1.Соціальна відповідальність, її суть і значення
Кожна організація використовує у своїй діяльності матеріальні, фінансові та трудові ресурси держави і тому несе відповідальність перед суспільством.
Соціальна відповідальність — це добровільна реакція на соціальні проблеми суспільства з боку організації. Визнання підприємцями та менеджерами соціальної відповідальності та відповідне їхнє реагування має переваги і недоліки.
Соціальна відповідальність є найважливішим елементом взаємозв’язку особи та суспільства, вона здійснює функцію регуляції поведінки індивіда відповідно до вимог суспільства. З розвитком суспільства відповідальність набула провідної ролі в політичних, духовно-ідеологічних та інших відносин; її удосконалення є необхідною умовою суспільного розвитку.
Основи відповідальності як соціального явища було закладено вже в моральних нормах первіснообщинного ладу. У античних філософів ідея відповідальності входила до категорії «справедливість», «розумність» як необхідна поведінка, як неухильне слідування законам. Теоретичне обґрунтування категорія відповідальності отримала в середині ХІХ ст., зокрема, в роботі Л. Феєрбаха «О спиритуализме и материализме».
Формування СВ пов’язане з розвитком людини як соціальної істоти, суспільних відносин, коли поведінка особи набуває суспільної значущості і тому починає регулюватися за допомогою соціальних норм.
А.Ф. Плахотний, досліджуючи проблеми соціальної відповідальності, визначає її як категорію для відзначення міри вільного прояву соціальним суб’єктом свого обов’язку і права обирати в конкретних умовах оптимальний варіант відношення до дійсності, виходячи з прогресивних інтересів суспільства.
А.С. Шабуров аналогічно визначає соціальну відповідальність – це «вольове соціально обумовлене відношення суб’єкта до панівних у суспільстві норм і цінностей, що виражається у свідомому виборі суспільно значимого варіанту поведінки і активної його реалізації».
В.М. Хомич пише, що СВ – це складне суспільне відношення, що полягає у свідомо-вольовому самообмеженні особою суб’єктивної свободи згідно з вимогами схвалюваної суспільством необхідності (позитивний, особистісний аспект), а рівно суспільному осуді пов’язаним з ним впливом на особистість, яка допустила безвідповідальність у здійсненні суб’єктивної свободи (негативний, зовнішній аспект). Дане визначення відображає як особистісну, так і суспільну сутність відповідальності, механізм її реалізації та забезпечення.
Отже, точки зору щодо визначення поняття СВ (воно повинно вказувати на суттєві ознаки цього явища) досить багатоманітні. Загальним для цих визначень є те, що відповідальність розглядається як форма взаємозв’язку і взаємодії суспільства і особи. Соціальна відповідальність визначається як підзвітність, як відношення особи до соціальних вимог, що виражається у конкретних діях, як свідомо-вольове відношення людини до пред’явлених суспільством вимог і обов’язок неухильного їх дотримання, як відповідна позитивна чи негативна оцінка діяльності людини з боку суспільства.
Так, А.Ф. Плахотний пропонує багатопланову характеристику структури соціальної відповідальності. Залежно від суб’єкта він виділяє особисту і суспільну відповідальність. Якщо брати до уваги взаємозв’язок «суспільство – особа», то СВ, на його думку, — це соціальний механізм контролю, користуючись яким, суспільство забезпечує узгодження особистих і суспільних інтересів, направляє поведінку людей в необхідне, суспільно корисне русло. Зворотній напрямок цього зв’язку (від особи до суспільства) характеризує відповідальність як найважливіша моральна і соціально-психологічна якість особи. У цьому, на думку автора, проявляється об’єктивна і суб’єктивна сторони відповідальності, про які вже згадувалося вище.
Окрім цього вчений пропонує розподілити СВ за способами регулювання і забезпечення (правова і моральна), а також у часовому вимірі: відповідальність за минуле, за вже вчинене діяння – ретроспективна сторона, та відповідальність за майбутні дії – перспективна сторона. Дослідник пропонує також СВ класифікувати за видами соціальних ролей, кожній з яких відповідає своя форма відповідальності – політична, цивільна, партійна, виробнича, професійна, сімейна.
В.В.Томашев розрізняє чотири рівні відповідальності:
1) пізнавальний рівень як відповідальність за правильне визначення прогресивної об’єктивної необхідності;
2) аксіологічний рівень як відповідальність за правильну оцінку існуючих можливостей для дій згідно з необхідністю;
3) інструментально-корегуючий рівень як відповідальність за правильний вибір засобів і методів реалізації об’єктивної необхідності;
4) практичний рівень – відповідальність за результати практичних дій, що реалізують вимоги об’єктивної необхідності.
Ставлення до соціальної відповідальності може бути різним — від сприятливого до ворожого.
Слід врахувати наявність аргументів «за» і «проти» соціальної відповідальності.
Аргументи на користь соціальної відповідальності:
o сприятливі для бізнесу довгострокові перспективи;
o зміна потреб і сподівань широкої громадськості;
o залучення додаткових ресурсів для надання допомоги в
розв’язанні соціальних проблем;
o моральні зобов’язання щодо соціальної відповідальності.
Аргументи протії соціальної відповідальності:
o порушення принципу максимізації прибутку;
o додаткові витрати на соціальну відповідальність;
o недостатня звітність широкій громадськості;
o недостатня кваліфікація у розв’язанні соціальних проблем.
Концепція корпоративної соціальної відповідальності була запропонована Кітом Девісом у 1975 році. Вона охоплює п’ять ключових положень:
1.Соціальна відповідальність виникає із суспільної влади. Органи влади мають створювати умови і показувати приклади соціальної відповідальності.
2.Бізнес має діяти як двостороння відкрита система: з одного боку, враховувати вплив суспільства, ринкові сигнали, а з іншого — бути відкритим у своїх операціях для громадськості.
3.Соціальні витрати мають бути ретельно обчислені й розглянуті з погляду правомірності їх віднесення до собівартості виготовлення того чи іншого продукту, надання послуг.
4.Соціальні витрати, що розподіляються за кожним продуктом, послугою, видом діяльності, в кінцевому підсумку оплачуються споживачем.
5.Ділові організації, як і громадяни, залучаються до відповідальності за розв’язання поточних соціальних проблем, які перебувають за межами звичайних сфер їхньої діяльності.
Аналізуючи діяльність багатьох корпорацій, Кіт Девіс та інші дослідники дійшли висновку, що соціальна відповідальність сприяє розвитку компаній і, навпаки, уникнення соціальної відповідальності звужує можливості успіху організацій. Це дало змогу сформулювати «залізний закон відповідальності», згідно з яким у довгостроковій перспективі ті, хто не використовує наявну владу в такому напрямі, що його суспільство розглядає як відповідальний, має тенденцію втратити цю владу. Цей закон було підтверджено і в обстеженні Гарвардського та інших американських, а також британських університетів у 1997-2000 pp. Компанії, що втілювали в життя концепцію соціальної відповідальності, мали в 2-4 рази вищі темпи зростання, ніж конкуренти, що обмежують свої цілі вилученням прибутку.
