Визначення життя – Поняття життя й структурно-функціональний підхід до розкриття його суті. Ознаки й властивості живого. 10 клас

Життя — Вікіпедія

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti^[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення^[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому^[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК^[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.^[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми^[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

На сьогоднішній день не існує єдиноприйнятого визначення поняття Життя. Трактування поняття життя дуже різниться у природничих та математичних науках, у філософії та релігіях. Уявлення про саме життя, його походження та розвиток настільки відмінні у різних напрямках суспільної свідомості, що часто призводять до конфліктних ситуацій. Сьогодні триває полеміка між креаціоністами та еволюціоністами, суть якої полягає у суперечностях між баченнями походження, розвитку та сутності життя.

Природничі визначення[ред. | ред. код]

Різні природничі науки дають різні тлумачення Життя, однак, більшість сходиться на кількох фундаментальних критеріях живої матерії, які окреслюють життя як процес

[7].

Біофізика

Життя — це функція негативної ентропії^[8]^[9]. Життя є явищем, яке властиве відкритим або безперервним системам, що здатні самочинно знижувати власну внутрішню ентропію за рахунок речовин або вільної енергії, отриманих з довкілля і згодом виділеної у вигляді продуктів життєдіяльності. З точки зору біофізики живий об’єкт відрізняється від неживого тим, що здатен обмінюватись теплом і матерією із довкіллям. Завдяки цьому усуваються суперечності, які вникають при описі живої системи за допомогою другого закону термодинаміки — ентропія ізольованих систем повинна зростати, проте, зростання або сталість ентропії притаманне лише адіабатичним системам, які не обмінюються теплом із середовищем, а живі системи є відкритими системами.

Хімія

Життя — це переважання процесів синтезу над процесами розпаду, пул енергоспоживаючих процесів зміни речовини і інших об’єктів фізичної хімії, в яких помітні два цикли (у часі): цикл регенерації необхідних речовин; цикл регенерації механізму регенерації речовини.

Життя як хімічна хвиля — багатовимірна каталітична циклічна хімічна реакція. У кожен момент часу її існування, званий часом життя, в кожному окремому ланцюзі реакції на будь-якому рівні масштабу розгляду (від молекул до класів живих організмів) присутні три матеріальні елементи: ресурс, каталізатор та результат. Елементи взаємодіють один з одним в певних тимчасових фазах. Коливанням є концентрації речовин. Кожен результат є ресурсом для наступної ланки взаємодії — хвилі концентрацій речовин.

Життя виникло, коли в процесі спонтанної хімічної ланцюгової каталітичної реакції однієї з ниток кінцевий результат виявився тотожним одному з власних ресурсів (ресурсом одного з попередніх поколінь). Всі циклічні хімічні реакції протікають без втрат інформації нескінченно довго — внаслідок чого хімічне життя генотипу вважається нескінченним. У комплексному потоці хімічних хвиль має місце ентропійне загасання, що приводить до необхідності смерті для окремих циклів хвилі (окремі молекули, клітини, організми).

Біологія

Життя — особлива форма існування матерії, яка виникла на певному етапі її існування й характеризується процесами метаболізму^[10]. Життя є біологічним явищем, якому притаманні: внутрішня структурованість, власний метаболізм, здатність до розмноження, спадковість та підтримка внутрішнього гомеостазу. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі. Зокрема життя визначають як безперервний процес обміну матерією та енергією між організмом та довкіллям, і здатністю його (організму) до самовідтворення. Часто-густо, життя визначають як існування білкових тіл, однак, сутність виключно білкового життя була відкинута після відкриття неклітинних організмів, складених лише із єдиної молекули нуклеїнової кислоти, а також висунення Гіпотези світу РНК для пояснення виникнення самого життя.

Технічні визначення[ред. | ред. код]

Кібернетика

Життя — це інформаційна структура з пам’яттю, що використовує власну внутрішню мову — систему сигналів, властивостей і методів, не пов’язана з конкретним матеріальним носієм і здатна без втрат інформації переміщуватися від одного матеріального носія до іншого, репродукуючись без втрат.

Техніка

Життя біологічне — це комплексний процес, ключовою частиною якого є реакція матричного синтезу (синтез білка).

Філософські визначення[ред. | ред. код]

Філософські дискусії про уявлення життя беруть свої корені у античності. Платон (ліворуч) та Аристотель (праворуч) на фресці Рафеля. Аристотель вказував на пізнання за допомогою емпіричних досліджень, а Платон вказував на існування божественної сили

Бачення поняття «Життя» у філософії є дуже різним, що залежить від різних течій та напрямків цієї науки. Часто-густо, філософські концепції життя діаметрально відрізняються одна від іншої, ототожнюючи його із ідеальним існуванням, що має божественний початок; наділяючи рисами живого і неживі об’єкти; спрощуючи сутність явища життя до механічних моделей; обмежуючи рамками: органічне походить лише від життя; наділяючи усе живе розумом та здатністю до мислення тощо.

Механіцизм

Життя у повній мірі може бути виміряне та пояснене з точки зору руху матерії та фізичних законів. Механіцисти спрощували сутність життя як явища, а здебільшого розглядали окремі живі організми як механічні конструкції.

Віталізм

Живими можуть вважатися лише органічні форми існування матерії, які якісно відрізняються від неживої природи. Все живе характеризується цілеспрямованістю формування своїх же життєвих сил (гомеостаз та розмноження). Віталізм у багатьох аспектах перегукується із теологічними уявленнями про життя та живу природу.

Віталізм спирається на ідею фундаментального поділу органічних і неорганічних матеріалів, і переконання, що органічний матеріал може бути отриманий лише із живих істот. Цей постулат був спростований у 1828 році, коли Фрідріх Велер синтезував сечовину з неорганічних речовин. Це так званий синтез Велера, який вважається відправною точкою сучасної органічної хімії.

Органіцизм

Поняття життя є синтезом механіцизму та віталізму. З одного боку, життя можна описати з позицій фізичних та хімічних вимірювань, а з іншого — живі істоти мають властивості, які непритаманні неживим об’єктам. Конкретні властивості життя виникають від складності самого живого організму і закладеної у ньому програми (генетичні особливості).

Гілозоїзм

Вбачає прояви життя в у неживій матерії. Античні гілозоїсти наділяли матеріальний всесвіт життям і свідомістю, населяючи їх духами та уособлюючи природу. Сучасні гілозоїсти вважають, що усі процеси у живій та неживій природі відбуваються за єдиним шаблоном, незалежно чи то будь-яка дискретна зміна, чи то підтримання тенденції. Геккель стверджував про існування єдності органічної та неорганічної природи і визначення їхніх властивостей фундаментальними законами буття. Представники аргентино-німецької нейробіологічної традиції наполягали, що будь-яка частина природи здатна поводити себе логічно та економічно, що є надрозумовою властивістю світу. Архітектор Крістофер Олександр висунув теорію Живого Всесвіту, де життя розглядається як широко розповсюджена структура, яка охоплює також і усі неживі об’єкти, зокрема будівлі.

