише називає себе людиною. Одне латинське прислів’я говорить: «Совість — це глядач і суддя доброчесності». З цим не можна не погодитися, адже саме совість є стоголосим свідком людських діянь, що заслуговують на повагу чи, навпаки, викликають осуд оточення.

Безперечно, дуже цікаво зазирнути в глибини своєї душі, прислухатися до власного «я» і віднайти ті найпотаємніші куточки свого єства, де причаїлася та сама совість. Проте я не обмежився лише зануренням у свій такий начебто зна­йомий і водночас зовсім незнайомий внутрішній світ. Відкрив безліч книг, з яких дізнався, що люди у різні часи замислювалися над цим поняттям, намагалися пояснити його сутність.

Виявляється, у грецькій міфології прояв совісті пов’язувався з образом бо­гинь помсти Ериній, завдання яких було відшукувати гріхи людей. Саме їм, богиням, належало право покарання за скоєне зло. У сімнадцятому столітті наш земляк, філософ Г. Сковорода, закликав людей жити чесно, по совісті. У вірші « Всякому місту — звичай і права» поет розмірковує над тим, що багато людей перебуває у полоні своїх згубних пристрастей, марно витрачає дорогоцінний час, відведений для життя на землі, обманює інших, наживається за їхній раху­нок. Ліричний герой знає: смерть нікого не пощадить — ані царя, ані мужика.

Постати перед нею спокійно, зневаживши страшну її сталь, може лише «той, в кого совість, як чистий кришталь».

Минули століття, проте й сьогодні ми розуміємо, що саме совість виявляєть­ся єдиним моральним суддею людини, який карає суворо, але справедливо. Тож як жити в ладу зі своєю совістю? На мою думку, перш за все треба робити добро. Або хоча б не чинити зла оточуючим. А велика мета добра починається із малого — з бажання добра своїм близьким. Але, розширюючись, вона захоплює все ширше коло питань. Це як кола на воді. Проте водяні кола, розходячись, поволі зникають. Любов же, дружба, розум, доброта, мудрість, вірність та щи­рість, розростаючись і поширюючись, знаходять нові сили і стають невід’ємною частиною життя кожного з нас.

Тож озирнімося навколо, погляньмо назад у прожиті роки, придивімося уваж­но до власних вчинків, прислухаймося до слів, що їх говоримо. Що там побачи­мо? Що почуємо з вуст найсуворішого та найсправедливішого судді? Сподіваюся, що вирок буде виправдувальний.

Завантаження...


Я і моя совість | Твори з літератури

О солодкий шлях життя, коли совість чиста!

Г. Сковорода

Життя прожити – не поле перейти. Так говорить народна мудрість. А мій дідусь, уста цієї самої мудрості, не втомлюється повторювати, що жити треба по совісті. Донедавна я навіть не замислювався над цими словами. Проте насправді є над чим подумати. Адже совість – це така моральна категорія, наявність чи відсутність якої характеризує і саму людину. Або істоту, яка лише називає себе людиною. Одне латинське прислів’я говорить: “Совість – це глядач і суддя доброчесності”.

З цим не можна не погодитися, адже саме совість є стоголосим свідком людських діянь, що заслуговують на повагу чи, навпаки, викликають осуд оточення.

Безперечно, дуже цікаво зазирнути в глибини своєї душі, прислухатися до власного “я” і віднайти ті найпотаємніші куточки свого єства, де причаїлася та сама совість. Проте я не обмежився лише зануренням у свій такий начебто зна­йомий і водночас зовсім незнайомий внутрішній світ. Відкрив безліч книг, з яких дізнався, що люди у різні часи замислювалися над цим поняттям, намагалися пояснити його сутність.

Виявляється, у грецькій міфології прояв совісті пов’язувався з образом бо­гинь помсти Ериній, завдання яких було відшукувати гріхи людей. Саме їм, богиням, належало право покарання за скоєне зло. У сімнадцятому столітті наш земляк, філософ Г. Сковорода, закликав людей жити чесно, по совісті. У вірші ” Всякому місту – звичай і права” поет розмірковує над тим, що багато людей перебуває у полоні своїх згубних пристрастей, марно витрачає дорогоцінний час, відведений для життя на землі, обманює інших, наживається за їхній раху­нок. Ліричний герой знає: смерть нікого не пощадить – ані царя, ані мужика.