3. Відмінності між соц. та юрид. відповідальністю
Відповідальність соціальна і юридична співвідносяться одна з одною як рід та вид. Так їх розглядає не лише загальна теорія права, але і всі галузеві юридичні науки. Юридична відповідальність виступає основним і самостійним різновидом соціальної.
Юридична відповідальність — додержання конкретних законів і норм регулювання, які визначають, що може, а чого не може робити організація. Юридична відповідальність притаманна компаніям, які дотримуються традиційної моделі бізнесу.
Соціальна відповідальність — певний рівень добровільного реагування організації на соціальні проблеми. Соціальна і юридична відповідальність притаманна сучасній моделі бізнесу. Кожен із видів відповідальності має свої критерії.
Під юридичною відповідальністю розуміється проходження конкретним законам і нормам держрегулювання, що визначає, що може, а чого його не повинна робити організація. З кожного питання існують сотні і тисячі законів і норматив, — наприклад, скільки токсичних речовин може міститися в промислових стоках; як виключити дискримінацію при наймі на роботу; які мінімальні вимоги щодо безпеки продукції; якого типу товари можна продавати іншим країнам. Організація, що підкоряється всім цим законам і нормативам, поводиться юридично відповідально, проте, вона не обов’язково буде також вважатися і соціально відповідальною.
СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, на відміну від юридичної, передбачає певний рівень добровільного відгуку на соціальні проблеми з боку організації. Цей відгук має місце по відношенню до того, що лежить поза визначених законом або регулюючими органами вимог або ж понад цих вимог. Наприклад, організації яка, згідно регулюванню, повинна мати в штаті 15 представників національних меншин, але фактично не забезпечує досягнення цього рівня, за законом відповідає за це порушення. Її зовсім не обов’язково розглядати як соціально відповідальну за стан справ в даному регіоні з практикою найму національних меншин. З іншого боку, дотримання закону не означає, що організація більше не несе ніякої соціальної відповідальності. Іншу організацію, яка тримає в штаті більше 15l представників національних меншин, слід було б вважати соціально відповідальною з точки зору вирішення даної проблеми. Однак та ж сама організація може порушувати закон, займаючись брехливою рекламою, і в цій сфері діяльності поведінка організації не можна вважати навіть юридично відповідальним.
Єдиною підставою юридичної відповідальності є вчинення особою правопорушення за умови наявності правової (договірно-правової) норми, що встановлює міру відповідальності за нього.
Соціальна відповідальність людини, особистості, індивіда
Сьогодні формується нова управлінська філософія: головні інтереси підприємства, колективу, акціонерів-власників – це відповідальність перед різними соціальними групами.
Соціальна відповідальність людини на підприємстві визначається усвідомленням загальних цілей і завдань організації, але, у першу чергу, соціальним походженням працівника, його соціальною роллю, соціальними цілями й завданнями, їхньою відповідністю цілям і завданням підприємства. До визначення соціальних цілей можна віднести такі питання: для чого працівник прийшов на підприємство, чого він цим хоче досягти, і як розцінює свій колектив? Тільки відповівши на ці запитання, можна вже говорити про відповідність інших цілей і завдань працівника цілям самого підприємства. Якщо співробітник розцінює підприємство лише як проміжний щабель для підвищення свого соціального статусу, то ні про яке узгодження цілей мови бути не може. Можна буде говорити про стабільний соціальний клімат за умови, що всі працівники належать приблизно до однієї соціальної верстви й приймають, хоча б частково, установки інших своїх колег. Ця складова соціального клімату впливає на можливість людей працювати в команді й діяти узгоджено. Чим кращим є соціальний клімат, тим легше людям «спрацьовуватися». Кожна людина, індивід, особистість повинні бути соціально відповідальними за ті дії, які вони роблять на підприємстві і за її межами.
Соціальна відповідальність підприємництва
Довгі роки у розвитку ринкової економіки підприємство (фірма) було інструментом прогресу, і в цьому розумінні йому пропонувалася певна соціальна роль у таких напрямах: розвиток науково-технічного прогресу; оволодіння новими технологіями; виробництво нових товарів і послуг; створення нових робочих місць; підвищення вимог до якості праці; підвищення купівельної спроможності; забезпечення дивідендами акціонерів.
Але практика ринкової конкуренції продемонструвала й «зворотний бік медалі»: поводження підприємства (фірми) у режимі вільного підприємництва, що не має жодних обмежень, породжує соціальну несправедливість, і зрештою підсумку воно стало, за словами П. Друкера, «жертвою власного успіху» [3, с. 184]. Такого роду тенденції призвели до загострення соціально-економічної обстановки в Україні, до криз, що частішають, масового безробіття. Нападки на свободу підприємництва підсилилися з усіх боків. У суспільстві назрівала ситуація, коли віра в провідну роль підприємництва виявилася підірваною, й тому діяльність фірм необхідно було ставити під контроль. Сьогодні основними рисами сучасного бізнесу в Україні є зростання соціальної відповідальності перед суспільством і забезпечення конкретних соціальних потреб. Суспільство висуває до нього додаткові вимоги, зокрема забезпечення трудової зайнятості населення, охорони навколишнього середовища та ін. Соціальна відповідальність при цьому поширюється не лише на своїх працівників, але й на всіх тих, чиї інтереси так чи інакше зачіпаються діяльністю фірми, а державна політика дозволяє ще більше розширити її межі. Прагнення одержати максимальний прибуток змушує підприємців будувати свою діяльність на твердій раціоналізації праці й підпорядкуванні її інтересам підприємства, підвищенню ефективності її функціонування й розвитку. Потреби соціальної сфери в нашій країні величезні, але вони не покриваються а ні діяльністю підприємств, а ні державою. Роль держави явно недостатня, при цьому проведення різного роду заходів здається непродуманим, а здійснення економічної й соціальної політики – безсистемним. У результаті а ні держава, а ні підприємства не несуть відповідальності за свої дії, а часом виявляються на це й нездатними [4, с. 307].
Необхідність посилення соціальної відповідальності всіх суб’єктів суспільної взаємодії, проте, не підлягає сумніву. І об’єктивні умови для підвищення соціальної відповідальності в українському бізнесі є. Підприємництво неухильно набирає сили, спостерігається зростання чисельності підприємців і більше зосередження в їхніх руках матеріально-технічних і трудових ресурсів. Вони реально зацікавлені в якнайшвидшій стабілізації соціально-економічної ситуації в країні, тому що від цього залежить ефективність самого бізнесу. Усе більше входять підприємницькі кола і до розв’язання проблем політичного характеру, включаючи участь у розробці державних програм суспільного розвитку. Все це зумовлює зростання фактора відповідальності в соціально-економічному житті країни й управління соціальними процесами як усередині підприємства, так і у всьому суспільстві. Розвиток міжнародного ділового співробітництва дозволяє нашим підприємцям вивчати закордонний досвід підприємницької діяльності, запозичити в міру можливості з нього все позитивне, включаючи і соціальну відповідальність.