Панпсихізм

Наділяє неживу природу не тільки рисами життя, а й свідомістю, уособлюючи її. Панпсихізм має декотрі риси схожості із анімізмом та гілозоїзмом, які лягли у його основу. Загалом панпсихісти стверджують, що Земля і Всесвіт є єдиним живим організмом, наділеним свідомістю, розумом і здатністю до мислення. Природа існує у вигляді безлічі окремих думок, які об’єднані в єдиний задум. Деякі течії панпсихізму вказують на різний ступінь розвитку свідомості у різних частин природи, відповідно не усі живі чи неживі об’єкти здатні до самоусвідомлення.

Релігійні визначення[ред. | ред. код]

Бог створив Всесвіт, усе живе та неживе, видиме і невидиме за шість днів в уявленні авраамітичних релігій

Народження діви Брахми та початок створення Всесвіту у розумінні дхармічних релігій

В основі практично усіх релігій закладене твердження про таїнство творення живого із неживого волею безсмертного Бога або Богів. Життя — це чудова властивість матерії, що дається і відбирається Богом. Розрізняють кінцеве (у часі) життя тіла і нескінченне життя душі. Живий організм — це такий, в тілі якого існує душа. У деяких релігіях існує уявлення реінкарнації — переселення душ або їх нескінченної мандрівки від одного індивіда до іншого, необов’язково людини. Для багатьох релігій також притаманна віра у загробне життя (рай, пекло, чистилище тощо). Більшість релігій стверджує про існування духовних істот: духів, демонів, ангелів тощо.

Авраамітичні релігії

Відповідно до юдаїзму, християнства та ісламу життя є творінням Єдиного Бога, який є володарем життя і смерті. У Книзі Буття стверджується, що все живе було створене Богом на початку часу, між третім і шостим днями творіння. У Корані (іслам), на відміну від Біблії (християнство), немає детального опису акту творіння. Основною заповіддю божою є «не вбивай».

Дхармічні релігії

З-поміж основних вірувань індуїзму буддизму, джайнізму, сикхізму та інших уособленням життя є самсара — нескінченний цикл народжень, смертей та реінкарнацій. У дхармічних релігійно-філософських системах — це уявлення про плинність усього живого, процес переходу однієї тілесної оболонки в іншу, ланцюг страждань у земному житті, кругообіг народження і смерті, трансміграція душі. У кругообізі самсари живі істоти, еволюціонують або регресують, проходять через різні форми життя: від мікробів, комах, рослин і навіть мінералів, до найвищої позиції — діви-творця Всесвіту Брахми. Становище, в якому опинилась та чи інша жива істота в ієрархії життя, залежить від якостей, набутих у минулих втіленнях, що є плодами карми, котрі істота змушена пожинати.

Відповідно до дхармічних віровчень Всесвіт є вічним та циклічним. У їхніх священних текстах описано виникнення Землі, людини та інших живих істот, котрі постійно проходять цикли створення та знищення (пралая).

Інші розуміння[ред. | ред. код]

Існує низка уявлень про явище життя, які заперечують усі ніші його бачення, або ж ґрунтуються на синтезі часто-густо діаметрально протилежних теорій та вчень. Окрім того термін «Життя» вживається у символічних та переносних значеннях.

Символізм

Життя часто ототожниться із біографією людини^[10]. Воно є часом існування людини з моменту народження до моменту смерті. Іноді життя визначають як підсумок певних діянь та переживань окремого індивіда за будь який проміжок часу — це є своєрідний життєпис людини, який називають Curriculum Vitae. Життя також може вживатися і для позначення існування та діяльності людського суспільства — реальна дійсність в усіх або окремих її проявах^[10].

Переносні значення

У переносному значенні життям позначають різні процеси або явища, зокрема: термін або час існування будь-чого чи будь-кого; енергію, внутрішню бадьорість, повноту духовних та моральних сил; все, що є найдорожчим для людини, джерело радості чи щастя; існування без нужди і турбот та інші^[10].

Самоусвідомлення

Собака не упізнає себе у дзеркалі, а сприймає відбиття, наче іншу тварину, оскільки не самоусвідомлює себе

Життя є властивістю індивіда, який усвідомлює себе — «Я живу», «Я існую», «Я є», «це Я» тощо. Самоусвідомлення є важливою рисою розумного життя, оскільки усвідомлення самого себе дає суб’єктивну можливість до пізнання довколишнього світу, буття і життя, як явища, відношення себе до свого місця і ролі у загальній світобудові, а також відношення світу до себе самого. Усвідомлення себе є рефлексією самосвідомості, що спричиняється до пізнання свого внутрішнього, психологічного світу, а відповідно й до самопізнання. Усвідомлюючи себе, індивід зберігає своє «Я» в часі та просторі — узагальнює та об’єднує досвід і міркування, які були у минулому, є на даний момент часу і будуть у майбутньому^[11].

У багатьох релігіях та віруваннях усі живі істоти, а також об’єкти неживої природи, здатні усвідомлювати себе.

Самоусвідомлення притаманне низці видів тварин, які населяють Землю, про що свідчить тест із дзеркалом. До таких тварин відносять людей, людиноподібних мавп, макак резус, пляшконосих дельфінів, косаток, слонів та сороку звичайну.^[12]^[13]^[14]^[15]. Інші тварини, наприклад, собаки, кішки, а також маленькі людські діти, не здатні упізнавати себе у дзеркалі^[16]^[17]. Вік, коли людські діти упізнають своє відображення наступає у 18 місяців — це, так звана, «дзеркальна стадія» розвитку людини^[18].

Вчення Живого Вогню

Культ Живого Вогню був наявний у зороастризмі, пізніше вчення «Живого Вогню» було закладено грецьким філософом Гераклітом Ефеським (бл. 520 до н. е.-460 до н. е.). Він вважав Вогонь символом життя — процесу перманентного чергування народження і смерті. В уявленні Геракліта існує тотожність світового порядку, для всіх живих істот, немає Бога, а світ і його речі ніхто не створив, він існував завжди, є і буде вічно живим вогнем.

Гіпотеза Геї

Гіпотеза Геї розглядає Землю як живий організм^[19]. Це дискусійна та суперечлива екологічна гіпотеза, яка розглядає біосферу і геологічні компоненти планети (атмосфера, гідросфера та літосфера), що тісно інтегровані у формі складної системи взаємодій. Такі взаємодії підтримують кліматичні та біогеохімічні умови на Землі на бажаному рівні гомеостазу. Гіпотеза запропонована Джеймсом Лавлоком, як гіпотеза зворотного зв’язку землі^[20].

Ноосфера

Ноосфера розглядається як окрема жива оболонка Землі наповнена розумом. В оригінальній теорії Володимира Вернадського, ноосфера є третім етапом, у послідовності фаз розвитку Землі, після геосфери (неживої матерії) і біосфери (біологічного життя). Так само, як виникнення життя принципово перетворило геосферу, так і поява людського пізнання принципово змінює біосферу. Серед складових частин ноосфери виділяють антропосферу (сукупність людей як організмів), техносферу (сукупність штучних об’єктів, створених людиною, та природних об’єктів, змінених в результаті діяльності людства) та соціосферу (сукупність соціальних факторів, характерних для даного етапу розвитку суспільства і його взаємодії з природою). Розглядаючи означену єдність природи та культури (у їхній взаємодії) у розвитку ноосфери доцільно розрізняти дві стадії:

1. Ноосфера у стадії її становлення, в процесі стихійного розвитку, починаючи з моменту виникнення людини розумної;

2. Ноосфера, що свідомо удосконалюється спільними зусиллями людей в інтересах як людства в цілому, так і кожної окремої людини.