Постати перед нею спокійно, зневаживши страшну її сталь, може лише “той, в кого совість, як чистий кришталь”.

Минули століття, проте й сьогодні ми розуміємо, що саме совість виявляєть­ся єдиним моральним суддею людини, який карає суворо, але справедливо. Тож як жити в ладу зі своєю совістю? На мою думку, перш за все треба робити добро. Або хоча б не чинити зла оточуючим. А велика мета добра починається із малого – з бажання добра своїм близьким. Але, розширюючись, вона захоплює все ширше коло питань. Це як кола на воді. Проте водяні кола, розходячись, поволі зникають. Любов же, дружба, розум, доброта, мудрість, вірність та щи­рість, розростаючись і поширюючись, знаходять нові сили і стають невід’ємною частиною життя кожного з нас.

Тож озирнімося навколо, погляньмо назад у прожиті роки, придивімося уваж­но до власних вчинків, прислухаймося до слів, що їх говоримо. Що там побачи­мо? Що почуємо з вуст найсуворішого та найсправедливішого судді? Сподіваюся, що вирок буде виправдувальний.

.

Я і моя совість

О солодкий шлях життя, коли совість чиста!

Г. Сковорода

Життя прожити – не поле перейти. Так говорить народна мудрість. А мій дідусь, уста цієї самої мудрості, не втомлюється повторювати, що жити треба по совісті.

Донедавна я навіть не замислювався над цими словами. Проте насправді є над чим подумати. Адже совість – це така моральна категорія, наявність чи відсутність якої характеризує і саму людину.

Або істоту, яка лише називає себе людиною. Одне латинське прислів’я говорить: “Совість – це глядач і суддя доброчесності”.

З цим не можна не погодитися, адже саме совість є стоголосим свідком людських діянь, що заслуговують на повагу чи, навпаки, викликають осуд оточення.

Безперечно, дуже цікаво зазирнути в глибини своєї душі, прислухатися до власного “я” і віднайти ті найпотаємніші куточки свого єства, де причаїлася та сама совість. Проте я не обмежився лише зануренням у свій такий начебто зна­йомий і водночас зовсім незнайомий внутрішній світ. Відкрив безліч книг, з яких дізнався, що люди у різні часи замислювалися над цим поняттям, намагалися пояснити його сутність.

Виявляється, у грецькій міфології прояв совісті пов’язувався з образом бо­гинь помсти Ериній, завдання яких було відшукувати гріхи людей. Саме їм, богиням, належало право покарання за скоєне зло. У сімнадцятому столітті наш земляк, філософ Г. Сковорода, закликав людей жити чесно, по совісті. У вірші ” Всякому місту – звичай і права” поет розмірковує над тим, що багато людей перебуває у полоні своїх згубних пристрастей, марно витрачає дорогоцінний час, відведений для життя на землі, обманює інших, наживається за їхній раху­нок.

Ліричний герой знає: смерть нікого не пощадить – ані царя, ані мужика.

Постати перед нею спокійно, зневаживши страшну її сталь, може лише “той, в кого совість, як чистий кришталь”.

Минули століття, проте й сьогодні ми розуміємо, що саме совість виявляєть­ся єдиним моральним суддею людини, який карає суворо, але справедливо. Тож як жити в ладу зі своєю совістю? На мою думку, перш за все треба робити добро. Або хоча б не чинити зла оточуючим. А велика мета добра починається із малого – з бажання добра своїм близьким.

Але, розширюючись, вона захоплює все ширше коло питань. Це як кола на воді. Проте водяні кола, розходячись, поволі зникають.

Любов же, дружба, розум, доброта, мудрість, вірність та щи­рість, розростаючись і поширюючись, знаходять нові сили і стають невід’ємною частиною життя кожного з нас.

Тож озирнімося навколо, погляньмо назад у прожиті роки, придивімося уваж­но до власних вчинків, прислухаймося до слів, що їх говоримо. Що там побачи­мо? Що почуємо з вуст найсуворішого та найсправедливішого судді?

Сподіваюся, що вирок буде виправдувальний.