Отже, ми розуміємо соціальну відповідальність бізнесу на підприємстві таким чином: по-перше, створення достойних виробничо-побутових умов для працівників підприємства, охорона праці, по-друге, соціально-психологічний клімат колективу, трудова мотивація, матеріальна винагорода; по-третє, додаткові пільги, надання працівникам матеріальної допомоги, видача безпроцентних позичок, безкоштовні путівки для співробітників підприємства, пільги працівникам, що проробили на підприємстві більше 10 років, та ін. Досвід закордонних і вітчизняних підприємств підтверджує, що увага до людей, турбота про поліпшення умов й охорони їхньої праці дають помітну віддачу, підвищують діловий настрой. Кошти, витрачені на виробничу естетику, благоустрій робочого побуту, створення комфортних умов для відпочинку в перервах під час трудового дня, окупаються з лишком зростанням продуктивності праці і якості роботи.
Часто доводиться чути, що бізнес нібито не бажає брати на себе соціальну відповідальність. Це невірно! Більшість підприємств готові вирішувати ці проблеми, але тоді бізнесу й державі потрібно рухатися назустріч один одному. Повинен враховуватися стан справ не лише на самому підприємстві, але також обстановка в галузі й регіоні, ситуація в країні. Держава і її закони, які б досконалі вони не були, не в змозі регулювати всі можливі аспекти ведення бізнесу.
Запитання та завдання до теми 5.
1. Чому менеджмент політичних і ділових організацій несе перед суспільством крім юридичної ще й соціальну відповідальність ?
2. Поясніть причини виникнення та ключові положення концепції корпоративної соціальної відповідальності.
3. Що стало причиною формування сучасних філософських концепцій менеджменту? У чому їх значення?
4. Що і чому є основними факторами формування та основними складовими культури організації ?
5. Поясніть різницю між етикою всередині організації та етику взаємовідносин із оточенням організації.
6. Яким чином можна оцінити ефективність управління?
Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
Стр 1 из 5Следующая ⇒Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
Соціальна відповідальність людини як чинник стійкої соціальної динаміки: теоретичні засади
Одне з глобальних, найскладніших питань сьогодення — проблема людини у світі, що змінюється. Людина без перебільшення стала заручником створеної нею іншої природи та сформованого суспільного буття.
І. Кант одним з перших використав категорії «відповідальний», «відповідальність», значення яких він тлумачив як слідування категоричному імперативу й абсолютному моральному закону. Починаючи з ХІХ ст. відповідальність розглядається безпосередньо, але різні мислителі трактують її далеко не однаково. Так, для Ф. Ніцше (1884—1900) відповідальність суб’єктивна і тотожна совісті. М. Вебер (1864—1920) вважав відповідальність конструктом, акцентуючи увагу на «етиці відповідальності». На думку багатьох філософів сучасності, відповідальність постає як єдина духовна надія в розв’язанні суперечностей загальної кризи культури
Відповідальність як система взаємних вимог тісно пов’язана зі свободою суб’єкта. Відповідальність не може бути сформована без свободи, її потенціал не може бути реалізований без свободи. Свобода — це можливість вияву суб’єктом своєї волі на основі усвідомлення закономірностей та тенденцій розвитку природи і суспільства. Водночас свобода є основою розуміння відповідальності. Свобода є усвідомленою, добровільною відповідальністю.
Для кожної людини принципово важливо:
— вибирати соціальні орієнтири, котрі визнаються суспільством як домінанти;
— здійснюючи конкретні вчинки, зважувати не тільки на власні інтереси, а й ураховувати інтереси інших людей та інститутів суспільства;
— передбачати наслідки своїх дій, оскільки останні набувають морального сенсу.
Соціальна відповідальність особи виникає лише за умов соціальних взаємодій, а отже, вона є активною, актуалізованою складовою життєдіяльності людини. Інтереси розв’язання широкого кола завдань науково-прикладного характеру потребують виокремлення таких виявів соціальної відповідальності особи:
— відповідальність особи стосовно до самої себе;
— відповідальність особи стосовно до іншої людини;
— відповідальність особи стосовно до своїх батьків, дітей і близьких;
— відповідальність особи стосовно до соціальної групи;
— відповідальність особи стосовно до громади;
— відповідальність особи перед суспільством;
— відповідальність особи перед людством.
Соціальна відповідальність людини — це наявність у структурі її особистісного потенціалу таких цінностей, як совість, довіра, толерантність, чесність, співучасть, обов’ язковість, співчуття, почуття справедливості, правдивість, любов до ближнього, доброта та виявлення їх у соціально відповідальній поведінці. Вищим орієнтиром соціальної відповідальності людини є ведення такого способу життя, використання таких способів досягнення особистих цілей, які не завдають шкоди ані їй самій, ані іншим людям, ані природі, ані суспільству.
‘2. Види соціальної відповідальності людини
Правомірним є твердження, що відповідальність — це єдність об’єктивних і суб’єктивних її аспектів, це одночасно взаємодія: вимог суспільства до особистості, її соціальних якостей; світоглядних характеристик людини, її морально-духовних настанов, індивідуального сприйняття характеру суспільних вимог;практичної реалізації особистістю суспільних вимог, оцінки діяльності з позиції її відповідності інтересам соціуму.
Соціальна відповідальність особи має такі форми вияву:
Пряма соціальна відповідальність являє собою безпосереднє ставлення та вплив суб’єкта на об’єкт конкретного соціального зв’язку (об’єкт соціальних дій). Зворотна соціальна відповідальність передбачає відповідальний вплив об’єкта соціальних зв’язків на їх суб’єкт.
Відкрита соціальна відповідальність — це така, що є публічною, явною, очевидною і яка не тільки декларується, а й виявляється в учинках носіїв соціально відповідальної поведінки. Прихована (неявна) відповідальність являє собою таку форму соціальних зв’язків, за якої їх суб’єкт бажає уникнути відкритості, гласності, публічності. Безпосередня соціальна відповідальність особи — це така, виникнення і розвиток якої обумовлені внутрішніми якостями, здібностями і настановами (совість, гідність, любов до ближнього, солідарність, справедливість, співчуття тощо). Опосередкована соціальна відповідальність особи обумовлена дією чинників зовнішнього середовища — умовами життя та праці, особливими екстремальними обставинами тощо. Так, нерідкі випадки, коли та чи інша людина не демонструє в повсякденному житті соціально відповідальної поведінки, але, перебуваючи у складних, екстремальних умовах, здатна виявляти чудеса мужності, безкорисливості, відданості тощо. Внутрішня відповідальність є елементом системи управління людини самою собою, тоді як зовнішня відповідальність — це важіль управління цією людиною з боку колективу, інститутів держави, суспільства. Моральна відповідальність — це відповідальність особи за додержання моральних принципів і норм, що їх сповідує спільнота, до якої ця особа належить. Моральна відповідальність — це не стільки зовнішня, скільки внутрішня відповідальність людини перед собою, її настанова на те, щоб моральні норми і принципи, яких додержуються особистість і спільнота, що її оточує, збігалися. Юридична відповідальність — це зовнішній ретроспективний різновид соціальної відповідальності, це реакція соціуму на дії або бездіяльність особистості, наслідком яких є утискання інтересів окремих суб’єктів чи інститутів суспільства. Вона виявляється в примушуванні з боку держави чи інших суб’єктів громадянського суспільства до виконання (додержання) особою певних соціальних норм та вимог через накладання обмежень особистого, морального або матеріального характеру
Корпоративна соціальна відповідальність як система
корпоративна соціальна відповідальність — це система економічних, соціальних, екологічних заходів, а також етичних норм і цінностей компанії, які реалізовуються на основі постійної взаємодії з заінтересованими сторонами (стейкхолдерами) і спрямовані на зменшення нефінансових ризиків, довгострокове поліпшення іміджу і ділової репутації компанії, а також на зростання капіталізації, набуття конкурентних переваг та стратегічної стійкості бізнес-структури.