Ознаки живої матерії[ред. | ред. код]

І рухомим амебам, і нерухомим водоростям притаманні усі ознаки живих організмів

Усі живі організми характеризуються низкою ключових параметрів, за якими їх відрізняють від неживих об’єктів. Зокрема, сюди приналежні такі критерії живої матерії:

Внутрішня структурованість. Живим організмам притаманна упорядкованість внутрішніх структур та процесів. Структурованість будови проявляється у наявності окресленої клітинної (у клітинних форм життя) будови та її внутрішніх органел і компартментів з розподілом між ними упорядкованих, почергових метаболічних шляхів і циклів. У неклітинних нуклеїнових форм живих організмів структурованість проявляється у впорядкованості комплексів нуклеїнових кислот (віроїди, транспозони) з білками та цукрами (віруси). У білкових неклітинних форм життя — четвертинною структурою білків (пріони).
Метаболізм — це комплекс безперервних біохімічних перетворень — біологічного окислення (аеробне, анаеробне) органічних речовин, з вивільненням енергії, котра використовується для підтримання процесів життєдіяльності та побудови організму.
Гомеостаз — це властивість живого організму підтримувати стабільність внутрішньої структурованості та процесів метаболізму.
Розмноження — це біологічний процес, за допомогою якого утворюються нові живі організми.
Спадковість — це здатність живої матерії передавати від батьків до нащадків основні ознаки зовнішньої та внутрішньої будови, біохімічних особливостей і фізіологічних функцій.
Подразливість — це здатність живого організму переходити зі стану фізіологічного спокою у діяльний стан у відповідь на дію будь-якої сили, яку називають подразником, процес дії цієї сили — подразненням, а відповідь на нього — біологічною реакцією.
Адаптація — це індивідуальна або групова властивість живих організмів, що проявляється у вигляді реакції у поведінці організму, перебудові фізіологічних процесів або набутті нових анатомічних структур, які розвинулись за певний проміжок часу (недовгочасний або у процесі еволюції) таким чином, що підвищили виживання та репродуктивний успіх конкретного організму або виду.
Еволюція — це групова властивість живих організмів до їхнього історичного безупинного розвитку, що проявляється у якісних та кількісних змінах генофонду популяцій, набутті нових адаптацій, утворенням та вимиранням видів, перетворенням екосистем та біосфери.

Рівні організації живої матерії[ред. | ред. код]

Рівень організації живої матерії — це сукупність кількісних та якісних параметрів певної біологічної системи (клітина, організм, популяція і т. д.), що окреслюють умови та межі її існування. Сукупність рівнів організації утворює ієрархічну «драбину» живого. Об’єднання рівнів у ієрархії живого відбувається за принципом емерджентності — об’єднання цілісних одиниць нижчого рівня ієрархії характеризується появою нових якісних параметрів системи вищого рівня організації (клітини об’єднуються у тканини; організми одного виду утворюють популяцію тощо).

Виділяють такі основні рівні організації живої матерії:

Молекулярно-генетичний рівень[ред. | ред. код]

Хромосоми — приклад молекулярно-генетичної організації живого

Молекулярно-генетичний рівень живого — це сукупність інформаційно-каталітичних взаємодій біополімерів, які забезпечують збереження, обробку та передачу спадкової інформації у часі від материнського до дочірнього носіїв. Основним носієм спадкової інформації земних живих істот є ДНК, як виняток віроїди та РНК-вмісні віруси, у яких цю роль виконує РНК. Незрозумілою залишається схема передачі спадкової інформації лише у пріонів, які являють собою білок, і не містять нуклеїнових кислот.

Молекулярна організація живих систем являє собою цілу низку безперервних біохімічних циклів, які спрямовані на синтез енергії у вигляді АТФ з подальшою її витратою на реплікацію ДНК (РНК).

Клітинний рівень[ред. | ред. код]

Макромолекули та їх агрегації об’єднуються у клітину (схема будови евкаріотичної клітини)

Клітина є якісно новим рівнем організації живого, який об’єднує усі біохімічні та генетичні цикли в єдину систему, розмежовану із довкіллям. Ця система є базовою структурно-функціональною одиницею живої матерії (виняток — неклітинні форми), яка здатна самостійно відтворюватися.

Клітини усіх живих організмів поділяються на евкаріотичні — ті, що містять морфологічно відокремлене ядро із генетичною інформацією, та прокаріотичні — ті, які не мають морфологічно відокремленого ядра.

Тканинний рівень[ред. | ред. код]

Клітини об’єднуються у тканини, де виконують спільні функції. Клітини у тканині втрачають індивідуальні риси, що відбувається у процесі диференціації і призводить до їх спеціалізації на виконанні якоїсь однієї або небагатьох суворо визначених функцій (нейрони — проводять електричні імпульси, міоцити — скорочуються, еритроцити — транспортують кисень тощо). Для клітин тканин властива групова поведінка, яка проявляється у однакових отриманні, обробці та відповіді на сигнали із зовнішнього середовища. Клітини тканини комунікують між собою за посередництва медіаторів і плазмодесм.

Організмовий рівень[ред. | ред. код]

Тканини і органи утворюють організм (гідра)

Організм — це елементарна біологічна система існування індивідуальних особин, незалежно від форми їх організації (неклітинні, одноклітинні, багатоклітинні). Одна із основних властивостей життя — розмноження, — можливе лише на організмовому рівні організації живої матерії. Життя проявляється виключно у реальному існуванні окремих організмів.

Організмовий рівень організації життя може збігатися із будь-яким із «доорганізмових» (організми вірусів існують на молекулярно-генетичному рівні; археїв — на клітинному; кишковопорожнинних — на тканинному тощо).

Для більшості багатоклітинних тварин, виключаючи губок, кишковопорожнинних та реброплавів, організмовий рівень організації передбачає об’єднання тканин у органи (нервова тканина формує нервові волокна та мозок), окремі органи — у системи органів (головний, спинний мозки, нерви утворюють нервову систему), системи органів — у організм (нервова, травна, кровоносна, дихальна, видільна та ін. утворюють організм).

Популяційно-видовий рівень[ред. | ред. код]

Генетично і морфологічно подібні організми становлять популяцію

Популяційно-видовий рівень організації живої матерії базується на поняттях популяції та виду. Популяція — це будь-яка сукупність генетично і морфологічно близьких особин, приналежних до одного виду, які заселяють визначену територію, вільно схрещуються між собою та дають здатне до розмноження потомство. Популяція є елементарною одиницею еволюції. Вид — це сукупність усіх популяцій генетично і морфологічно близьких особин, які розселені в межах певного ареалу, і між якими існують потоки генів.

Популяційно-видовий рівень організації живої матерії характеризується вільним обміном спадковою інформацією між подібними індивідуальними організмами. Це єдиний рівень взаємодії між організмами, який забезпечує вертикальний переніс генів — від батьків до дітей.

Популяційно-видовий рівень організації живої матерії забезпечує елементарні процеси еволюції, зокрема мікроеволюції.