Я і моя совість

Щоб говорити про совість індивіда, треба усвідомлювати, чи вона в нього є. Отож, виникає питання, власне, а що таке совість? Можна, звичайно, звернутися до тлумачних словників, довідників, але вони не дадуть вичерпної відповіді, бо, на мою думку, це внутрішнє відчуття кожного. Адже соціологи будуть давати своє визначення, психологи – своє, іншу думку матимуть політологи, історики і т. д. Кожний сам для себе має вирішити, що таке совість, і чи є вона в нього, чи десь дрімає собі в закуточку. Дуже вичерпно з цього приводу у свій час сказав І. Кант: “Закон,

що живе в нас, називається совістю. Совість є, власне, застосування наших вчинків до цього закону”.

Колись мене запитали, що таке совість, я думаю, що совість – це те, що не дозволяє нам чинити погано стосовно інших людей.

Поміркуймо разом. Кожен із нас хоче бути самостійним – це чудово. Вимагати до себе поваги – цілком природно. Мати власний погляд – просто необхідність.

Хочеться бути самостійним і дорослим – здорово. Мені здається, саме в цей момент має включатися отой “закон, що живе в нас”. Для чого? А щоб не “плавати” біля дошки в школі, не тремтіти в передчутті, що тебе викличуть відповідати на уроці,.щоб “вішати локшину” вчителям із приводу невиконаного завдання. І ще: хіба не страждає наша самоповага, якщо відсутня совість, коли нам починають “втокмачувати”: учіться, бо потім пізно буде…

Йдеться, власне, про елементарні речі, нібито й говорити про них незручно, адже дорослі й самостійні люди так не чинять, а ми ж у школі хочемо стати скоріше дорослими. Та все ж таки… Якщо кожного разу не звертатися до головного контролера нашої поведінки – совісті, то розмови про нашу дорослість і самостійкість – просто фарс, після того, коли, наприклад, батьків викликають у школу чи то з приводу навчання, чи то з приводу поведінки їхнього чада,

“Совість – найкраща моральна книга з усіх, які ми маємо, до неї треба якнайчастіше заглядати” – писав відомий учений Паскаль. Справді, мораль і совість – поруч. Бо що таке мораль?

На перший погляд видається, що відповісти на це питання зовсім неважко. Мораль – ось вона поруч. Вона в мені, у тобі, у людях навколо. Щомиті виявляється мораль у взаємовідносинах із людьми, як і наша совість.

Просто спостерігай і роби висновки! Усе ніби так. Проте, спробуйте дати моралі визначення, так само як і совісті. Універсального визначення ви не знайдете, та думки мудрих людей вам допоможуть.

Наприклад, думка французького філософа П. Бу-аста така: “Моральні правила схожі на знаки, які вказують шлях на терені життя й показують підводні камені”. Правильна думка, адже мораль втілюється в норми й правила, а вони регулюють поведінку людей, їхні стосунки, водночас породжуючи внутрішній закон – совість.

Заповітом для нащадків лишаються слова всесвітньо відомого А. Ейнштейна: “Ніколи не йдіть проти совісті, навіть якщо цього вимагають державні інтереси”. Цей мудрий чоловік знав, про що говорив.

Твір на тему Совість людини

Совість – це почуття, яке відчуває людина при вчиненні злого вчинку. Ми можемо відчути це почуття, коли здійснимо поганий вчинок. Совість не тільки ганьбить людину за скоєне, вона попереджає і недосконалі злі дії. Лише тільки, людина задумає підлість, як тут же починає сумніватися, сперечатися з самим собою, і в кінці кінців, відмовляється від поганого вчинку.

Для того, щоб як можна краще зрозуміти, що таке совість, звернемося до роману А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”. Головний герой, після дуелі з Ленським починає відчувати душевні муки. Йому стає страшно подумати, що він власними руками вбив свого ще молодого, легковажного одного. В результаті, Євгеній Онєгін їде з міста, тому що совість не дає йому спокою. Пізніше про цей момент він згадує і в листі до Тетяни: “Ще одне нас розлучило, / Нещасною жертвою Ленський впав”.