Корпоративна соціальна відповідальність, що розглядається як система, містить як мінімум такі компоненти: суб ’єкт відповідальності, об ’єкт відповідальності, інстанцію відповідальності.
Суб ’єкт корпоративної соціальної відповідальності (КСВ) репрезентований бізнесменами і компаніями, якими вони володіють і на яких працюють, тобто бізнесом.
— підприємці-власники,
— бізнес-менеджери
— менеджери-співвласники
— власники компаній різних форм власності, які відрізняються від підприємців тим, що їхній бізнес, як правило, має більший розмір і високі доходи, а самі власники можуть бути не причетними особисто до управління компанією або групою компаній.
Як об ’єкт корпоративної соціальної відповідальності слід розглядати різноманітні соціальні спільноти, структури і процеси, на які спрямовуються соціально відповідальні дії з боку бізнесу, а саме інститутів, що його уособлюють.
— Зростаюча конкуренція між суб’єктами господарювання, потреба набуття конкурентних переваг змушує бізнес-структури звертатися до концепції корпоративної соціальної відповідальності та імплементувати її в систему корпоративного управління.
Основних складових СВ
Відповідальний виробник
Компанія виробляє якісну, нешкідливу для споживачів продукцію, не завищує ціну на неї, надає про неї правдиву інформацію споживачам, діє згідно з нормами екологічного права.
Відповідальний роботодавець
Компанія діє згідно з нормами трудового права (найчастіше перевищує їх, надаючи працівникам додаткові соціальні блага), дбає про умови праці та соціальний добробут своїх працівників
Компанія та Стейкхолдери
Наймані працівники Керівники компаній є відповідальними перед своїм персоналом. Вони повинні забезпечити справедливість у ставленні до працівників, демократичне функціонування компанії, можливість участі в управлінні, навчання нових знань та технологій, підвищення кваліфікації, ефективну діяльність у сфері соціальних можливостей.
Інвестори Соціальна відповідальність керівництва компанії поширюється на захист інвестицій, а також забезпечення акціонерам можливості брати участь у прийнятті рішень і розуміти стан справ у компанії
Споживачі Ця відповідальність поширюється: на гарантування якості товарів та послуг, безпеки і тривалості використання виготовлених продуктів; забезпечення якості післяпродажного обслуговування;
Навколишнє середовище . Раціональне використання обмежених ресурсів.. Найбільша увага приділяється небезпеці забруднення води, повітря, землі
Держава Компанії повинні поважати й чітко виконувати чинні закони, навіть якщо останні суперечать їхнім інтересам. Зокрема, ідеться про встановлення контролю за експортом та імпортом, боротьбу з інфляцією, додержання принаймні мінімальних соціальних гарантій,
Інші організації , — постачальники, профспілки, партнери за бізнесом, конкуренти. Прикладом такої відповідальності може слугувати додержання правил чесної конкуренції, повага до авторських прав і патентів, використання «зеленого постачання», активний соціальний діалог із профспілками
Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
Соціальна відповідальність. Розділ II. СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЛЮДИНИ, ДЕРЖАВИ ТА СУСПІЛЬСТВА
2.1. Методи підвищення соціальних ініціатив персоналу та компаній
Крім існуючої нормативної бази, яка може залишатися суто декларативною, існують ще інші методи підвищення етичної компетенції персоналу корпорацій. Все більшого розповсюдження набуває практика навчання персоналу всіх рівнів компанії – від керівництва до виконавців – «етичні тренінги». Працівники знайомляться з етикою бізнесу, що підвищує їхнє сприйняття моральних проблем, які виникають у практичній діяльності підприємств. Підтримка відкритого дискурсу щодо роз’яснення питань відповідальності та припустимості конкретної підприємницької операції в багатьох великих компаніях забезпечується безкоштовними «гарячими» телефонними лініями.
У складних і спірних ситуаціях виявляється потреба в «етичній експертизі», якою є всебічний аналіз конкретного аспекту діяльності компанії. Результатом такої експертизи постає система пропозицій, спрямованих на покращення моральнісного клімату і репутації компанії, а також внесення корективів в практику діяльності організації. Всі наведені методи покликані закрити підприємство від етично безвідповідальних способів діяльності.
Але в сучасному ринковому господарстві Америки та Західної Європи існують також певні позитивні програми соціальної відповідальності, які успішно втілюються в економічне життя та стають «відкритими» для всього суспільства. В економічно розвинених країнах існує низка соціальних ініціатив – спеціальних заходів, що здійснює компанія задля підтримки суспільно корисних справ та виконання зобов’язань щодо корпоративної відповідальності.
Основна спрямованість соціальної ініціативи «просування доброчинної справи» – це підвищення рівня обізнаності та зацікавлення суспільства певною соціальною проблемою. Компанії надають кошти, товари та корпоративні ресурси з метою викликати інтерес споживачів до доброчинної справи – добровільного пожертвування часу або будь-які ресурси для неї. Компанія British Airways в ході програми «Зміни на краще» з 1994 до 2002 р. за допомогою своєї цільової аудиторії – пасажирів зібрала понад 31 млн. дол., які пішли на підтримку Дитячого фонду ООН в 50 країнах світу. Пасажири жертвували вже непотрібну їм іноземну валюту, повертаючись із чужих країн протягом польоту, а питання розподілу ресурсів вирішувалися компанією спільно з UNICEF [33, с. 25].
Проводячи кампанії з «доброчинного маркетингу», корпорація зобов’язується робити пожертви чи віддавати відсоток доходу на конкретну суспільно-корисну справу, ґрунтуючись на обсягах збуту продукції. Чи не найвідомішою та найтривалішою доброчинною маркетинговою кампанією нашого часу є ініціатива компанії Avon «Разом проти раку молочної залози». Починаючи з 1993, 600 тис. незалежних торговельних агентів компанії в США зібрали більш як 55 млн. дол., а в цілому світі понад 300 млн. дол. від продажу сувенірної брошки вартістю 3 дол. [33, с. 58]. При цьому 83% виручених від продажу коштів йде на фінансування заходів із запобігання хворобі.
Найбільш традиційною із усіх соціальних ініціатив, які тривалий час залишались основним джерелом підтримки місцевих медичних, освітніх та мистецьких установ та організацій, мета яких – охорона довкілля, це «корпоративна філантропія». Шляхом прямих пожертвувань, найчастіше у формі грошових грантів, внесків або послуг, компанія віддає гроші доброчинним організаціям. Корпорація McDonald’s тісно співпрацює з благодійним фондом «Дім Рональда Мак-Дональда», якій асигнував більш ніж 400 млн. дол. на дитячі програми по всьому світі, фінансує програми «Мобільні клініки», «Родинні кімнати», які надають батькам житло, якщо їхні діти потребують лікування далеко від дому [33, с. 48]. Корпорація виділяє гранти та стипендії іншим організаціям, які надають медичні та інші послуги дітям.
«Волонтерська робота на користь громадян» – це ініціатива, суть якої полягає в тому, що корпорація підтримує і заохочує своїх працівників, партнерів, дистриб’юторів добровільно працювати для підтримки місцевих громадських організацій та доброчинних акцій. Працівники-волонтери можуть
Поняття та види соціальної відповідальності
Людина не може існувати поза суспільством. Ця аксіома відома всім людям з самого раннього дитинства. Без суспільства не можна було б втілити у життя настільки складну політичну і економічну систему, як держава. І прогресу теж не існувало б, адже ні один вчений не зміг самотужки придумати і створити все розмаїття винаходів, яке подарувало світу людство.
Але за можливість користуватися різними суспільними благами людина змушена платити. Податки – лише один із способів. Дотримання суспільних законів і норм поведінки – зовсім інший.
Поняття соціальної відповідальності
Що ж таке соціальна відповідальність? По-перше, якщо говорити простою мовою, це відповідальність, яку відчуває людина перед суспільством. Тобто людина визнає і дотримується правил, встановлених в місті і країні, де він живе. Якщо говорити більш офіційно, то це усвідомлювана індивідом відповідальність перед соціумом, відповідно з якою він веде себе з іншими людьми, громадськими організаціями і навіть державою. Поняття та види соціальної відповідальності досить часто мають дещо більше одного значення. Можна навіть сказати, що вони дуже розпливчасті. Навіть науки, наприклад, політологія і соціологія, розуміють її у відповідності з різними категоріями. Але поняття та види соціальної відповідальності все одно грають велику роль в житті людей. Втім, суть завжди одна: соціальна відповідальність – це те, на чому будуються взаємовигідні відносини людини і суспільства.
Види соціальної відповідальності
Існує безліч способів розділити соціальну відповідальність. Але, мабуть, головним і основним серед них є поділ на перспективну і ретроспективну. Так що ж вони з себе представляють?
Перспективна відповідальність. Як можна здогадатися з назви, це розуміння індивідом всієї глибини його відповідальності перед суспільством, яке запобігає вчинення ним протиправних діянь. Тобто перспективна відповідальність відповідає за те, як людина буде вести себе в майбутньому. Між тим вона ж відноситься до дій індивіда в теперішньому часі, до того, наскільки він виконує свої обов’язки по відношенню до суспільства. Цей вид відповідальності надзвичайно близький до соціальним нормам.
Ретроспективна відповідальність. На відміну від перспективної відповідальності, вона в першу чергу відноситься до покарань за скоєні діяння. Інакше кажучи, це відповідальність за минуле. У переважній більшості випадків юристи мають на увазі саме ретроспективну відповідальність, тому що ні в одній з країн світу ще не передбачене покарання за думки, бажання і наміри, до яких не була здійснена ніяка підготовка. Ретроспективна відповідальність вельми тісно пов’язана з наслідками протиправних діянь і тим, наскільки серйозними або ж вони були легкими.
Але при цьому не можна вважати, ніби не існує інших видів соціальної відповідальності. Вони є, і пов’язані в першу чергу саме з ретроспективної відповідальності. Тобто вони підрозділяються відповідно до того, до якої сфери життя суспільства відноситься протиправне діяння. Втім, види соціальної відповідальності розрізняються в різних науках. Наприклад, в юриспруденції існує політична, моральна, професійна, суспільна відповідальність і безліч інших. А в сфері соціології список куди менше. Там присутня тільки моральна, юридична, економічна і політична відповідальність.
Перша різновид. Юридична відповідальність
Юридична відповідальність як вид соціальної відповідальності характеризується застосуванням до правопорушника різних мір покарання. Її головною відмінністю є те, що особа, яка знаходить злочинця, засуджує його і виносить вирок, це держава. Також юридична відповідальність пов’язана тільки з порушеннями правил. Цей вид соціальної відповідальності ніяк не реагує на дотримання закону. Існує також кілька видів покарань: політичні (втрата авторитету серед громадян), фізичні (обмеження свободи), майнові (штраф) і моральні (суспільний осуд). Також чітко визначено розмір покарань і правило, яке людина порушив. Не можна нікого засуджувати за недотримання неіснуючого закону.
Другий різновид. Моральна відповідальність
Мораль теж відноситься до основних видів соціальної відповідальності. Буває перед самим собою, перед іншими людьми і перед суспільством в цілому. Моральна відповідальність, яка є частиною соціальної відповідальності, найчастіше звертає увагу тільки на другі два варіанти. В особливості на моральну відповідальність перед іншими. А ось те, що людина робить зі своїм життям, залишається у нього на совісті і ніяк не пов’язане з почуттям провини. Це відноситься до внутрішніх видами соціальної відповідальності, а не до зовнішніх. А ось третя різновид дуже схожа на другу. І там, і там людина відчуває почуття провини за те, що він зробив по відношенню до інших людей. Ось тільки соціальна відповідальність перед суспільством кілька знеособлена. Припустимо, якщо людина не поступився місцем в метро, автобусі або тролейбусі вагітній жінці, то це відповідальність перед іншими. А якщо він розкидав недопалки від сигарет на дорозі або дозволяв своєму собаці справляти нужду поруч з дитячим майданчиком, то це відповідальність перед суспільством.
Покарання, яке надає моральна відповідальність у всіх її проявах, – це, по-перше, громадський осуд, а по-друге, почуття провини. За законом порушення норм моралі ніяк не переслідується.
Третя різновид. Політична відповідальність
Цілком можливо, що це один з найвідоміших видів соціальної відповідальності. Незважаючи на цей факт, соціум сам по собі лише в дуже рідкісних випадках може вплинути на стан справ у сфері політики. Відносини між різними державами в більшості своїй координуються правительствующими верхівками цих конкуруючих країн або конфедерацій. Статут Організації Об’єднаних Націй, прийнятий і підписаний по завершенню Другої світової війни в тисяча дев’ятсот сорок п’ятому році в місті Сан-Франциско, дозволяє використання різних заходів по відношенню до окремих держав або союзів держав тільки в тих випадках, якщо дії цих держав суперечать мирного вирішення конфліктів або навіть порушують стабільність у світовому співтоваристві. При всьому при цьому застосування різних покарань допускається тільки в тому випадку, якщо Рада Безпеки Організації Об’єднаних Націй прийме рішення, що країна-агресор дійсна винна. Відмінність політичної відповідальності полягає в тому, що покарання настає не тільки за протиправне діяння, але і за нездатність вирішувати політичні та економічні питання дипломатичним шляхом. Цей вид соціальної відповідальності, мабуть, найбільш руйнівного з усіх.
Види покарань
В першу чергу, це припинення дипломатичних відносин. Також, згідно з рішенням Ради Безпеки, можуть бути застосовані різні економічні санкції. Цілком ймовірно переривання торгово-грошових відносин з державою, яка визнали агресивним. Такі види комунікації, як транспорт і телефонні зв’язку, також будуть перебувати в зоні ризику: їх можуть перервати у будь-який момент. Члени Організації Об’єднаних Націй часто звертаються до блокадам, публічних виступів і протестів як до способів заспокоєння країни, яка порушує мирне і безпечне положення в суспільстві. А в самому крайньому випадку ООН застосовуються морські, повітряні і сухопутні сили.
Четверта різновид. Економічна відповідальність
Цей вид соціальної відповідальності відноситься в першу чергу до індивідуальним підприємцям. За недотримання економічних норм і правил, а також за виконання суб’єктом даних приписів, але не в належній мірі, передбачається покарання. У переважній більшості випадків винних є юридична особа, а держава являє собою того, хто його засуджує. За підсумками суду правопорушник або повністю звільняється від усіх звинувачень, або зобов’язується відшкодувати потерпілому особі збиток у матеріальній або грошовій формі. Також різні економічні санкції можуть бути свого роду покаранням. Але що саме можна назвати економічною санкцією? В першу чергу позбавлення різних пільг, оголошення господарського бойкоту, припинення з юридичною особою всяких економічних відносин. Суд може також вирішити, що порушення настільки серйозно, що необхідно заморозити всі кредити провинився.
П’ята різновид. Професійна відповідальність
Види та форми соціальної відповідальності бувають різноманітні, і ось ще одна з них. Професійна відповідальність характеризується в першу чергу шкідливими наслідками, які відчуває на собі стороння особа в результаті сумлінного або, навпаки, непрофесійного виконання людиною своїх обов’язків. Це відповідальність журналіста, публіциста за якість і достовірність наданого ними матеріалу. І відповідальність фізика, хіміка, біолога і будь-якого іншого вченого за істинність одержуваного ним результату і за те, що їх фахові висновки і знахідки не принесуть суспільству значної шкоди. Також до професійної відповідальності належить заподіяння шкоди цивільним в ході операції, проведеної поліцейськими. Якщо ж з-за будівництва будь-якого об’єкта постраждає третя особа, то організаторам будівництва або самим будівельникам теж доведеться зіткнутися з наслідками порушення професійної відповідальності.
Тобто поняття професійної відповідальності можна виразити тим, що кожна людина відповідає за виконану ним роботу. І якщо хтось зробить помилку в ході своєї професійної діяльності, то він повинен понести за неї серйозне покарання.
П’ята різновид. Суспільна відповідальність
Якщо якийсь чоловік вчинив якесь діяння, і внаслідок цього постраждали сторонні особи, то винний повинен понести покарання. У переважній більшості випадків суддею і обвинувачем є громадські організації. Вони можуть змусити вчинила протиправне діяння публічно принести вибачення потерпілому або вдатися до методу громадського осуду. Догана – ще один можливий варіант покарання. Так само, як і зниження заробітної плати, пропозиція керівнику про те, що-особа необхідно звільнити з займаної ним посади. Іноді можуть навіть направити на виправні роботи.
Найчастіше проблема вирішується на тому ж підприємстві, де і почалася.
Але громадська відповідальність – це всього лише прототип більш серйозної соціальної відповідальності.
Шоста різновид. Корпоративна відповідальність
Іноді це ж поняття називають дещо інакше: соціальна відповідальність бізнесу. Кожна професійна організація або підприємство несе відповідальність не тільки перед своїми працівниками, але і перед іншими організаціями, перед суспільством, містом і навіть цілою країною. Фірми зобов’язані відповідати за те, як їх робота впливає на екологію, на суспільство і на економіку країни. На відміну від юридичної, корпоративна відповідальність має добровільний характер, і фірма може виконувати одні з видів корпоративної соціальної відповідальності, але не виконувати інші. Вся ця система набагато ближче до моральної відповідальності, ніж до юридичної. Втім, деякі соціальні обов’язки корпорації встановлені в законодавстві.
Наприклад, до видів корпоративної соціальної відповідальності відноситься те, що організація зобов’язується подавати споживачам товари і послуги, які відповідають обов’язковим нормам якості. А працівники не повинні працювати понад того часу, яке прописано в законодавстві. Робота в організації не повинна погіршувати стан довкілля. Також фірма в добровільному порядку може допомагати державі покращувати район, в якому перебувають філії самої фірми, і надавати посильну допомогу соціальним меншин. Захист культурної спадщини країни теж входить в список того, що здатна зробити будь-яка організація, якщо захоче. Також до видів соціальної відповідальності бізнесу належить те, що організація може надавати працівникам такі умови праці, при яких на своєму робочому місці вони зможуть підвищувати кваліфікацію і здобувати нові навички. Фірми також зобов’язані надавати робочі місця, видавати білу зарплату, вести справи у відповідності з податковим, трудовим і екологічним законодавствами. Діяльність організації також повинна бути ефективною і не суперечити етичним і моральним нормам. Всі без винятку фірми закликаються до того, щоб вони допомагали розвитку суспільства в цілому.
Але всі ці вимоги і можливості досить розмиті. Організація Об’єднаних націй пропонує більш чітку класифікацію. Вони поділяють види внутрішньої корпоративної соціальної відповідальності на два підвиди: внутрішні і зовнішні.
Внутрішні
Не так вже і важко уявити, що з себе представляє цей підвид. Безпечне і затишне робоче місце, надання гідної оплати праці та курсів підвищення кваліфікації – все це відноситься до видів внутрішньої корпоративної соціальної відповідальності. Існує ще безліч інших різновидів. Наприклад, формами і видами внутрішньої соціальної відповідальності бізнесу належить також надання працівникам право голосу.
Зовнішні
А от все, що пов’язано з екологією, навколишнім середовищем і споживачами, відноситься до іншого підвиду. В цьому і полягає суть поділу видів корпоративної соціальної відповідальності.
Загрузка…
Дивіться також:
Соціальна відповідальність та організації
Як зазначено, етика стосується окремих людей, їхніх рішень та поведінки. Від організацій же залежить характер середовища, у якому виникають етичні проблеми. Соціальна відповідальність — це сукупність зобов’язань, що їх організація повинна дотримуватися і за допомогою яких створювати соціальний контекст, у якому вона функціонує. На перший погляд, більшість людей погоджується з тим, що організації повинні бути соціально відповідальні. Та є й противники широкої інтерпретації соціальної відповідальності, і вони наводять певні аргументи на свою користь. Деякі з найвагоміших аргументів цих сучасних дебатів з обох сторін відображені на рис. 2.3
Рис.
2.3. Аргументи за і проти соціальної
відповідальності.
Аргументи на користь соціальної відповідальності. Люди, які відстоюють соціальну відповідальність, стверджують: оскільки організації самі створюють багато проблем, а саме: забруднюють довкілля, воду, виснажують ресурси, то вони повинні відігравати головну роль у їхньому вирішенні. Критики переконані в такому: оскільки корпорації — це юридичні особи майже з такими ж правами, як і фізичні, бізнес не повинен уникати виконання своїх обов’язків. Захисники соціальної відповідальності зазначають: державні організації мають обмежений бюджет, натомість багато великих підприємств мають потрібні ресурси, які можна використати для вирішення названих проблем. Наприклад, IBM постійно дарує комп’ютери школам, а багато ресторанів віддають залишки їжі притулкам для бездомних.
Аргументи проти соціальної відповідальності. Однак деякі особи переконані, що розширення соціальної відповідальності послабить економіку США, відволікаючи бізнес від його головної місії — отримання прибутків для власників. Наприклад, гроші, які Chevron та General Electric вносять на соціальні та благодійні справи, могли б бути розподілені власникам як дивіденди. Ben & Jerry’s Homemade Ir.c. також проводить дуже широку благодійну діяльність. Проте деякі акціонери нещодавно критикували фірму, коли вона відмовилася від вигідного експорту у Японію, тому що японський дистриб’ютор не мав подібної соціальної програми.
Інше заперечення проти поглиблення соціальної відповідальності бізнесу таке: корпорації вже й так мають необмежену владу, а їхня активність у соціальних програмах додасть їм ще більшої влади. Ще один аргумент проти соціальної відповідальності стосується можливості загострення конфлікту інтересів. Зрештою, критики доводять, що організації не мають досвіду менеджменту соціальних програм, запитуючи, яким чином компанія може достовірно знати, чий курс або програму доцільно підтримувати або на яку найліпше витратити гроші.
Керування соціальною відповідальністю
Заклики до соціальної відповідальності сучасних організацій з боку більш освіченої і вимогливої громадськості, настійніші, ніж будь-коли. Як відомо, тих менеджерів, які не відповідають високим етичним нормам, а також ті компанії, які намагаються порушити свої правові зобов’язання, піддають осуду. Тому організаціям потрібно виробити правильний підхід до соціальної відповідальності так само, як вони розробляють будь-яку стратегію бізнесу. Це означає, що компанії повинні трактувати соціальну відповідальність головно як виклик, що потребує детального планування, ухвалення рішень, розгляду та оцінки. Організації використовують як формальні, так і неформальні характеристики менеджменту соціальної відповідальності.
Формальні організаційні характеристики. До формальних характеристик менеджменту соціальної відповідальності належать законослухняність, етична відповідність та філантропічні внески.
Законослухняність — це та міра, до якої організація дотримується місцевих законів, законів штатів, федерального та міжнародного законодавства. Завдання менеджменту законослухняності, як звичайно, покладають на відповідних функційних менеджерів. Наприклад, менеджер людських ресурсів вищої ланки в організації відповідає за дотримання законів стосовно приймання на роботу, оплати праці, безпеки робочого місця та охорони здоров’я працівників; виконавчий директор з фінансів у цілому наглядає за дотриманням законодавства щодо цінних паперів та банківського регулювання. Правовий департамент організації також повинен робити свій внесок у забезпечення дотримання законодавства, провадячи загальний нагляд та відповідаючи за адекватне трактування законів та нормативних актів менеджерами.
Етична відповідність — це міра, до якої члени організації дотримуються головних етичних (та правових) нори поведінки. Вище зазначено, що організації проводять заняття з етики і розробляють інструкції та кодекси поведінки. Ці заходи спонукають приділяти більше уваги етиці. Багато організацій також створюють спеціальні комітети з етики, на які покладено обов’язки з аналізу пропозицій щодо нових проектів, допомоги в оцінці нової стратегії приймання на роботу або прийняття нового плану захисту довкілля. Такі комітети також можуть стати базою для оцінки неетичної поведінки працівників.
Філантропічні внески — це виділення коштів на благодійні або інші соціальні програми. Dayton-Hudson Corp. постійно відчисляє 5% свого оподатковуваного прибутку на благодійні та соціальні програми. Внески за кордон також стають щораз частішими. Наприклад, Alcoa надала 112 000 дол. маленькому містечку в Бразилії для будівництва заводу з переробки відходів. А японські фірми, такі як Sony і Mitsubishi, роблять внески до багатьох соціальних програм у США. На жаль, сьогодні, коли скорочуються бюджетні видатки, багато корпорацій теж змушені обмежити свої благодійні програми. А багато фірм, які продовжують робити такі внески, щораз більше прив’язують їх до програм, від яких вони, відповідно, отримають щось для себе. Наприклад, тепер фірми з більшою охотою дають гроші на професійно-освітні програми, аніж на мистецтво, керуючись тим, що вони отримають більшу пряму винагороду від такої форми внесків — ліпше підготовлену робочу силу.
Неформальні організаційні характеристики. Крім формальних вимірів, у менеджменті соціальної відповідальності є ще неформальні характеристики. Лідерство, організаційна культура, ставлення в організації до інформаторів — усе це допомагає формувати та визначати сприйняття людьми позиції організації щодо соціальної відповідальності.
Досвід лідерства та організаційна культура повинні пройти тривалий шлях формування позиції соціальної відповідальності. Наприклад, керівництво Johnson & Johnson роками доводило до свідомості працівників, що споживачі, працівники, суспільство, у якому ведуть бізнес, акціонери — усі важливі, причому в наведеному порядку. Тому, коли на полицях аптек у 80-х з’явилися коробки з отруйним тайленолом, персоналу не потрібно було чекати вказівок з материнської компанії, що робити; вони негайно зняли з продажу весь товар.
Інформування — це виявлення і повідомлення керівництва про протизаконну або неетичну поведінку працівників організації. Те, як організація ставиться до такої практики, часто відображає її позицію щодо соціальної відповідальності. Інформатори часом повинні пройти через багато інстанцій, перш ніж їх почують: інколи їх навіть можуть звільнити з роботи за такі дії. Однак багато організацій схвалює такс ставлення. Особа, яка бачить неадекватну поведінку, як звичайно, найперше повідомляє про цей випадок своєму безпосередньому керівництву. Якщо керівництво не реагує на інформацію, то така людина може повідомити про це менеджерів вищої ланки або комітет з етики, якщо такий є. Часом особа змушена звертатися до регулювального органу або навіть до засобів масової інформації. Наприклад, Чарльз В. Робінсон колись працював керівником лабораторії SmithKline у Сан-Антоніо. Одного разу він побачив дивний рахунок, який лабораторія подала до оплати фірмі Medicare: у цьому випадку лабораторія вимагала від Medicare значно більше, ніж від інших клієнтів за однакові аналізи. Робінсон повідомив про це менеджерів вищої ланки, однак його проігнорували. Тоді він поінформував про це уряд США, який подав на лабораторію SmithKline до суду і в результаті її оштрафували на 325 млн. дол.
Основними принципами соціальної відповідальності є:
Підзвітність. Організація повинна бути підзвітною, тобто здатною відзвітувати іншим за вплив на суспільство та довкілля.
Прозорість. Організації варто бути прозорою в її діяльності, яка впливає на інших. Організація повинна розкрити в зрозумілій, збалансованій і правдивій формі політику, прийнятті рішення і свою діяльність, за які вона несе відповідальність, включаючи фактичний і можливий вплив їх на суспільство і довкілля.
Етична поведінка. Поведінка організації повинна 13рунтуватися на принципах і правилах, що базуються на цілісності, чесності, рівності, розумному керівництві, добропорядності. Із цих етичних принципів випливає турбота про оточуючих людей і довкілля, а також зобовʼязання задовольняти потреби зацікавлених сторін.
Організація поважає і розглядає інтереси її зацікавлених сторін. Зацікавлені сторони організації – це особи або групи, які мають інтерес у якій-небудь діяльності організації.
Організація поважає правові норми, тобто дотримує всіх застосовних законів і правил.
Організація повинна поважати міжнародні норми, у тих випадках, коли ці норми є ліпшими для стійкого розвитку та добробуту суспільства.
Організація повинна визнавати важливість і загальність прав людини. Права людини прописані у Всесвітній Декларації по правах людини.
Одним зі значущих світових орієнтирів в розвитку питань корпоративної соціальної відповідальності стала Міжнародна ініціатива ООН – Глобальний Договір ООН (Global Compact). Ідею Глобального Договору запропонував Генеральний секретар ООН Кофі Аннан на Всесвітньому економічному форумі 1999 року. Дію Договору спрямовано на залучення корпорацій до розв’язання глобальних проблем цивілізації.
Глобальний договір ООН є добровільною ініціативою, яка об’єднує приватні компанії, агенції ООН, бізнес асоціації, неурядові організації та профспілки у єдиний форум задля сталого розвитку через відповідальне та інноваційне корпоративне лідерство. Десять універсальних принципів Глобального Договору орієнтовані на втілення практик відповідального бізнесу у сферах прав людини, стандартів праці, екологічної відповідальності та боротьби із корупцією.
Глобальний Договір не передбачає якогось «нагляду» чи суворої оцінки діяльності компанії. Він базується виключно на добровільних ініціативах бізнесу щодо підтримки принципів сталого розвитку, прозорої діяльності, публічної звітності, втілення принципів Глобального Договору в ділову стратегію, корпоративну культуру та повсякденну ділову практику.
10 Принципів Глобального Договору
Права людини
Принцип 1: Комерційні компанії повинні забезпечувати та поважати захист прав людини, проголошених на міжнародному рівні.
Принцип 2: Комерційні компанії повинні забезпечувати, щоб їхня власна діяльність не сприяла порушенню прав людини.
Принципи праці
Принцип 3: Комерційні компанії повинні підтримувати свободу зібрань і дієве визнання права на колективні угоди.
Принцип 4: Комерційні компанії повинні сприяти викоріненню примусової праці.
Принцип 5: Комерційні компанії повинні сприяти ефективному викоріненню дитячої праці.
Принцип 6: Комерційні компанії повинні сприяти викоріненню дискримінації у сфері зайнятості та працевлаштування.
Екологічні принципи
Принцип 7: Комерційні компанії повинні дотримуватися превентивних підходів до екологічних проблем.
Принцип 8: Комерційні компанії повинні ініціювати поширення екологічної відповідальності.
Принцип 9: Комерційні компанії повинні стимулювати розвиток і розповсюдження екологічно чистих технологій.
Антикорупційні принципи
Принцип 10: Комерційні компанії повинні протидіяти будь-яким формам корупції, включаючи здирництво.
В Україні Глобальний Договір був започаткований у квітні 2006 року. Зараз кількість учасників Глобального Договору в Україні перевищує 130, які заснували національну мережу з метою поширювати ініціативи корпоративної соціальної відповідальності в Україні, обміну досвідом, освіти та спільних дій.
-4-
Існує Міжнародний стандарт SA 8000 «Соціальна відповідальність», який був опублікований у 1997 році, переглянутий – у 2001 році. Мета стандарту – сприяти постійному поліпшенню умов наймання і здійснення трудової діяльності, виконання етичних норм цивілізованого суспільства.
Стандарт SA 8000 був створений для того, щоб компанії могли підтвердити використання соціально-відповідальних підходів у своїй діяльності.
Стандарт ISO 26000 «Настанова по соціальній відповідальності» – це добровільна настанова з соціальної відповідальності і не є документом, що передбачає сертифікацію, Згідно ISO 26000 компанія включає такі компоненти, як захист прав людини, навколишнього природного середовища, безпеку праці, права споживачів та розвиток місцевих общин, а також організаційне управління та етику бізнесу. Тобто у керівництві враховані усі принципи, які зазначені у Глобальній ініціативі ООН (документі, до якого приєдналося 6 тисяч компаній та організацій, серед яких 130 українських).
Цей міжнародний стандарт надає інструкції щодо основних принципів соціальної відповідальності, ключових тем та питань, що мають відношення до соціальної відповідальності, а також щодо шляхів впровадження соціально відповідальної поведінки до існуючих стратегій, систем, практик та процесів організації. Він наголошує на важливості результатів та діяльності у сфері соціальної відповідальності та її удосконалення.
Цей міжнародний стандарт замислений як такий, що буде корисним для всіх типів організацій у приватному, державному та неприбутковому секторах, для компаній великих і малих, діючих у розвинутих країнах або країнах, що розвиваються. Хоча не всі розділи цього міжнародного стандарту будуть однаково корисними для всіх типів організацій, всі основні аспекти є придатними для кожного типу організацій. Кожна організація самостійно визначає, що є придатним та важливим для неї шляхом власних оцінок та діалогу з зацікавленими сторонами.
Використання цього міжнародного стандарту підтримує кожну організацію у прагненні стати більш соціально відповідальною, брати до уваги інтереси її членів, відповідати чинному законодавству та поважати міжнародні норми поведінки.
Визнаючи, що організації знаходяться на різних щаблях розуміння та впровадження соціальної відповідальності, цей міжнародний стандарт запланований для використання тими, хто тільки розпочинає розглядати питання соціальної відповідальності, а також і для тих, хто має досвід її впровадження. Широке впровадження на підприємствах, в організаціях та установах вимог міжнародного стандарту ISO 26000 сприятиме зростанню показників сталого розвитку України
Тема: Система управління охороною праці в організації
План
1. Основні вимоги до побудови і функціонування системи управління охороною праці (СУОП). Державні, галузеві та регіональні системи управління ОП.
2. Розробка системи управління охороною праці (СУОП) в організації
3. Планування заходів з ОП. Плани локалізації і ліквідації аварійних ситуацій та аварій.
4. Контроль стану ОП.
5. Системи менеджменту гігієни і безпеки праці. OHSAS 18001: 2007