Екосистемний рівень[ред. | ред. код]

Популяції різних видів, які співіснують на одній території, об’єднуються на основі гетеротипових взаємодій, утворюючи екосистемний рівень організації живої матерії. До таких взаємодій належать: міжвидова конкуренція, алелопатія, мутуалізм (симбіоз), прото- та кооперація, хижацтво, паразитизм та інші. Окрім міжвидових стосунків, угруповання популяцій взаємодіє із середовищем, перебуваючи під впливом абіотичних

Що таке життя

Життя пролітає немов мить. Ось ти ще в пелюшках – а через мить вже старий. Ще вчора ти будував плани на майбутнє – а сьогодні це майбутнє стало минулим. І ти сподіваєшся, що твої діти, онуки зможуть досягти більшого. Адже у них все життя попереду. Така сама мить.

У житті людини є два шляхи. Один шлях – шлях Совісті. Інший шлях – шлях проти неї. Немає жодних законів, жодного списку заповідей або правил, які зобов’язаний вивчити, знати і виконувати. Є лише Голос всередині. І в кожній ситуації він каже, як правильно вчинити. Вибір за мною – послухати його чи ні.

Що є цей Голос? Ми називаємо його Совістю. Але звідки він виходить? Навіщо він говорить нам, що робити? І чому його слова є такими близькими, такими рідними і такими правильними? Чому ми такі наповнені, коли слідуємо йому? І чому нам так гидко, коли суперечимо?

В житті людини є два шляхи. Один веде до Життя. Інший – до смерті. Голос Совісті – лише голос Звідти. Звідти, де Життя. Лише рука, простягнута нам, тим, хто ледь животіє в цьому агресивному матеріальному світі, де кожна істота бореться за своє виживання. У світі, де головний закон – це закон сили. Сильний з’їдає слабкого, за його рахунок продовжуючи своє існування. Але настає момент, коли слабкі закінчуються. І навіть найсильніший вмирає.

Як говориться в книгах Анастасії Нових:
«На кожного Віджая знайдеться Раджа.»

Хіба це життя?

Я не вірю, що це життя. Я не вірю, що я лише одна з істот, чия доля – померти в тій чи іншій пащі – чи то тварини, людини, або планети, щоб мене пустили на добрива. Я не вірю, що мій внутрішній світ має кінець. Я не вірю, що Голос Совісті розмовляє зі мною просто так. У цьому світі ніщо не є випадковим, ніщо не є безглуздим. Якби життя обмежувалося поїданням слабких сильними, який сенс був би в Совісті? А головне – хто б створив таке життя? І для чого?

Чи виникло б воно випадково? У світі не існує випадково

життя — Викисловарь

Морфологические и синтаксические свойства

падеж	ед. ч.	мн. ч.
Им.	життя́	життя́
Р.	життя́	житті́в
Д.	життю́	життя́м
В.	життя́	життя́
Тв.	життя́м	життя́ми
М.	житті́ життю́	життя́х
Зв.	життя́*	життя́*

жит-тя́

Существительное, неодушевлённое, средний род, тип склонения 6b.

Корень: -жи-; суффикс: -тт; окончание: -я.

Произношение

МФА: ед. ч. [ʒɪ̞ˈcːɑ, ʒɪˈtʲːɑ], мн. ч. [ʒɪˈtʲːɑ]

Пример произношения

Семантические свойства

Значение

жизнь; (реальная действительность в её проявлениях) житьё; (пребывание) обитание; (уклад, способ существования) образ жизни; живот ◆ В юності кожен мріє зустріти свою половинку, закохатися та прожити з нею довге і щасливе життя. — В юности каждый мечтает встретить свою половинку, влюбиться и прожить с ней долгую и счастливую жизнь.

Синонимы

Антонимы

смерть; нежиття

Гиперонимы

Гипонимы

Родственные слова

Этимология

Происходит от глагола жити, далее от праслав. *žiti, от кот. в числе прочего произошли: ст.-слав. живѫ, жити (др.-греч. ζῆν, οἰκεῖν), русск. жить, укр. жити, живу́, белор. жыць, болг. живе́я «живу», сербохорв. жѝвjети, жѝви̑м «живу», словенск. živéti, živȇjem, чешск. žít, žiji, словацк. žiť, žijem, польск. żyć, żyję, в.-луж. žić, žiju. Родственно др.-прусск. giwа «живёт», giwāntei «живой», др.-инд. jī́vati «живёт», авест. ǰvaiti (т. е. ǰīvaiti) «живёт», лат. vīvō, греч. βίομαι «я живу», ζῆν «жить». Ср. также лит. gýti «оживать, возрождаться, выздоравливать», латышск. dzît, dzîstu, dziju. Использованы данные словаря М. Фасмера. См. Список литературы.

Фразеологизмы и устойчивые сочетания

Библиография

Що таке життя? — Вікіпедія

Що таке життя? — науково-популярна книга Ервіна Шредінгера, написана 1944 року на основі серії публічних лекцій, які він давав 1943 року в Триніті-Коледжі в Дубліні. У цій праці Шредінгер намагається пояснити біологічні процеси з точки зору фізики. «Що таке життя?» стала класикою науково-популярної літератури і відіграла важливу роль у розвитку біології, особливо генетики, привернувши до неї увагу представників «точних» наук.

Одним із найважливіших теоретичних передбачень у «Що таке життя?» є припущення, що фізичний носій спадкової інформації (на той час ще не було накопичено достатньо експериментальних даних на користь того, що ним є ДНК) є аперіодичним кристалом. Згодом це твердження було доведено внаслідок відкриття структури ДНК Френсісом Кріком, Джеймсом Вотсоном, Морісом Вілкінсом та Розалінд Франклін і подальших досліджень, зокрема розшифрування генетичного коду. Цікаво, що троє із чотирьох вчених, які стоять за відкриттям подвійної спіралі ДНК, відзначали книжку «Що таке життя?» як джерело натхнення: як Крік, так і Вілкінс були фізиками, і прийшли в біологію частково під впливом роботи Шредінгера, Вотсон зацікавився ДНК у великій мірі внаслідок співпраці із Сальвадором Лурією та Максом Дельбрюком, але на його погляди також мала вплив і книжка «Що таке життя?».^[1]

«Що таке життя?» складається із семи розділів та епілогу. Перший розділ має назву «Підхід класичного фізика до предмету», на його початку Шредінгер окреслює основне питання і завдання, яке він ставить у цій праці:^[2]

Яким чином фізика та хімія можуть пояснити процеси, що відбуваються у просторі і часі всередині живого організму? Попередню відповідь, яку намагається роз’яснити та довести ця книжка, можна сформулювати наступним чином: Очевидна нездатність сучасної фізики та хімії дати пояснення таким явищам зовсім не є причиною сумніватись, що вони можуть бути пояснені цими науками.

How can the events in space and time which take place within the spatial boundary of a living organism be accounted for by physics and chemistry? The preliminary answer which this little book will endeavor to expound and establish can be summarized as follows: The obvious inability of present-day physics and chemistry to account for such events is no reason at all for doubting that they can be accounted for by those sciences.

Перший розділ присвячений у великій мірі питанню «Чому атоми такі малі?», точніше, чому ми такі великі у порівнянні з атомами. Це пояснюється тим, що закони фізики носять статистичний характер (як приклади приводиться парамагнетизм, броунівський рух та дифузія), і про будь-який процес можна говорити із похибкою у n{\displaystyle {\sqrt {n}}}, де n{\displaystyle n} — кількість атомів, що бере в ньому участь, а отже відносна похибка поводить себе як ∼1/n{\displaystyle \sim 1/{\sqrt {n}}}. Тому, щоб жива система поводилась впорядковано, а так вона і поводиться, вона повинна складатись із великої кількості атомів^[3].

Другий розділ «Механізм спадковості» та третій «Мутації» узагальнюють знання з генетики доступні на той час: зокрема, що фізичним носієм спадкової інформації є хроматин, розташований у ядрі клітини, передача цієї інформації від клітини до клітини відбувається внаслідок поділу ядра — мітозу. Також описаний мейоз і його складова частина — кросинговер, роль цього процесу в статевому розмноженні та формуванні генетичної різноманітності. В кінці другого розділу Шредінгер обговорює методи, що дозволяють обрахувати максимальний розмір гену, застосовуючи які можна встановити, що він повинен бути приблизно як кубик із стороню 300 Å, а отже містити найбільше кілька мільйонів атомів. З точки зору статистичної фізики таке число атомів є недостатнім для того, щоб поведінка гену була впорядкованою і передбачуваною, однак гени залишаються стабільними впродовж тривалого часу і передаються із покоління в покоління.

У розділі, присвяченому мутаціям, Шредінгер проводить паралель між їх стрибкоподібною природою та квантовою теорією, в якій перехід між двома різними станами атома також перервний. Також він наголошує, що природні мутації повинні бути рідкісними подіями і обговорює феномен мутагенної дії іонізуючого випромінювання. Посилаючись на праці Тимофєєва-Ресовського, Шредінгер наводить дві важливі властивості мутацій: по-перше, вони є дискретиними поодинокими подіями, по-друге, вони локалізовані у просторі (ймовірно відбуваються в об’ємі, обмеженому розміром куба із стороною у 10 атомних радіусів)^[3].

Аперіодичний кристал і модель Дельбрюка[ред. | ред. код]

Четвертий розділ «Дані квантової механіки» і п’ятий «Обговорення і перевірка моделі Дельбрюка» також значною мірою ґрунтуються на спільній праці Дельбрюка, Тимофєєва-Ресовського та Ціммера «Über die Natur der Gennmutation und der Genstructur» (Про природу генних мутацій та структури генів). Шредінгер звертає увагу на те, що гени залишаються незмінними впродовж дуже тривалого часу, це неможливо пояснити, виходячи із статистичних законів фізики, враховуючи відносно невелику кількість атомів, що входять до їхнього складу. Отже, ймовірно, що ген — це молекула, а її стійкість забезпечується ковалентними зв’язками (гайтлер-лондонівськими взаємодіями). Шредінгер називає ген «аперіодичним кристалом», він зазначає^[2]:

Маленьку молекулу можна назвати «зароком твердого тіла». Видається, що є два шляхи побудувати більші та складніші утворення, починаючи із такого малого твердого зародка. Один із цих шляхів — це порівняно нудне повторення одної і тієї ж структури у трьох вимірах знову і знов … Інший шлях — це побудова все більш і більш розширеного агрегату без монотонного механізму повторення. Це випадок дедалі складнішої органічної молекули, в якій кожен атом, кожна група атомів відіграє індивідуальну роль, не повністю рівнозначну ролі інших атомів і груп атомів (як у випадку періодичної структури). Ми можемо цілком обґрунтовано назвати таку молекулу аперіодичним кристалом або твердим тілом, і узагальнити теорію, скзавши: Ми вважаємо ген, або, можливо, всю нитку хромосоми, аперіодичним кристалом.

A small molecule might be called ‘the germ of a solid’. Starting from such a small solid germ, there seem to be two different ways of building up larger and larger associations. One is the comparatively dull way of repeating the same structure in three directions again and again … The other way is that of building up a more and more extended aggregate without the dull device of repetition. That is the case of the more and more complicated organic molecule in which every atom, and every group of atoms, plays an individual role, not entirely equivalent to that of many others (as is the case in a periodic structure). We might quite properly call that an aperiodic crystal or solid and express our hypothesis by saying: We believe a gene — or perhaps the whole chromosome fibre — to be an aperiodic solid.

Також Шредінгер говорить про необхідність існування певного генетичного коду, за допомогою якого, як за допомогою азбуки Морзе, можна записати «чотиривимірний план» живого організму, тобто його будову і властивості в кожен період онтогенезу.

Розглядаючи модель Дельбрюка, Шредінгер пише, що мутації є квантовими переходами, ймовірно, перетвореннями одного ізомеру хімічної речовини, що є геном, в іншу (хоча Шредінгер і не виключає ймовірності обміну із іншими речовинами). Такий перехід потребує певної енергії активації W (близько 1—2 еВ), яка може бути отримана внаслідок теплового руху молекул, інтенсивність якого можна виразити як kT (де k — стала Больцмана, T — абсолютна температура). В такому випадку час очікування мутації в гені, який знаходиться в середовищі із певною температурою становитиме:

t=τeW/kT{\displaystyle t=\tau e^{W/kT}}(τ — константа, що відображає період коливань, які відбуваються у системі).

Джерелом енергії під час спонтанних мутацій є тепловий рух молекул, але за температури 36 °C, різниця між W і kT є доволі суттєвою, а, отже, час очікування переходу тривалий. Тому спонтанні мутації є рідкісним явищем.

Механізм мутагенної дії іонізуючого випромінювання Шредінгер пояснює наступним чином: в одному акті йонізації виділяється близько 30 еВ енергії, яка розповсюджується в середовищі у вигляді «теплової хвилі». Ця теплова хвиля дозволяє передати порогову енергію, необхідну для мутації (1—2 еВ), на відстань близько 10 атомних радіусів. Це уявлення про вплив іонізуючого випромінювання на частоту мутацій було хибне, як показав Вайсс у 1944 (коли книжка Шредінгера була в друці), основні біологічні ефекти виникають в першу чергу внаслідок утворення гідроксильних радикалів та радкалів Гідрогену^[1].

Негативна ентропія[ред. | ред. код]

Шостий розділ книжки називається «Впорядкованість, невпорядкованість та ентропія» і присвячений питанню «чим відрізняється жива матерія від неживої». Шредінгер відповідає на це питання, стверджуючи, що для живих організмів характерна «впорядкованість базована на впорядкованості», на противагу «впорядкованості базованої на невпорядкованості», властивої для статистичних законів фізики. У живих системах невелика група атомів (фізичні носії спадкової інформації) «керують» утворенням нової впорядкованої системи, яка здатна підтримувати такий стан впродовж тривалого часу. «Для фізиків» Шредінгер пояснює основну властивість живих організмів таким чином:

Живий організм можна уявити як макроскопічну систему, яка частково наближається до чисто механічної (на противагу термодинамічній) поведінки, до якої прямують всі системи із приближенням температури до абсолютного нуля і усуненням молекулярного безладу.

The living organism seems to be a macroscopic system which in part of its behaviour approaches to that purely mechanical (as contrasted with thermodynamical) conduct to which all systems tend, as the temperature approaches absolute zero and the molecular disorder is removed.

Живі системи уникають переходу до термодинамічної рівноваги (тобто, у їхньому випадку, — смерті) постійно харчуючись «негативною ентропією» (негентропією), яка міститься у їжі тварин, а у випадку рослин — у сонячному світлі:

Так і живий організм постійно збільшує свою ентропію, або, іншими словами, виробляє позитивну ентропію, і тому ризикує приблизитись до небезпечного стану максимальної ентропії, тобто смерті. Уникнути цього, тобто залишатись живим, він може тільки постійно видаляючи із середовища негативну ентропію…

Thus a living organism continually increases its entropy — or, as you may say, produces positive entropy — and thus tends to approach the dangerous state of maximum entropy, which is of death. It can only keep aloof from it, i.e. alive, by continually drawing from its environment negative entropy …

У сьомому розділі «Чи базоване життя на законах фізики?» Шредінгер передбачає, що детальніше вивчення живих організмів, особливо механізмів спадковості, призведе до відкриття нових законів фізики. Використовуючи класифікацію Макса Планка із його праці «Dynamische und statistische Gesetzmässigkeit» (Динамічний і статистичний тип закону), Шредінгер стверджує, що у живих організмах повинні діяти якісь спеціальні динамічні закони. Він порівнює організм із «ідеальним годинниковим механізмом», у якому «зубцями шестерні» є хромосоми^[3].

Епілог[ред. | ред. код]

В епілозі під назвою «Про детермінізм і свободу волі» Шредінгер «дозволяє собі трохи філософії». Він виходить із двох засновків: «(i) Моє тіло фукціонує як чистий механізм згідно із Законами Природи. (ii) Проте із безпосереднього беззаперечного досвіду я знаю, що керую своїми діями, передбачаючи важливі і доленосні наслідки, і несу повну відповідальність за них.», і в ході розмірковувань, доходить до висновку, що свідомість не є множинною. Шредінгер висловлює підтримку ідеї древніх Упанішад Атман=Брахман (тобто особиста душа рівна всюдисущій вічній душі), і говорить про те, що схожі міркування властиві також і містикам, погляди яких можна виразити словами лат. «Deus factum sum» (Я став богом).

Вплив на розвиток біології[ред. | ред. код]

Книга Шредінгера «Що таке життя?» вплинула на розвиток біології у 1950-их роках двома шляхами: по-перше, вона привернула увагу багатьох фізиків до проблем генетики, по-друге, безпосередньо вплинула на напрямки досліджень, що проводились у той час.

Серед фізиків, які зацікавились генетикою під впливом праці Шредінгера, Сеймур Бенцер^[4], Моріс Вілкінс^[5], Френсіс Крік^[6]. Про вплив книжки «Що таке життя?» згадував також і Джеймс Востсон: «Подібно до того, як птахи прив’язали мене до біологічних наук, прославляння гену Шредінгером привело мене до того, що я присвятив своє життя вивченню генетики»^[7].

Деякі фізики дуже захопились ідеєю про те, що генетичні мутації можна розглядати як квантово-механічний перехід від одного стабільного стану до іншого. Наприклад, Кріус Левінталь намагався сконструювати УФ-монохроматор, який повинен був вимірювати поглинання ультрафіолетового випромінювання геном дикого типу та мутантним. Проте свою роботу він полишив, не завершивши, оскільки стало зрозуміло, що вона не мала перспективи. Фізики-теоретики проводили обрахунки, що мали на меті пояснити механізм «спаровування» подібних генів під час процесів сайт-специфічної рекомбінації. І хоча отримані результати нормально співвідносились із експериментальними даними, їх не можна вважати коректними, через те, що вони не брали до уваги водневих зв’язків та спеціальних ферментів^[5].

Багато фізиків, таких як Нільс Бор та Макс Дельбрюк, сподівались, що, як передбачав Шредінгер, глибше вивчення генетики дозволить відкрити якісь нові фізичні закони. Через це вони регулярно проводили у Копенгагені симпозіуми й семінари, присвячені цій науці. Проте, їхні сподівання не справдились. Сам Шредінгер після написання «Що таке життя?» особливо не цікавився біологією, як згадує Невіл Саймондс, який працював з ним, Шредінгера захоплювало багато різних питань, дослідивши які до певної міри він брався за щось інше^[5]:

Він писав книжки про філософію, розум, про термодинаміку, і в зовсім іншому руслі він писав ще й поезію. Десь поміж цим всім він зіштовхнувся, із проблемою опрацьованою в «Що таке життя?», її було обдумано, лекції прочитано, книжку видано, після чого Шредінгер забув цей епізод і почав розмірковувати про щось інше

He wrote books about philosophy, about the mind, about thermodynamics, and in quite a different vein he also wrote poetry. Somewhere along the line the problem tackled in What is Life? confronted him, were thought about, lectures were given and the book written, and the episode was forgotten as he moved on to think about something else.

Деякі біологи поставились до книжки «Що таке життя?» критично, наприклад дворазовий лауреат Нобелівської премії Лайнус Полінг у 1987 році писав: «Коли я вперше прочитав цю книжку близько сорока років тому, це було розчарування. Я був, і досі є, переконаний, що Шредінгер не зробив жодного внеску в наше розуміння життя.»^[1] Схожої думки дотримувався і Макс Перуц, який зазначав:

Однак, на жаль, ретельне дослідження цієї книжки та пов’язаної літератури, показало мені, що все, що було правдивого у книжці, не було новим, а все, що було новим, було відоме як неправдиве вже навіть у час написання книжки… очевидні протиріччя між життям та статистичними законами фізики можна усунути задіявши науку, яку Шредінгер значною мірою ігнорує. Цією наукою є хімія.

Sadly, however, a close study of his book and of the related literature has shown me that what was true in his book was not original, and most of what was original was known not to be true even when the book was written…the apparent contradictions between life and the statistical laws of physics can be resolved by invoking a science largely ignored by Schrödinger. That science is chemistry.

Багато критиків праці Шредінгера, такі як Мюллер та Штент, звертали увагу на прогалини у його знанні генетики. У «Що таке життя?» упущено багато важливих результатів, отриманих незадовго до виходу книжки: наприклад гіпотеза Бідла і Тейтема «Один ген — один фермент», а також останні генетичні дослідження на бактеріофагах. Посилаючись на Голдейна і Дарлінґтона, Шредінгер стверджує, що гени — це білки, хоча в той час вже були накопичені певні дані, що вказували на ДНК. Ґрунтовний аргумент на користь ДНК був здобутий у 1944 році в експерименті Освальда Евері, коли книжка Шредінгера якраз була у друці (тому, зрозуміло, не міг увійти в це видання)^[1].

Мюллер особливо гостро критикував епілог Шредінгера, вважаючи такі суперечливі філософські роздуми недоречними у книжці такого роду^[1]:

Якщо співпраця фізика у підході до біологічних питань врешті приводить його до висновку «Я Бог Всемогунтній», і що древні індуїсти були на правильному шляху, то таку допомогу можна поставити під питання. Проте, сподіваюсь, що невдале одкровення фізика не перешкодить серйозному сприйняттю розумного викладу поглядів у тілі книжки, і що дуже важливе зближення між фізикою, хімією та генетичними основами біології нарешті розпочалось.

If the collaboration of the physicist in the attack on biological questions ﬁnally leads to his concluding that ‘I am God Almighty’, and that the ancient Hindus were on the right track after all, his help should become suspect. It is hoped, however, that the unfortunate revelation of this physicist’s inner urge will not keep the relatively sound expositions in the body of the present book from being taken seriously, and that an increasingly useful rapprochement between physics, chemistry and the genetic basis of biology is at last on the way.

↑ ^а ^б ^в ^г ^д Dronamraju KR (1999). Erwin Schrödinger and the origins of molecular biology. Genetics 153 (3): 1071–6. PMID 10545442.
↑ ^а ^б What is Life by Erwin Schrödinger
↑ ^а ^б ^в Шрёдингер Э. Что такое жизнь с точки зрения физики?. — : ИЛ, 1947. — 146 с.
↑ Jan, Yuh-Nung; Lily Jan (4). Retrospective Seymour Benzer (1921-2007). Science 319 (5859): 45. PMID 18174427. doi:10.1126/science.1154050.
↑ ^а ^б ^в Symonds N (June 1986). What is life?: Schrödinger’s influence on biology. Q Rev Biol. 61 (2): 221–6. PMID 3526386.
↑ Уотсон Дж. Двойная спираль: воспоминания об открытии структуры ДНК. — : Мир, 1969. — 152 с.
↑ Джеймс Уотсон (2010). Избегайте занудства. Уроки жизни, прожитой в науке. Москва: Астрель:CORPUS. с. 463. ISBN 978-5-271-26619-5.

Що таке життя? Твір-роздум, міркування, есе про поняття життя

Поняття життя

Що таке життя людини? Цьому поняттю можна дати безліч пояснень. Передусім, це діяльність людини, це період існування її від моменту народження до смерті, це щастя, це подарунок… Можна філософствувати на цю тему нескінченно. Але найголовніше питання в тому, як людина проживе це життя. Чи зможе вона прожити «друге» життя, сидячи біля каміна у свої вісімдесят п’ять, лише згадуючи та емоційно переживаючи знову всі події свого життя?

З чого починається життя? Звичайно ж, з народження. З моменту, коли ви робите перший вдих, і акушер називає час і дату народження, ваш зріст і вагу. Потім йде період дитинства, юнацтва, молодості, більш зрілого віку, період літнього віку. І життя людини, в першу чергу, це не фізичне існування, а духовний розвиток.

Кожна людина народжується в цьому світі з певною місією. Але чи знає вона своє призначення? Звичайно, ні. Дитина знаходиться під опікою батьків, які можуть підказати й направити її в потрібний напрямок або, навпаки, змусити займатися тим, до чого не лежить душа. Але не потрібно забувати про те, що кожна людина є господарем свого життя. Гіперопіка батьків, їхні постійні завищені вимоги — «школа з золотою медаллю, університет з червоним дипломом» — не призведуть до щастя, до повного задоволення життям.

Отже, життя — це власний шлях людини, накопичення її унікального досвіду. Тому кожен розуміє це поняття по-своєму.

Як пізнати життя?

Щоб зрозуміти, що таке життя, важливо знайти себе та відчути гармонію між собою і навколишнім світом. І нехай на це піде багато часу. Але для чого тоді нам дана молодість? Це найпрекрасніший період життя, коли можна пробувати себе у всьому, не боячись зробити помилку. Хтось знаходить себе в музиці, хтось у науці, а хтось — в домашньому господарстві. І все прекрасно, тому що наше життя одне. І тільки сама людина вирішує, який зміст і які фарби будуть присутні в ньому.

Потрібно полюбити життя і своєю долею показати правильність обраного шляху. І як би болісно не було за безцільно прожиті роки, ніколи не пізно почати будувати своє життя так, як цього хочете ви самі.

Ми часто залежимо від матеріальних речей, від грошей. Високооплачувана робота часто важливіше власних бажань. Гроші приносять щастя. Але це щастя триває недовго. Рано чи пізно фінансово незалежна людина зупиниться і замислиться, чим вона займалася все життя. В ідеалі, улюблена справа має приносити дохід. І це реально.

Отже, треба шукати, пробувати, падати та знову вставати. І тоді у нас з’явиться ще один шанс прожити наше життя знову, згадуючи всю захопленість, яскравість і пишність усього життя.

Подібні твори:

Твір на тему «Життя — найвища цінність»

Твір «Що найважливіше в житті людини?»

Чи знаєте ви, що таке життя з точки зору біології? Визначення поняття «життя»

Що таке життя з точки зору біології? Це питання рано чи пізно починає хвилювати кожну людину. На сьогоднішній день існує кілька трактувань даного поняття.

Визначення терміна

Життя – це форма існування живої матерії, а також сукупність всіх хімічних та фізичних процесів, які протікають в кожній живій клітині. Такі явища сприяють клітинному метаболізму і розмноженню. За межами клітини життя не існує, тому віруси виявляють характеристики живого тільки після перенесення їх генетичної інформації в клітку.

Навчившись пристосовуватися до навколишнього середовища, кожна клітина живого починає формувати різноманіття живих організмів. Найважливіший атрибут всього живого на планеті Земля – це генетична інформація, яка використовується для реплікації.

Щоб визначити поняття “життя”, потрібно перерахувати всі якості, які відрізняють його від “не життя”.

Що таке життя з точки зору біології? На сьогоднішній день ще немає точного поняття, але учені об’єднали декілька основних критеріїв живого: метаболізм, ріст, розвиток, розмноження і реакція на зовнішні подразники. Іншими словами, життя – це стан організму на даний момент.

Поява життя на Землі

Що таке життя з точки зору біології? Відповісти на це питання допоможе вивчення його виникнення. Вчені виділили кілька гіпотез, кожна з яких досі науково не доведена:

Біохімічна еволюція.
Стаціонарний стан життя.
Гіпотеза панспермії.
Самозародження.

Друге і четверте твердження просто представляють філософський і історичний інтерес. Адже проведені наукові дослідження і досліди їх заперечують. Життя (визначення біології дає з точки зору біохімічних процесів) – важливе поняття, яке до цих пір вивчається вченими.

Гіпотеза біохімічної еволюції є єдино прийнятою та визнаною у всьому світі.

Складність живих систем

Сучасне визначення життя звучить так: “Це величезна система, здатна до ієрархічної організації, а також здатність до метаболізму, самовідновленню”. Всі процеси тонко і точно регулюються.

Для живих систем характерний дуже високий рівень функціональної і структурної впорядкованості в часі і в просторі. Кожна жива система має здатність обмінюватися інформацією та енергією з навколишнім середовищем. Тому для систем характерна відкритість. На відміну від неживих структур, в них безперервно відбувається робота «проти рівноваги».

Різноманітність живих організмів

Дайте визначення житті – і ви зрозумієте, що всі навколишні вас процеси логічні і взаємопов’язані. Організм є основною одиницею життя, адже саме в його клітинах і відбуваються всі життєві процеси. Будучи окремою особиною, організм входить до складу таких понять, як популяції і види. Всією красою різноманітності живих організмів займається біологічна систематика, яка вивчає будову всього органічного світу.

Вся цілісність живої природи сформована в екосистеми, які є складовою частиною біосфери.

Здоров’я, народження і вік

Визначення поняття життя – це лише маленька частка того, що можна пізнати, займаючись вивченням біології. Процес народження – це поява на світ малюка людини або тварини. Дане поняття є дуже важливим не тільки в біології, але й у філософії і релігії.

Здоров’я – це цілісний стан живого організму, при якому він весь у сукупності і всі його органи окремо злагоджено виконують свої функції.

Що таке життя з точки зору біології? Життя можна визначити і здоров’ям, адже чим організм краще виконує свої функції, тим життя проявляє себе краще. Питанням здоров’я займається велика кількість наук, кожна з яких має певний напрямок.

Вік характеризується тривалістю життя від народження до певного моменту. Найчастіше під цим поняттям мається на увазі календарний вік. Але також існує визначення «біологічний вік».

Що таке поведінка

Життя (визначення біології характеризує як живу матерію) характеризується поведінкою, тобто здатністю живих організмів змінювати свої дії під впливом навколишнього середовища або внутрішніх факторів. Дане поняття має пристосувальне значення, тому допомагає живим істотам уникати негативних факторів навколишнього середовища. У вищих організмів поведінкові реакції контролюється нервовою системою.

Дайте визначення життя бактерій і рослин – і ви переконаєтеся, що у них є здатність переміщатися під впливом зовнішніх факторів. Але оскільки такі рухи – це тільки фізіологічний фактор, немає сенсу говорити про наявність психіки і поведінки у них. Рухи рослин – це допсихічний рівень відображення.

Живі організми

Сучасне визначення життя не може обійтися без поняття живого організму.

Організм – це жива матерія, яка володіє системою властивостей, що відрізняють її від неживих предметів. Кожна окрема особина – це структурна одиниця популяційно-видового рівня.

Живі організми – це найголовніші предмети вивчення біології. Для зручності вивчення всі живі тіла розподілили за категоріями і створили біологічні класифікації.

Найпростіше поділ – на ядерні та без’ядерні організми. А вже потім на багато – і одноклітинні.

Спосіб життя людини

Дайте визначення життя людини, щоб розібратися у всіх її тонкощах. Це поняття характеризується способом і стилем життя.

Спосіб життя – це основний фактор, від якого залежить людське здоров’я. Сюди можна віднести суспільну і культурну діяльність, праця, звички, навчання та інші прояви.

Визначення поняття “життя людини” спирається на чотири основні категорії: соціальну, економічну, психологічну та соціально-економічну.

Уклад життя визначається декількома поняттями: стилем життя на виробничому рівні, соціально-економічними відносинами і поглядами на навколишній світ.

Стиль життя формують за формами буття: навчання і хобі, характер і поведінку, працю і переваги.

2.Визначення поняття життя

1.Визначення біології.

Біологія – наука про життя, про загальні закономірності існування і розвитку живих істот: життєві процеси, що в них відбуваються,хід їх життєвих циклів, взаємозвязок з оточуючим середовищем, походження, історичний та індивідуальний розвиток живих організмів. Медична біологія вивчає спадковість людини,її генетичну систему , генотипні та індивідуальні відмінності людей, їх екологію,фізіологію, особливості поведінки. Для майбутнього лікаря є важливими знання процесів, які відбуваються в організмі людини, будову органів, хімічний склад організму. Також одним із завдань медичної біології є захистити геном людини від шкідливих антропогенних впливів різного походження. З перевідкриттям законів Менделя виникла можливість систематизації спадкових хвороб, які є необхідними знаннями для майбутнього лікаря.

Життя як біологічна форма руху матерії

Найбільш складна форма Всесвіту. Це глобальна планетарна самовпорядкована, енергетично та інформаційно відкрита система.. Виділяють 2 форми життя: неклітинну( віруси) і клітинну ( еукаріоти і прокаріоти). Основними властивостями життя є: обмін речовин та енергії( асиміляція, дисиміляція, пластичний і енергетичний обмін), здантність протистояти наростанню ентропії, самооновлення(реакції синтезу), подразливість, саморегуляція(гомеостаз), самовідтворення(розмноження, біологічна ритмічність), спадковість і мінливість, ріст і розвиток(онтогенезі філогенез) , дискретність і цілісніть.

3.Структурні рівні організації

1.) Молекулярно-генетичний(елементарні структури – коди спадкової інформації, послідовності тримлетів нуклеотидів молекули ДНК. Елементарні явища – відтворення цих кодів за принципом матричного синтезу)

2.) Клітинний рівень( елементарні структури – клітини. Елементарні явища – життєві цикли клітин. У складі цілісного організму клітини обєднуються у тканини і системи органів)

3.)Організмовий рівень(елементарні структури – організми та системи органів , з яких вони складаються.. Елементарні явища — комплекс фізіологічних процесів, що забезпечують життєдіяльність.)

4.)Популяційно-видовий(елементарні структури – популяції. Елементарні явища – видоутворення на підставі природного добору. Популяція – основна одиниця еволюції)

5.)Біосферно- біогеоценотичний(елементарні структури — біогеоценози. Елементарні явища – динамічний взаємозвязок біогеоценозів у масштабах біосфери).

4.Клітина про і еукаріот.

Кожна клітина відносно автономна і представляє самостійну одиницю. Забезпечує процеси життєдіяльності. Винекнення клітини,я к живох системи нового типу- важливий якісний етап еволюції.

Клвтина- саморегулююча система,самовідтворююча система здатна до самовизначення,самовідновлююча система, енергетично відкрита система,стійка,клітина забезпечуе передачу інф. в рядах покоління, заміна поглинутих структур новими і ріст і розвиток організму.

Прокаріоти(бактеріх і ціано-бактерії)

Клітинни невеликі,позбавлені ядерної оболнки,відсутнє ядро хромосом. Генетичний матеріал представлений однією довгою кільцевою ДНК у вигляді петель. Гістнових білків не виявленно. Прокаріотичні коітини оточенні клітинною стінкою, що складаються з вуглеводів і амінокислот, відсутній рух цитоплазми, вони переміщуються за домопогою джгутиків.

Еукаріоти.

Мають ядро оточене мембраною, генетичний матеріал зосередженний у хромосомах,що утворені нитками ДНК і гістоновими білками. Поділ клітини мітотичний и мейоз. У цитоплазмі є органели : центріолі, мітохондріх,пластидт та інш. Це одноклітинні та багатоклітинні організми.

5. Клітинна теоія та ії сучасний стан. Значенн ядля медецини.

Т.Шванн 1839- сормолював клітинну теорію.

Основні її положеня.

-клітина елементарна одиниця будови і розвитку всіх живих організмів.

-клітини всіх одноклітинних і багатоклітинних організмів подібні за походженням,будовою,хім. складом,основними проявами життєдіяльності.

-кожна нова клітина утворюється від материнської.

-у багатоклітинних орг.,які розвиваються з однієї клітини, різні типи клітин формуються завдяки їхній спеціалізації, та утворюють тканини. Із тканин склда. органи.

Значення.

Клітинну необхідно знати не тільки,як одиницю будови організму,а як і одиницю патологічних змін. Практично всі хвороби пов`язані з порушенням структури і функціями кліти, із яких утв. всі тканини і органи. Порушення стру. і функцій одних клітин є першопричиною винекнення і розвтку хвороби,а порушення іншихможе бути вже наслідком несприятливих змін в організмі. Порушення нормального функціонування клітин повязане з багатьма різноманітними чинниками і характеризується загальними або місцевими порушеннями організаціі органел клітин.