Ми також бачимо, що совість могла і зовсім запобігти дуель між головним героєм і Ленським. Онєгін вже тоді відчував, що надходить не правильно, чув голос совісті. На доказ ми можемо прочитати рядки роману: “. Він звинувачував себе у чому: /По-перше, він вже був неправий, / Що над любов’ю боязкою, ніжною / Так пожартував вечор недбало. “. Тим не менш Онєгін все ж вистрілив, бачачи наполегливість Ленського. І далі, коли він зрозумів, що потрапив і вбив колишнього друга, він відійшов з содроганьем. На його душу ліг важкий камінь, викривала його совість.

Нерідко совість рятує людей від вчинення тяжких злочинів, розплату за які вони несли б все життя, якщо не фізичну, то точно духовну, яка іноді, набагато більше пригнічує людину. Совісна людина – це завжди правильний чоловік. Слухаючи голос совісті, ми можемо зрозуміти, що добре, а що погано. Як можна і потрібно робити, а як ні в жодному разі не можна.

Таким чином, можна зробити висновок, що совість – це відчуття людини, яке здатне захистити його від безлічі бід, укладених в злих вчинках. Вона як компас у капітана корабля, допомагає людині пройти крізь океан злих вчинків і стати на правильний шлях.

Кожна людина наділена безліччю почуттів. Ми відчуваємо страх, щастя, смуток, захоплення і незліченний спектр інших емоцій. Але совість, мабуть, посідає одне з перших за важливістю місць. Проте муки совісті наздоганяють не кожної людини. Хтось плаче і кається через незначну дрібницю, а хтось продовжує бути впевнений у своїй правоті, навіть зробивши серйозний проступок. Але також є люди “золотої середини”, які каються у такій мірі, в якій заслуговує їх діяння.

Особливо важливо це якість для ув’язнених. Люди, що переступили межу закону, одна з найголовніших причин того, що наш світ недосконалий. Але якщо вони зуміють вчасно схаменутися і покаятися у своєму гріху, то вони стають однією з головних причин, чому людство все ще існує. Людям подобається чути про те, що злочинці жалкують про скоєне. Думаю, тому, що совість у них майже завжди мовчить. І, звичайно, немає нічого більш приємного і бажаного, як почути щире каяття тих небагатьох, хто усвідомив, що заподіяв собі і суспільству непоправної шкоди, і немає на світі достатнього покарання, щоб розплатитися за це.

Проте сором і каяття відчувають не тільки ті, чия вина доведена і очевидна для всіх. Ми з вами, звичайні люди, які зустрічаються один одному на вулицях будь-якого міста, день у день, теж здатні зазнавати мук совісті. На мій погляд, у цій ситуації завдання людини значно складніше: потрібно не просто визнати, що звинувачення проти тебе справедливі і вчинене потребує виправлення, необхідно звинуватити себе самому. І самому знайти в собі рішучість, щоб розповісти про це кому-то ще, визнати себе винуватим і виправити помилку.

Таким чином, совість – це незатихающее почуття справедливості в душі людини. У більшості з нас вона представлена голосом, який знаходиться десь всередині і не втомлюється повторювати: “визнай, вибачся, виправ”. Прислухаючись до своєї совісті, визнаючи, що її настанови – єдиний можливий шлях до виправлення, ми будемо йти по правильному моральному шляху. Адже совість – це добра сторона душі людини, почуття відповідальності за свою поведінку перед усім світом.

Совість

Що таке совість? Багато людей задаються цим питанням. Але адже відповідь на нього простий і не повинен викликати складності.

Совість – це черв’ячок, який живе десь в душі людини, чекаючи пробудження. А коли він, нарешті, прокинеться, мало не здасться нікому. Тому що совість – це якість, яке зсередини “гризе” людини, змушуючи прислухатися до неї. Вона прокидається кожен раз, коли ми робимо щось погане. Ви забрали у однокласника ручку і не повернули після уроків? А совість тут як тут. Забули про обіцянку одному? Не переживайте, совість обов’язково нагадає. Сказали комусь щось недобре і образливе? Совість допоможе вибачитися. У неї великі зв’язки, вона знає все. При цьому вона буде мучити людину до тих пір, поки він не зрозуміє і не виправить свої помилки. Їй не можна просто сказати: “Досить”. Від совісті не можна позбутися, якщо вона вже живе у вашій душі. Вона буде провокувати безсоння, голод, але все одно доб’ється свого.

Так що, можна сказати, совість – якийсь регулятор поведінки людини. Вона не дає зробити йому поганий вчинок, образити когось. А якщо все – таки щось недобре трапляється, совість змушує людину пошкодувати про це і виправити ситуацію у що б то не стало.

Однак, як би совість не старалася, вона є не у всіх людей. Деякі заздалегідь домовляються з нею, пригнічують її, засовуючи в самий темний і далекий куточок своєї душі. І допомагає адже. Таких людей совість не гризе. І вони продовжують творити нехороші справи, не знаючи ні каяття, ні жалю.

Так звідки ж береться совість? Ніхто не знає цього. Швидше за все, вона з’являється в залежності від виховання. Якщо батьки з дитинства людині пояснювали, що таке добре і погано, то у нього буде совість. Якщо ж вихованням дитини не займалися, він виросте безсовісним і егоїстичним.

Совість може зробити життя людини неможливою. Однак, саме завдяки їй люди все ще підтримують добрі стосунки між собою. Саме тому совість повинна бути у кожного. Інакше який же це людина?

Підводячи підсумок, можна сказати, що совість – це один з основних термінів моралі, визначає що таке “погано” і що таке “добре”. Її не можна придушувати, не можна усувати від душі. Адже совість може допомогти людині, вона підтримує його чистоту і світло в його серці.

Твір на тему совість

Совість – це одна з головних рис людини, яка характеризується позитивними якостями. Чесна особистість завжди буде все робити справедливо, а брехлива та підла особа буде вставляти палки в колеса оточуючим. Совість – це риса, яка позитивно характеризує благородну людину. Звичайно, кожен буде виконувати вчинки, від яких ми будемо отримувати користь. Тому що люди не можуть жити на благо інших, всі будують своє життя особисто. Але ця стежка не повинна створюватись на підлості та зраді. Все-одно рано чи пізно настане час, коли совість достукається до вашого серця і заїсть муками.

Майже всі сучасні люди хочуть бути багатими та відомими. Проте не завжди багатство приходить правдивими шляхами. Іноді люди готові зробити страшні вчинки задля грошей. Відчуття справедливості та моральності у багатьох зникає і на зовні випливає негативна сутність. Люди з повністю чистою совістю зараз є великою рідкістю, тому що кожен у своєму житті хоча б одноразово, але робив погані вчинки. Колись моя бабуся говорила: «Треба жити так, щоб дітям не було соромно за вчинки своїх батьків». Дійсно, дитині буде неприємно, коли про її маму чи тата будуть говорити негативно. В молодості люди найчастіше творять справи, за які у зрілому віці стає соромно. Але ніхто не застрахований від помилок. Головне – зуміти виправити і більше їх не повторювати. Добре ім'я — найкраще багатство – говорили ще наші предки. Це невеличке прислів’я приховує у собі глибоку життєву істину, яку в серці повинна тримати кожна людина.

Перш ніж вчинити якусь підлість треба подумати чи добре нам після цього буде жити і чи не снитиметься ночами зрада. Чесна людина ніколи не має почуття провини і не відчуває осуду з іншого боку. Треба жити за законами справедливості, тому що всі наші погані вчинки завжди повернуться до нас бумерангом і вдарять дуже боляче. Кожна людина повинна обрати свою основну життєву позицію та поведінку і завжди її дотримуватись. Особистість із чистою совістю постійно має поруч багато вірних друзів та хороших товаришів. До таких людей тягнеться весь світ, тому що вони готові в будь-який час простягнути руку допомоги і ніколи не скоять підлість. Гарні вчинки окриляють і дарують гарний настрій, а коли ми робимо якусь підлість, то наша совість довго мучить душу.

Власна совість – це найкращий порадник людини. Ми повинні прислухуватись до свого голосу і робити правильний вибір. Головне у юному, але вже свідомому віці налаштувати свою совістю у правильному напрямку. Коли людина буде відкритою та щирою до оточуючого світу, то в неї ніколи не виникне бажання зробити кому зло чи підлість. Наша свідомість – це набір психологічних та моральних характеристик, які налаштовані і автоматично спрацьовують у різних ситуаціях. Але у кожної людини власний автоматизм має інші якості. Хтось є добрим та привітним, а хтось тільки й мріє, щоб в інших все було погано.


< Предыдущая   Следующая >

Еще сочинения автора: